Гренландія буквально піднімається з океану, втрачаючи свій лід

Що відбувається в Гренландії

Підіймаючись з-під води, породи поступово відкривають нові землі в гренландському морі, в тому числі й маленькі острови та шхери, такі як Уунартак Кекертак. Цей новий 13-кілометровий острів біля східного узбережжя Гренландії, що перекладається як "Острів Потепління", був офіційно визнаний і доданий на карти Гренландії в 2005 році.

Дивіться також Вчені кажуть, що нам потрібно впровадити нову категорію ураганів, бо наявних уже недостатньо

Підняття суші, яке ми спостерігаємо в Гренландії в останні роки, не можна пояснити лише природним розвитком після льодовикового періоду. Гренландія піднімається значно більше,
– каже геодезист Технічного університету Данії Шфакат Аббас Хан.

Величезний острів поступово піднімається з часу останнього льодовикового періоду 12 000 років тому, оскільки її замерзлий шар води повільно стікає в море. Але дані, отримані з 58 GPS-станцій по всій країні, показують, що це танення значно прискорилося, а разом із ним і процес підняття.

Геодезист Данжал Лонгфорс Берг та його колеги виявили, що за останнє десятиліття породи Гренландії піднялися на 20 сантиметрів, що становить близько 2 метрів за століття.

Маючи ці дані, ми можемо точно виокремити ту частину підняття ґрунту, яка спричинена нинішніми глобальними кліматичними змінами,
– каже Хан.

Хоча льодовики на периферії Гренландії складають лише 4 відсотки льодового покриву острова, на них припадає майже 15 відсотків втрат льоду. Виявляється, це масштабне зменшення також робить значний внесок у підняття суходолу.

Тут показано втрату льоду Гренландії. Більшість цих втрат між 2003 і 2019 роками відбулася вздовж узбережжя / Фото NASA's Goddard Space Flight Center

Цей процес називається пружним відскоком. Він відбувається там, де раніше притиснута льодом земля, звільняється від навколишньої ваги й "розслабляється" до своєї більш природної розширеної форми, наче стиснута подушка, яку випускають, щоб вона зайняла більший об'єм.

Льодовик Кангерлуссуак на південному сході Гренландії, який відступив на 10 кілометрів з 1900 року, сприяв найбільшому підйому, виміряному командою.