Паніка, що межує з істерикою: психологиня розповіла, чому зумери бояться говорити телефоном

Для когось телефонний дзвінок – звичайна справа, а для когось звук вхідного виклику може миттєво викликати тривогу. Людина бачить незнайомий номер, відкладає телефон, а потім ще кілька хвилин думає, чи варто передзвонювати. Іноді написати кілька повідомлень або навіть записати довге голосове здається значно простішим, ніж просто сказати те саме телефоном.

Чому несподіваний дзвінок сприймається як вторгнення в особистий простір, навіщо попередження перед розмовою і чому навіть після звичайного дзвінка можна годинами прокручувати в голові кожну свою фразу – розповіла психологиня Анастасія Змага.

Несподіваний дзвінок забирає відчуття контролю 

За словами психологині, небажання відповідати на раптовий телефонний дзвінок справді може бути пов'язане з особистими межами. Тому що молодь (люди віком від 18 до 44 років за даними ВООЗ) – це люди різних поколінь: Z і міленіали. Вони росли в родинах, де небагато знали про кордони і особистий простір.

Тепер ці люди вчаться вибудовувати ці межі вже самостійно. Тому несподіваний дзвінок може сприйматися не просто як спосіб зв'язатися, а як ситуація, у якій людина раптом змушена перервати свої справи та перемкнутися на співрозмовника. 

Чому хочеться, щоб спочатку написали? 

Фраза "напиши мені, а не телефонуй" може мати різні причини. Це може бути страх помилитися, тривожність або бажання уникнути незручної розмови. 

Але один із ключових моментів – контроль. Коли людина отримує повідомлення перед дзвінком, вона має час підготуватися. Можна зрозуміти, про що йтиметься, сформулювати думку, налаштуватися на розмову або просто вибрати момент, коли зручно говорити. 

Коли в нас є можливість бути попередженим, то є можливість підготуватися, налаштуватися, продумати щось. Часто люди маскують і тривожність контролем, 
– пояснює психологиня. 

Тобто бажання контролювати формат розмови іноді може бути способом впоратися з внутрішнім напруженням. 

Розмову закінчили, а в голові вона триває 

Ще одна поширена ситуація: дзвінок пройшов нормально, співрозмовник залишився задоволений, але людина вже після розмови починає аналізувати, що сказала. "А раптом треба було відповісти інакше?", "Навіщо я це сказала?", "Може, це прозвучало дивно?" – подібні думки можуть з'являтися навіть після цілком успішної розмови. 

Психологиня пов'язує це з тривожністю та так званим внутрішнім критиком. Вона наводить простий приклад із дитинства. Дитина приходить зі школи та розповідає батькам, як відповіла біля дошки або написала контрольну. Замість підтримки вона може почути: "А чому 10, а не 12?", "Треба було ще ось це сказати", "А чому інші змогли, а ти ні?". 

Згодом людина виростає, але звичка постійно оцінювати себе може залишитися. Тому навіть після звичайного телефонного дзвінка внутрішній критик продовжує шукати помилки – навіть якщо насправді жодної проблеми не було. 

Всі проблеми з дитинства?

Чи можуть батьки вплинути на страх дзвінків? Однозначної відповіді тут немає, наголошує Анастасія. Вплив батьків залежить від конкретної ситуації та того, як у сім'ї вибудовувалася комунікація. 

У дитинстві нормально, коли дорослі допомагають дитині розв'язувати різні питання телефоном. У певному віці їй справді потрібен надійний дорослий, який може зробити дзвінок замість неї. 

Але приблизно у 17 – 25 років потреба в такому контролі поступово зменшується. Це період, коли людина вчиться самостійності та сепарації від батьків. Якщо цього не відбувається, за словами психологині, у людини може бути більше підстав для тривоги у ситуаціях, де потрібно самостійно спілкуватися та розв'язувати питання. 

Чому голосове повідомлення іноді простіше за дзвінок? 

Здавалося б, якщо людина може записати п'ятихвилинне голосове, то чому їй складно п'ять хвилин поговорити телефоном? Тут важливо розрізняти ситуації. Якщо людина уникає дзвінка, але через хвилину після пропущеного виклику записує голосове, це може бути механізмом уникання. Але не кожне голосове повідомлення означає, що людина боїться телефонних розмов. 

Сьогодні друзі та родичі можуть жити в різних країнах і часових поясах. Голосове дозволяє поділитися новиною саме в той момент, коли виникло бажання це зробити, але водночас не змушує іншу людину негайно відповідати. У такому випадку обидві сторони отримують більше простору: один може розповісти те, що хотів, а другий – послухати, коли буде зручно. 

А якщо справа у перфекціонізмі? 

Страх телефонних розмов справді може бути пов'язаний і з перфекціонізмом. Наприклад, людина може боятися, що не встигне правильно сформулювати думку, скаже щось не те або матиме поганий вигляд в очах співрозмовника. Але психологиня наголошує: перфекціонізм – це не просто бажання зробити все добре. 

Перфекціонізм - це страх бути неідеальною людиною, надмірна критика до себе і інших людей, постійне турбування про те, що скажуть інші і як інші це сприйматимуть, а також це і сильне бажання подобатися, бо не подобатись не можна було, 
– додала експертка.

Тому телефонна розмова, де немає можливості довго обдумувати кожну відповідь, для такої людини може бути додатковим джерелом напруження. 

Чи "розучуються" люди говорити наживо? 

Звичка спілкуватися через чати, меми, голосові та відео справді може впливати на комунікаційні навички. Але, за словами Анастасії, не варто перебільшувати цей вплив. Месенджери та соціальні мережі можуть бути додатковими інструментами, які допомагають підтримувати зв'язки та спілкуватися. 

Водночас у людини може виникнути потреба у зовсім іншому форматі – живій присутності, фізичному контакті, дотиках і безпосередньому спілкуванні. 

Бо ми – люди, а не роботи. Наш мозок здатен адаптуватися до різних способів комунікації. Людина поступово розуміє, де безпечно, з ким доречний певний стиль спілкування, де можна пожартувати, а де краще промовчати. 

Тож якщо ви теж дивитеся на екран смартфона під час вхідного дзвінка й думаєте "ну чому не можна було просто написати?" – це не обов'язково означає, що з вами щось не так. За такою реакцією можуть стояти потреба в особистих межах, тривожність, звичка контролювати ситуацію або просто комфортніший для вас спосіб комунікації.