Українська держава виявилася сильнішою і за Білорусь, і за Росію

Зіткнення двох політичних проєктів

Справедливим було те, що на прикладі України і білоруси, і росіяни нарешті побачать, що саме демократія, ринок і право призводять до процвітання народів.

Читайте також Ця війна надовго, вона не закінчиться завтра, але стане останньою

Помилкове, хоча воно практично і не висловлювалося ніколи, мабуть, було в тому, що вже досягнуті таким шляхом успіхи Польщі або країн Балтії не зовсім бралися до уваги.

Стереотип про те, що саме російський, білоруський та український народи – найближчі, дуже глибоко сидів у свідомості і був потрібний саме такий, близький приклад.

"Вільна Україна = вільна Білорусь", – гасло, яке зараз повторюють багато хто. Але це – не сьогоднішньої ситуації винахід. Саме з такою мотивацією перебували на Майдані білоруси і у 2004 – 2005, і у 2013 –2014.

Цей пост – не про те, чи справдилися ті надії чи ні. Зрештою, все говорить про те, що цей виклик так само розуміли і влада –  що Російської Федерації, що Республіки Білорусь.

Успіх України їм був не потрібен, а пропаганда на всіх рівнях робила все, щоб переконати людей у ​​протилежному: демократичні мирні революції призвели Україну до слабкості влади, хаосу суспільства та злиднів населення.

"Хочете, як в Україні?", – коронна страшилка. І для того, щоб ставити палиці в колеса, пускалися далеко не тільки слова.

Проте, сьогодні ми можемо подивитися на ситуацію під іншим кутом. Пострадянські автократії любили наводити Україну в приклад навіть не стільки як економічно слабку країну, а як провальний політичний проєкт, завжди наголошуючи на її державній слабкості, протиставляючи цьому своє бачення "залізної руки" як єдино правильної державної моделі "для нас, для слов'ян".

Стрес-тест системи

Те, що ми спостерігаємо сьогодні в найекстремальнішій із можливих ситуації – ситуації повномасштабної війни – повністю б'є всі їхні аргументи.

До теми Мирна угода з Україною наближає крах Путіна

Протягом останнього місяця ми побачили не лише сильні та боєздатні ЗСУ; але величезний потенціал громадянського суспільства й, головним чином, величезну стійкість сучасної української держави, саме як системи інститутів управління.

У той час як основною рисою "сильної" держави російської є жахлива корупція та неефективність, а білоруської – повний параліч ініціативи та відповідальності на всіх рівнях, з коронним "хай так", держава українська, побудована на принципах децентралізації, делегування, Закону, прозорості та Підзвітності, взаємодії з суспільством та інклюзивності, показала, що навіть будучи атакованою з усіх боків багаторазово переважаючим противником, залишається саме державою, що працює.

Що важливе: з повною відповідальністю перед своїми громадянами. Жоден інститут, чи то МНС, Рада чи Податкова, не дав збою, не зупинив свою роботу, не знехтував своїми обов'язками.

У Росії та Білорусі були впевнені, що звичайні українці не воюватимуть "за шайку", бо були впевнені, що вони не воюватимуть за "слабку державу". У цьому виявилася фатальна помилка.

Рейтинг Зеленського падав до війни і злетів до небес під час війни. Люди висловили довіру до лідера, але в його особі – до легітимної влади, що не втекла, а отже, до своєї держави. У якому вони – повноправні господарі, які обирають владу, запитують із неї та одержують звіт, зокрема, навіть у вигляді щоденних звернень.

Особисто я вже не маю (та їх і не було, бо я завжди був прихильником саме такої моделі) жодних сумнівів, що навіть під цим ударом українська демократична та вільна держава не розвалиться і не припинить свого існування.

А ось щодо інших пострадянських моделей –  автократичних –  такої впевненості сьогодні немає ні в кого. І в цьому сенсі успіх України для всього регіону значно важливіший, ніж можливий у минулому чи майбутньому успіх економічний чи соціальний.

#Save Ukraine – дивіться звернення Президента Зеленського: