Найбільше в Ірландії: археологи знайшли велике поселення вікінгів

Що ховалося під шарами ґрунту?

Археологи, які працюють на місці розкопок у південно-східній частині Ірландії, знайшли залишки об'єкта, що претендує на статус найбільшого торгового поселення вікінгів у країні. Роботи тривають у Вудстауні, розташованому на берегах річки Шур, приблизно за 5,6 кілометра на захід від Вотерфорда. Про це повідомляє видання Archaeology Magazine.

Дивіться також У скіфському кургані в Україні знайшли рідкісний артефакт, що переписує історію 

Масштабний проєкт об'єднав зусилля фахівців з Ірландії та Норвегії. Зокрема, над розкопками працюють науковці Археологічного музею Університету Ставангера спільно з організацією Discovery Programme Ireland, Радою міста та графства Вотерфорд, а також компанією Abarta Heritage. Фінансову підтримку надала Королівська ірландська академія.

Нині археологи зосередили увагу на великій споруді, яка, на їхню думку, була довгим будинком або великою залою для зібрань. Попередні висновки вказують на те, що поселення заснували вікінги з Рогаланда, що на південному заході Норвегії, понад тисячу років тому. Якщо подальші дослідження підтвердять масштаби та функції об'єкта, Вудстаун офіційно визнають найбільшою відомою колонією скандинавів в Ірландії.

Якщо це підтвердиться, це може бути найбільшим поселенням вікінгів, ідентифікованим в Ірландії до сьогодні. Це, очевидно, залишки величезного довгого будинку або парадної зали, і заснували це місце, найімовірніше, норвезькі вікінги, 
– прокоментувала директорка Археологічного музею Університету Ставангера, професорка Крістін Армстронг-Ома.

"Законсервована" історія

Вудстаун уперше привернув увагу науковців ще у 2003 році, коли під час будівництва дороги робітники натрапили на археологічні рештки. Подальші дослідження виявили розгалужену інфраструктуру, що налічує понад 600 зафіксованих об'єктів: ями для стовпів, вогнища, будівельні траншеї та сліди житлових будинків і майстерень. Такий масштаб свідчить про повноцінне життя громади, а не про тимчасовий військовий табір.

Археологиня Хільде Філлінген вказує на частини норвезької посудини з мильного каменю / Фото Хокон Рейєрсен/Археологічний музей/Університет Ставангера

Цікаво, що Вудстаун обрав інший шлях розвитку, ніж Дублін чи Вотерфорд. Поки інші поселення вікінгів поступово перетворювалися на сучасні мегаполіси, вікінги покинули Вудстаун, і він ніколи не став міським центром. Завдяки цьому ландшафт епохи вікінгів зберігся під землею у майже недоторканому стані. Дослідники називають це рідкісною можливістю вивчити колонію скандинавів у "законсервованому" вигляді.

Дивіться також Шотландці залізної доби, ймовірно, видаляли мозок своїх померлих 

Свідчення глобальної торгівлі та норвезького походження

За роки досліджень науковці зібрали близько 4 000 артефактів, які підтверджують статус Вудстауна як важливого центру торгівлі й промисловості. Серед знахідок є срібні злитки, свинцеві важки, корабельні цвяхи, зброя та навіть монети з Візантії. Археологи також виявили тиглі, необроблений метал і шлак, що прямо вказує на активне металообробне виробництво.

Окремі предмети доводять надзвичайно міцний зв'язок із Норвегією. Наприклад, дослідники знайшли фрагмент металевої оправи, яка, ймовірно, прикрашала хрест, релікварій або церковний рукопис. Такі речі часто знаходили в Рогаланді, що пов'язує їх із набігами на монастирі. 

Окрім того, команда виявила уламки посуду з норвезького мильного каменю. Оскільки цей матеріал не зустрічається в Ірландії природним шляхом, вікінги мали перевезти його через Північне море. Ірландські археологи зізналися, що раніше ніколи не бачили виробів із мильного каменю під час місцевих розкопок.

Дивіться також Загадка віком тисячі років: посеред поля у Словаччині знайшли 77 обезголовлених скелетів 

Більше ніж воїни: побут і традиції

Дані вказують, що період найбільшого розквіту Вудстауна припав на 830 – 940 роки нашої ери. Саме тоді скандинавські групи почали переходити від сезонних набігів до створення постійних поселень. Аналізи ДНК із поховань тієї епохи підтвердили наявність норвезьких генів як у чоловіків, так і у жінок. Це доводить, що в регіоні оселялися цілі сім'ї та громади, а не лише невеликі загони воїнів.

Однією з найяскравіших знахідок стала могила воїна, якого поховали разом із мечем, списом, щитом, сокирою та точильним каменем. Також археологи задокументували особливу скандинавську систему важків для вимірювання малих порцій срібла, якої не зустрічали на інших ірландських ділянках. Це свідчить про те, що торговці у Вудстауні вели прямий обмін із місцевим населенням регіонів Вотерфорд і Кілкенні.

Люди в колоніях часто зберігали скандинавську ідентичність, але пристосовувалися до нових умов. У результаті виникли суспільства з власними унікальними та змішаними традиціями, 
– каже археолог та доцент Археологічного музею Університету Ставангера Хокон Рейерсен.

Вудстаун продовжує відкривати нові факти про роль норвезьких вікінгів у історії Ірландії. Поселення виявилося ключовою ланкою між Скандинавією та ірландським узбережжям, що поєднувала торгові шляхи, міграційні процеси й повсякденне життя в Атлантиці понад тисячоліття тому.