Три виклики в питанні свободи слова

Перші години після призначення на пост голови комітету з питань свободи слова привітання надходили з шаленою швидкістю. Направду тішуся тій підтримці, яку отримав від колег від парламенту, журналістського кола та просто друзів, які були та залишаються проактивною частиною українського населення.

Читайте також Конфлікти у владі, брудна бомба і голуби: якою була пропаганда Росії 2023 і чого очікувати далі

Але водночас я розумію, що така підтримка та високі очікування – це про високий рівень відповідальності. Свобода слова під час війни залишається складним питанням. З одного боку, є телемарафон. Велика державна структура, до об'єктивності та журналістських стандартів якої вочевидь є питання, на чому я неодноразово наголошував.

З іншого ж, як парламентар я можу запевнити: немає жодних заборон на те, аби висловлювати ту чи іншу думку у вільних медіа. І це тішить, адже свобода думок важлива для України, яка вже давно грюкає у двері Європейського Союзу.

Наразі сфокусуюся на трьох пріоритетних завданнях в напрямку підтримки свободи слова в Україні.

Висвітлення війни має бути українським для світу і для нас

У ході однієї з зустрічей на новій позиції з'ясував не дуже приємний факт: міжнародні ЗМІ постійно скорочують свій штат в Україні. Відтак, наприклад, представництво CNN у нас за останній час зменшилося у два рази. Гіпотетично можна було б це пояснити зменшенням інтересу західної аудиторії до війни, однак на те є інші об'єктивніші причини.

До прикладу, звільнення Херсону у 2022 році проявило проблему акредитації медійників. Комусь надали можливість висвітлювати звільнене місто, комусь – ні. Хтось із журналістів мав можливість показати радість херсонців від зустрічі з ЗСУ, а хтось публічно обурювався тим, що такої можливості йому не надали.

Тому потрібна прозора комунікація між владою та медіа: має бути чітке розуміння, що можна висвітлювати, а що – ні. Якщо людині відмовляють у доступі до інформації – на це має бути причина.

Повністю поділяю принципи інформаційної безпеки в умовах війни. Наші захисники та їхнє слово – в пріоритеті. Але при цьому наголошу: саме Україна має диктувати те, як висвітлювати нашу війну. Якщо ми не будемо давати доступ провідним медіа до лінії зіткнення – інформація все одно буде з'являтися. Але джерелами цієї інформації можуть стати анонімні телеграм-канали з російським корінням.

Зауважте Україна знову у тренді: республіканцям важко ігнорувати нові настрої у США

Тому в цьому питанні потрібно шукати баланс між інформаційною безпекою та можливістю широко висвітлювати події на фронті. Але те, що іноземні ЗМІ зменшують свій штат в Україні – це чіткий маркер того, що з цим потрібно працювати і надавати журналістам більше можливостей працювати в зоні бойових дій.

Захист прав журналістів

Весь світ захоплюється роботою українських журналістів-розслідувачів. Заслуговує на повагу те, як викривали чиновників на корупції та договорняках, коли тиск з боку правоохоронних органів був шаленим. Я хочу, аби медійники почувалися максимально вільно, а будь-яка спроба перешкодити їхній діяльності до мурах лякала потенційного порушника.

Останній скандал, коли якийсь неідентифікований чоловік у чорному штовхає Михайла Ткача, який веде зйомку – неприпустимий. Ніхто не має права перешкоджати журналістській діяльності, але це все одно відбувається. Важливо забезпечити захист прав медійників.

Важливий не тільки фізичний, але і юридичний захист. Мені відомо про певну колізію. Якщо хтось пошкоджує техніку телеканалу – то юристи цього медіа мають хороші шанси на відшкодування втрат. Натомість якщо мовиться про завдані втрати журналістові – у медіа, на жаль, немає повноважень відстоювати інтереси свого працівника в суді. Це позбавляє можливості використати хороший юридичний ресурс і лишає медійника сам на сам із проблемою.

Такі випадки не раз ставалися, коли РПЦшні попи перешкоджали діяльності журналістів. Мусимо шукати механізми врегулювання цього питання.

Цікаво Ключ до української перемоги

Журналісти в полоні

На жаль, це питання рідко порушують, але воно критичне з огляду на права людини. Мені відомо про випадки, коли російські окупанти брали в полон журналістів, які фізично ніяк не могли чинити опору, але чомусь були розцінені як потенційна загроза. Наразі десятки українських медійників продовжують перебувати під контролем російських органів.

На рівні парламенту це питання за півтора року повномасштабної війни практично не порушувалося, і це сумно. Будемо шукати шляхи повернення українських медійників на підконтрольну нам територію. Залучатимемо юристів-міжнародників. Журналісти мають спеціальний статус людей, які захищені професійною діяльністю.

Ми мусимо використовувати міжнародну практику щодо звільнення журналістів. І якщо в медіасередовищі маємо дуже добрих партнерів, які контролюють ці питання, то на політичному рівні будемо максимально ці питання порушувати.

Спершу – аналіз

Реактивних реформ і скасування телемарафону обіцяти не буду. Найперше, що мушу виконати – це аналіз. Я вже мав кілька бесід із головними редакторами провідних ЗМІ та медіаекспертами. І продовжу зустрічатися з фахівцями цієї сфери, аби зрозуміти найгостріші проблеми. Наразі бачу тенденцію, що серед ключових проблем медійники вказують на захист прав журналістів та доступ до інформації. Зі свого боку адвокатуватиму ці питання на державному рівні.