Не існує швидкого вирішення складних проблем: про стан природи в Україні
В Україні природа перебуває в "затінку" екологічних проблем. Тому коли мова йде про довкілля, українці, в першу чергу, згадують про забруднене повітря і воду або про сміття. Але це критично неправильно, адже всі елементи довкілля між собою тісно пов’язані і впливають один на одного.
Саме тому сайт 24 каналу вирішив розібратися, в якому стані знаходиться нині природа України, які головні проблеми у цій сфері. Допоможуть у цьому експерти Української природоохоронної групи (УПГ).
В першій частині матеріалу "Безцінне багатство, яке не цінують: про стан природи в Україні" йшла мова про землю і її масштабне розорювання, про біорізноманіття та полеміку навколо "Червоної книги". В другій частині ми говоритимемо про стан лісу і внутрішніх вод України.
До теми Нехтування обслуговуванням водосховищ призведе до катастрофи і численних жертв
Міфи про український ліс
Лісовий фонд УкраїниСукупність усіх лісів країни, незалежно від того, в чиєму користуванні вони перебувають. Загальна площа лісового фонду – 10,4 мільйона гектарів, із яких вкритих лісовою рослинністю – 9,6 мільйона гектарів. Лісистість території України становить 15,9%. За 50 років площа лісів зросла на 21%, а запас деревини майже у три рази.
"Щодо стану лісів в Україні існує багато міфів, – починає розмову експерту лісового напрямку УПГ Єгор Гриник. – Наприклад, що ми втрачаємо наші ліси, що їх площа скорочується... Але це правда лише частково. Насправді, з моменту отримання незалежності площа лісів є доволі стабільною – близько 16% території країни.
Звісно, всі чули про вирубку тропічних лісів і створення полів чи плантацій на їх місці. Це називається "знеліснення", але для України воно не надто характерне. За винятком окремих інфраструктурних проєктів, коли ліс знищується під забудову, дороги, лінії електропередач і таке інше, знеліснення в Україні майже не відбувається. На місці переважної більшості рубок дерева або висаджуються заново, або виростають самостійно. Останній варіант часто викликає обурення у людей – мовляв, "ліс зрубали, але не посадили". Проте з природоохоронної точки зору так навіть краще, адже дерева виростають природним, а не штучним шляхом. Але відновити дерева – не значить відновити ліс, про це розкажу трохи згодом.
Ще один поширений міф: начебто, ліс в Україні рубати незаконно. В це багато хто вірить, однак це теж неправда. Жодна країна світу від рубок лісу не відмовилася, і ми теж. Наразі Україна щорічно вирубує більше 20-ти мільйонів кубометрів деревини, і це рубки "з документами". Вони можуть також бути незаконними, якщо проводяться з порушеннями, але чисто в теорії це не класичні "браконьєрські" вирубки, як це прийнято вважати. Питання тут не в тому, щоб заборонити всі рубки, а в тому, щоб ці рубки були "сталими" – такими, що не загрожують ні природі, ні добробуту громадян".
Проблеми лісу
Незаконні рубки завдають лісам України непоправної шкоди / Фото: Відкритий ліс
"Як я вже згадував раніше, знеліснення для України майже не характерне, – продовжує експерт. – Однак є винятки. Це так звані "самосійні ліси", які виросли на закинутих сільгоспугіддях після розпаду Радянського Союзу. Зараз це часто класні природні ліси віком 10-30 років, які юридично вважаються не лісом, а полем. І, відповідно, вирубуються, як тільки ділянка отримує власника чи орендаря. За різними оцінками, в Україні існує близько 500 000 гектарів самосійних лісів. І вони щоденно зникають, перетворюючись на сільгоспугіддя. Поля, що заростають такими самосійними лісами, можно побачити всюди, навіть під Києвом.
Друга проблема, про яку я теж уже згадував, відновити дерева – не значить відновити ліс. Дійсно, лісівники кажуть про те, що відновлюють ліси. Однак насправді ліс – це не купа дерев, це складна екосистема, у якій окрім дерев існують ще тисячі різних видів живого. Дерева після рубок відновлюються, а от екосистема – ні.
В Україні більше половини лісів мають штучне походження, тобто були висаджені після вирубок. Дуже часто на місці зрубаного природного лісу, який складався з дерев багатьох видів, висаджують одновидовий ліс – так звані монокультури. Такі штучні ліси часто є нестійкими до певних зовнішніх факторів (скажімо, засухи) і часто гинуть.
Як приклад, масштабні пожежі цьогоріч у Чорнобилі та Житомирські області – там горіли величезні площі соснових монокультур. Багато де пожежі могли б бути не такими катастрофічними, якби там зростав природний ліс з різними видами дерев, які не так добре горять. До того ж, у монокультурах перестають існувати багато видів тварин і рослин, характерних для природних лісів – так ми втрачаємо лісове біорізноманіття. На жаль, в Україні й досі поширена практика створення монокультур на місці вирубок, навіть там, де від цього можна відмовитись. Питання необхідно вирішувати на законодавчому рівні.
І третя проблема – незаконні рубки. Керівництво лісової галузі України часто розказує, що намагається боротися з ними. Проте під незаконними вони мають на увазі виключно рубки "без документів", які проводять сторонні люди. При цьому реальною проблемою є незаконні рубки "з документами", які проводяться самими лісгоспами. І такі рубки набагато масштабніші, ніж незаконні самовільні рубки. Для прикладу, це і незаконні санітарні рубки здорових лісів, і рубки з порушеннями певних природоохоронних обмежень.
Нещодавно з'явився новий голова Державного агентства лісових ресурсів України (Василь Кузьович – Прим. 24), але він, як і його попередники, закриває очі на масштабні незаконні рубки, які проводять його підопічні – лісгоспи. На жаль, лісова галузь залишається надзвичайно корумпованою. Проблема ускладнюється неналежним контролем – екоінспекція наразі дуже обмежена у повноваженнях і фінансуванні. Існують ініціативи, направлені на реформу екоінспекції, але поки вони чомусь не пріоритетні для Верховної Ради.
Ну і звісно є величезна проблема з тим, що у нас дуже застаріле лісове законодавство, яке робить законними навіть найбільш катастрофічні рубки. Для прикладу, у Польщі у гірських лісах Карпат суцільні рубки – велика рідкість. А в Україні вони поширені і дозволені, що має жахливі наслідки.
Інший приклад – наше законодавство не дає конкретного механізму, як охороняти рідкісні види тварин чи рослин у лісах. У розвинених країнах створюються певні охоронні зони для таких видів, а у нас це просто ніяк не передбачено.
І таких прикладів можна наводити багато. Потрібно комплексно змінювати лісове законодавство, але це титанічна робота і поки незрозуміло, чи є взагалі людські та інші ресурси це робити".
Вода і риба: на що треба звернути увагу?
Про проблеми водного та рибного фондів України та способи їх вирішення сайту 24 каналу розказала кандидат біологічних наук Юлія Куцоконь, іхтіологиня Української природоохоронної групи.
Водний фонд УкраїниВсі води (водні об'єкти) на території країни становлять її водний фонд. До нього належать:
- поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти;
- підземні води та джерела;
- внутрішні морські води та територіальне море.
"Давайте перерахуємо основні проблеми внутрішніх вод України, – починає вчена. – Отже, це:
- Гідробудівництво, внаслідок чого змінено гідрорежим багатьох річок, порушено їхню здатність до самоочищення, в тому числі.
- Забруднення промисловими та побутовими стоками, що призводить до зміни хімічного складу води і, як наслідок, гідробіологічного складу також.
Короткостроково сильні забруднення здатні фізично знищити велику частину гідробіонтів, у тому числі – риб. Наприклад, використання води з річок на Поліссі для незаконного видобутку бурштину, замулення, збільшення завислих часток у воді, зниження прозорості – все це впливає на видовий склад риб цих річок, зменшується чисельність видів, вимогливих до чистоти води чи до кількості розчиненого кисню. - Занесення чужорідних інвазивних видів, нехарактерних для даної території.
Протест проти будівництва малих ГЕС у Карпатах / Фото РадіоСвобода
Всі ці проблеми призводять до зменшення чисельності багатьох промислово-важливих видів риб, особливо мігруючих та тих, що живуть на течії.
Наприклад, всі осетрові, які нагулюються в морі, а нерестяться у річках, перебувають на межі зникнення через перегородження русел основних річок – Дніпра, Південного Бугу, Дону і Дунаю. Популяції підтримуються за рахунок штучного розведення. Через перетворення річок на каскади ставків та водосховищ із фауністичних списків випадають види, що живуть на течії та потребують високих значень розчиненого у воді кисню, нерестового субстрату піску та каміння. Колись масові у Дніпрі підуст та марена майже зникли з основного русла, зник вирозуб, інші види дуже знизили свою чисельність.
Інвазивні види, які легше приживаються в порушених екосистемах, можуть знищувати аборигенні види, поїдаючи ікру та молодь, підриваючи харчову базу, заносять паразитів та хвороби, не характерні для аборигенних видів.
Щодо перевилову, як промислового, так і любительського, і браконьєрського, то, на мою думку, він також має негативний вплив, але значно менший, ніж гідробудівництво, принаймні в глобальному масштабі. Якщо ми перекрили аборигенним рибам шлях до місць розмножень, або знищили ці місця чи спотворили, через перетворення річки на водосховище або ставок, то ніяка боротьба з незаконними ловами не допоможе. Хоча вона, звісно, теж потрібна".
Не існує швидкого вирішення складних проблем
"Проблеми водних і рибних ресурсів треба вирішувати послідовно і довго, – продовжує Юлія Куцоконь. – Почнемо з того, що для багатьох річок України ми навіть не знаємо актуальних переліків видів риб. Тому що проводити моніторингові дослідження це дорого, довго і не завжди цікаво з наукової точки зору. Тут потрібна підтримка держави, причому постійна, аби моніторингові дослідження проводились із певною періодичністю, і ми знали проблеми кожної з досліджених річок. Тим паче, що вже прийнято постанову Кабміну від 19 вересня 2018 року №758 "Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод". У ній присутні показники стосовно гідробіонтів.
Проблему з гідробудівництвом ми можемо на сьогодні принаймні пригальмувати, не допустивши побудови ще більшої кількості ГЕС, в тому числі й малих. Вони дають дуже мало електроенергії, натомість одна гребля змінює течію річки, створює вище по руслу замулену непроточну ділянку, сприяє акумуляції забруднень. З іншого боку, є практика зносу гребель та відновлення природного русла річок. І в Україні також почато цей напрямок. Зокрема, WWF-Україна та ННП "Верховинський" демонтують невеликі греблі (кляузи) на гірських водотоках.
Щодо забруднення, то, крім більшого дотримання встановлених норм очищення скидів, помірного використання добрив та іншої сільгоспхімії, мусимо зазначити, що річки, які течуть, а не стоять, як каскад ставків або водосховищ, мають більшу здатність до самоочищення. Для деяких регіонів має значення також екоосвіта туристів та місцевого населення, оскільки, наприклад, у Карпатах популярні маршрути часто забруднені твердими відходами, які потрапляють до річок. Навіть став популярним інтернет-мем про річки, які течуть до країн ЄС – "Твоє сміття в ЄС, а ти ще ні".
Рибалкам подобається ловити форелеокунів, але ця риба дуже небезпечна для українських водойм
Щодо чужорідних видів. Необхідно проводити знову ж таки моніторинг, що дозволить швидко реагувати на появу особливо небезпечних інвазивних видів, за можливості обмежувати їхнє подальше поширення. Також необхідний більший контроль за рибоводними підприємствами та приватними ініціативами: не допускати зариблення забрудненим інвазивними видами посадковим матеріалом, запобігати потраплянню чужорідних видів-об'єктів риборозведення до природних водойм. Та, звісно, обережно ставитись до ідей "покращення" водойм новими привабливими рибами. Наприклад, форелеокунь є небезпечними для водойм України через хижацтво, занесення хвороб і паразитів, а проте є плани зариблення ним водойм через привабливість для рибалок-любителів.
У Законі України "Про аквакультуру" (2013 рік) вже є поняття про"чужорідні" та "немісцеві" види гідробіонтів і поняття "закриті умови аквакультури". Встановлені вимоги щодо вирощування чужорідних видів з метою недопущення їх проникнення у природне середовище.
Тобто, з багатьох питань ми маємо і певні напрацювання, і певну законодавчу базу, однак є проблема в невиконанні цих вимог. З іншого боку, треба змінювати й суспільну думку, що викинути сміття у воду, зробити на річці ставок, зарибити дешевим посадковим матеріалом якогось карася (з домішком чебачка амурського і ротаня-головешки) може бути не менш шкідливо, ніж наприклад, браконьєрити дідівськими знаряддями (наводжу саме цей приклад не тому, що підтримую таку діяльність, а через наявний осуд такої діяльності в суспільстві).
Крім того, всі ми стикаємось із глобальним потеплінням, що проявляється у меншій кількості опадів та відповідно водозабезпеченні річок. Якщо води мало, то скільки ставків не будуй, не допоможе, на жаль. Не існує швидкого вирішення складних проблем".
"Політична екологія"
Проблеми, про які говорять експерти Української природоохоронної групи, виникли не сьогодні і не будуть вирішені вже завтра. Тут потрібна глибока системна робота – в першу чергу, державних органів. Але українські політики і чиновники фактично не звертають увагу на екологію і природу, а згадують про них лише напередодні виборів, коли треба "попіарити" себе або покритикувати конкурентів. Реальними ж справами вони не займаються.
Читайте також Політики нещадно спекулюють на темі екології
Більше того, навіть на передвиборчих перегонах політики згадують, в основному, лише про екологію промислових міст, бо на цій болючій для українців темі можна набрати електоральні бали, які допоможуть прийти до влади. Такі "державні діячі" використовують при цьому фейки, маніпуляції і подвійні стандарти. І цим лише відвертають увагу від реальних проблеми (таких, зокрема, як описані вище).
Подібні дії політиків влучно змалювала на одній з пресконференцій президент Професійної асоціації екологів України Людмила Циганок:
Маніпуляції та хайп на екології відволікають увагу суспільства від реальної проблематики захисту довкілля. Щоразу перед виборами на поверхню піднімаються "окозамилювальні" екологічні проблеми, знову точково роздуваються окремі аспекти екопроблем, вигідно маніпулюючи свідомістю виборців в тих чи інших регіонах. У той же час проблеми, що представляють реальну загрозу для українців десятиліттями, знову залишаються в тіні.