"Справа Скрипаля": Скотленд-Ярд проти професора Моріарті

У відповідь Кремль знову запустив відпрацьовану машину брехні: в Європі та Америці один за одним виступають різноманітні "експерти", які вкидають одну за одною різноманітні, цілком абсурдні версії того, що сталося – з загальним посилом: "це не росіяни".

Читайте також: Причетність Росії до отруєння Скрипаля: Британія в ООН висунула низку аргументів

Подібна поведінка стала за останні роки характерною для Кремля: кожного разу, як проти нього висувають чергове звинувачення, він породжує та розмножує варіанти версій – не для того навіть, аби відволікти увагу світу на одну з бодай щонайменш правдоподібних, а лишень для того, аби поховати правду в інформаційному "білому шумі".

Так було з газовими атаками в Сирії (зокрема, з останньою з них, яка сталася в пасхальну неділю в сирійській Думі) – російські представники закидали світ варіантами звинувачень: від "не було ніякого газу" до "винні американці, європейці, ізраїльтяни, українці, ІДІЛ, самі сирійські повстанці". Так було зі збитим в небі над Україною малазійським Boeing: свідоцтва "іспанського диспетчера "Борисполя", розповіді про п'ятикілометровий український винищувач, фальшовані супутникові знімки, повна бздура про "вже мертвих пасажирів"... Все це було спрямоване на одне: аби російські представники врешті-решт могли сказати – мовляв, бачите, як багато різноманітних варіантів. На жаль, істини ми ніколи не дізнаємося, тож не треба розслідувати, просто змиріться...

Забалакати й забути

Втім, в "справі Скрипаля" Кремль та його пропагандистська машина зробили трохи інакше. Зумовлене це було швидкою та жорсткою реакцією Заходу, якої не було помітно в інших випадках (окрім, певно, лише випадку з Boeing). Тепер всі розповіді про "українське, чеське чи американське" походження того нервово-паралітичного газу "Новачок", яким атакували Сергія Скрипаля з дочкою (а також із десятками довколишніх британців), про "провокацію американських спецслужб" та про те, що газу "Новачок" взагалі не існує в природі, спрямовані на інше – а саме, на спробу заперечити саму можливість звинуватити Росію. Мовляв, "належить застосовувати принцип презумпції невиновності" й вважати Москву ні в чому не винною, допоки йде слідство. А висновки цього слідства можна й не визнати. Російські представники зажадали допуску їх до розслідування – отримавши від британців глузливу відповідь про те, що "це все одно, якби Скотленд-Ярд залучив до слідства професора Моріарті".

Тим не менш, в європейських країнах є доволі "експертів", які вимагають застосування цієї самої презумпції невиновності. Один німецький бауер з колишньої ДДР навіть демонстративно підняв над своїм домом російський прапор, за що сподобився інтерв‘ю на телеканалі Russia Today, в якому заявив, що "не зніме прапора, допоки Росію не виправдають та санкції не знімуть". Чого ж вони хочуть?

Уявіть собі, що британський уряд раптом запровадив в Сполученому Королівстві таку мерзенну, драконівську норму: людина, яка до суду вважається невинною, все одно потрапляє за ґрати. І називається це брехливим евфемізмом "попереднє ув‘язнення"... Ой, даруйте... Геть забув – це ж нормальна практика в будь-якій демократичній країні, більш за те – попереднє ув‘язнення відоме з античних часів, а цивілізованої форми воно набуло десь так в XIX столітті. Сьогодні правила попереднього ув‘язнення є врегульованими окремою угодою ООН. Тобто – норма цілком демократична. Але ж факт залишається фактом: будь-яка людина може бути взята під варту ще до того, як її звинуватить суд – тобто, формально залишаючись невинною. Для цього досить обгрунтованої підозри, а метою такого арешту є полегшення проведення слідства. Аби підозрюваний своїми діями йому не завадив, а якщо й справді винен – не втік.

"А де докази, що ваші докази – це докази?"

Втім, кремлівські фокусники тепер "виймають із циліндру" презумпцію невиновності для всієї держави російської, яке є підозрюваним в спробі вбити Сергія Скрипаля та його доньку Юлію. Мовляв, не можна, неможливо просто так взяти та звинуватити путінський режим, викинути дипломатів (точніш, шпіонів під виглядом дипломатів) та, можливо, ще й запровадити санкції. Ні-ні-ні, спочатку слід повністю розслідувати всю справу, відкинути всі закинуті Росією ж численні версії того, що відбулося – версії абсурдні, але ті, які потребують, на думку російських представників, до себе найприскіпливішої уваги слідчих. Теоретично, їх можна вигадувати, як той казав, аж до бабиного весілля. І лише після суду, який в цьому випадку ніколи не відбудеться, можна звинуватити Росію... яка ці звинувачення просто відкине та підкине ще десяток нових версій. Оце, мовляв – демократично. Ви ж там цивілізовані панове, ви ж маєте виконувати правила, чи не так, джентльмени? Це ми – ведмеді клишконогі, що з нас візьмеш? А вам – зась. У вас там що, лихі дев‘яності чи що?

В цій логіці, щоправда, є деякі пробіли: наприклад, простий факт, що політика та право – це, як-то кажуть в Одесі, дві великі різниці. Держава – це не персона, отже – її неможливо взагалі притягнути до суду, як персону чи групу персон.

Політика намагається вирішувати проблеми, створюючи правове поле. Юстиція ж застосовує правові установлення, які створює політика. При необхідності, вона може піддати перевірці чинні правові норми – для цього в демократичних країнах діють конституційні суди. Якщо ці норми не відповідають ґрунтовним – їх можна змінити, створюючи нові правові межі.

Суспільне право – це право загальне, дійсне саме для подібних проблематичних ситуацій; закон, спрямований проти однієї-єдиної людини або групи, в правовій державі не може існувати. З іншого ж боку – юстиція має право на підставі законодавства карати лише окремих осіб або групи, а не ціле суспільство. Справді, юстиція має в кожному окремому випадку дотримуватися принципу презумпції невиновності – але це правило не стосується ні політики, ні преси, ані громадськості, які мають право вимагати застосування превентивних заходів ще до того, як буде завершене слідство. Вже для того бодай, аби запобігти можливому повторенню тих чи інших злочинів. Саме тому, зокрема, на британських летовищах нині запровадили прикордонну перевірку приватних літаків російських олігархів, а їх пасажири були змушені піддатися стандартному обшукові так само, як і "хлопи", які літають рейсовими літаками... Їх, олігархів, це, до речі, страшенно обурило...

Теракт з історією

Саме про подібні превентивні заходи Сполученого Королівства та його союзників проти Росій нині і йдеться. За минулі роки в одній лише Великій Британії за нез‘ясованих обставин загинули принаймні 14 осіб – в основному, громадян Російської Федерації. Це дає цілком серйозні підстави припустити, що їх вбили російські спецслужби; британському урядові всі ці випадки були вочевидь надто незручними й тому вони "замітались під килим", отримуючи визначення на кшталт "самогубства" або "нещасного випадку". Тепер же, схоже, в британських лідерів увірвався терпець – особливо тому, що вкрай знахабнілі російські "суперагенти" не погребували разом із "ціллю" отруїти ще й пересічних, нічим не помітних, але вкрай важливих для будь-якого політика підданих Її Величності: поліцейських, медиків, випадкових перехожих – інакше кажучи, виборців. І тепер, після замаху на Сергія Скрипаля, всі ці забуті злочини знову були витягнуті на світ Божий.

Через вісім днів після замаху на Скрипаля, в Лондоні загинув російський олігарх Ніколай Глушков – і дивна річ: Скотленд-Ярд вже не проголошує ні самогубство, ані нещасний випадок. Слідство впроваджене з підозри на вбивство.

Нагадаємо, що ще в лютому 2006 року Держдума РФ ухвалила закон "Про протидію тероризму", згідно з яким російський президент одноосібним рішенням має право віддати наказ на знищення "екстремістів" за межами Росії. А "екстремістами" він може взивати кого завгодно: опозиціонерів, колишніх шпіонів-перебігів, лідерів інших держав, та бодай перехожого на вулиці, який йому став не до шмиги під час офіційного візиту, чом би й ні?

В листопаді того ж 2006 року німецький журналіст Флоріан Хассель писав у своїй статті "Традиція вбивств перебігів" для газети Kölner Stadnanzeiger про те, що, за даними британських спецслужб, кілери ФСБ вже встигли вчинити подібне вбивство в Естонії.

Окрім того, в справі Литвиненка є вказівки на участь ФСБ в цьому організованому російською державою вбивстві,
– писав він 12 років тому.

Обидва вбивці Литвиненка, які офіційно розшукуються в Британії, Андрій Луговий та Дмитро Ковтун, сьогодні вдають із себе "експертів" на російському телебаченні та розповідають про "презумпцію невиновності" щодо замаху на Сергія та Юлію Скрипалів. Луговий до того ж – депутат Держдуми РФ від праворадикальної партії Жириновського, яка зухвало називає себе "ліберально-демократичною", та ще й кавалер ордену "За заслуги", якого отримав особисто від Путіна.

Тобто, підозрювані в убивстві персонажі не постають перед судом, а отримують нагороди – як у випадку з убивством Литвиненка. А що з російською державою? Її як, можна віддати під суд?

Для держав-убивць нема суду, лише для окремих осіб. Нюрнберзький трибунал, який розслідував справи військових злочинців-нацистів, судив окремих людей та окремі організації. Міжнародний трибунал в Гаазі звинувачував глав держав, як персон. Та й те – в обох випадках суд міг бути вчинений лише над тими, хто опинявся в його руках, в камерах. Не над тими, хто втік, вчинив самогубство або, як Путін – залишився в своєму затишному кріслі.

Камера для держави?

Отак само й Росію, як державу, жоден суд у світі не може ні звинуватити, ані відправити під варту, аби можна було без поміхи проводити слідство. Тому презумпція невиновності цієї держави може бути використана лише в тому випадку, якщо вона сама погодиться на своєрідну "камеру попереднього слідства", сама постане перед судом – чого вона, звичайно, не зробить в жодному разі.

Заходу відомо про російських державних вбивць за кордоном, про їх методи та про їх жертви – вже 12 років поспіль. Але досі він, з тих чи інших підстав, про це говорити не хотів і навіть покривав ці вбивства. Тепер ситуація змінюється, але зараз немає можливості доправити до суду ні вбивць, як окремих осіб, ані російську державу, як замовницю вбивств. Тож хоч-не-хоч, а доводиться застосовувати інші заходи, політичні – аби змусити Росію відмовитись від практики вбивств. Не вмовити, не улестити, а примусити. Аби Кремль навчився боятися подібних дій.

А вимога застосувати презумпцію невиновності для кремлівських асасинів та їх замовників – це пропагандистський вибрик. Втім, слід визнати – вельми технічно виконаний. Тим не менш – безуспішний. Професор Моріарті не консультуватиме Скотленд-Ярд у слідстві проти себе самого.