Володимир Фесенко: Вибори до Верховної Ради – лише репетиція президентських

– У пресі зявилась інформація про те, що на агітацію під час виборів партії витратили більше 500 мільйонів гривень. На Вашу думку, яким політсилам вдалось провести успішну кампанію?

– Курчат будемо рахувати тільки після 28 жовтня. Маю на увазі, що тоді й визначимо ефективність використання грошей. Тоді й дізнаємось, скільки коштував один голос для партій Верховної Ради. Розумієте, політика – це не бізнес. Тут не можна підраховувати прибутки і відсотки від інвестицій. Наведу приклад: партія "Україна–вперед!" Для того, аби Королевську впізнавали, варто було починати свою кампанію ще до початку виборів. А тепер вже надто пізно. У парламет пройдуть 4–5 партій. Якщо комусь вдасться пробитись до цього гурту, то це і стане критерієм успіху.

– Чого доб‘ється об’єднана опозиція від спільного висування мажоритарників? З іншого боку, які дивіденди отримає Кличко?

– Давайте розрізняти об’єднану опозицію і УДАР Кличка. Вони різні за своєю суттю. А те, що вони намагалися домовитись, було абсолютно правильно. Спершу вони замовили соціологічне дослідження. Потім за його результатами вже вирішували кого знімати. Чому вони пішли на ці самообмеження? Для того, аби кожна сила могла реально перемогти і збільшити кількість своїх мажоритарників. Адже голоси перетікають між опозицією і, якщо таких "борців" декілька на один округ, то провладному кандидатові легше перемогти. Від таких спільних дій виграли обидві сторони.

Шкода лише, що не вдалось домовитись по всіх округах. Зокрема, в Києві на багатьох округах до компромісу не дійшли. В першу чергу, через рівні рейтинги, як "об’єднаного", так і "ударівця". Зрештою, на столичних округах в широкої опозиції шанси на перемогу є всюди. Важливо, аби цьому не завадили особисті інтереси чи партійний егоїзм.

– Віднедавна у ЗМІ поширюються заяви про підготовку до масових фальсифікацій. Причому технології найрізноманітніші: від елементарного підкупу до просування «своїх» голів виборчих комісій. За таких умов можлива демократична зміна влади? Відтак, чи вдастся утворити опозиціонерам більшість?

– Скажу однозначно: демократична зміна влади буде можливою, якщо опозиція переможе на президентських виборах. Парламентські перегони лише етап на цьому шляху. Нам треба бути реалістами. Навіть коли опозиція отримає більшість мандатів, це не означатиме зміну влади. Так, прем’єр-міністра призначає Президент. Рада може тільки висловити вотум недовіри. Ця ж доля спіткає такий омріяний закон про імпічмент. Уявімо, що його прийняв парламент, і тут же на нього накладає вето президент. А для подолання цього вето необхідно 300 голосів. Отакі колізії!

Після цих виборів розпочинається жорстка окопна війна між владою та опозицією. Наступні 2 роки будуть справді спекотні. Наприклад, багато суперечок викличе бажання глави держави змінити Конституцію. Завдання мінімум для опозиції – не менше 150 депутатів. Тоді вдастся блокувати, принаймні, конституційні зміни.

Коли б не змішана система, опозиція здобула б тріумф. По мажоритарних округах в опозції ситуація куди гірша. Особливо це помітно на Сході, де вони повністю програють владним висуванцям. Саме через мажоритарні округи опозиція не займе більше крісел у Верховній Раді. Зате опозиція ще може показати свою спроможність перемогти на президентських виборах. Варто для цього висунути єдиного кандидата.

– А хіба нині висування єдиного кандидата від усіх опозиційних сил можливе?

– У Кличка цілком обгрунтовані вимоги. Зараз у нього найвищий персональний рейтинг. За підсумками недавніх опитувань лідер УДАРу випередив Тимошенко і Яценюка. Відтак, серед опозиції він найпопулярніший. Але з висуванням не варто поспішати. До наступних виборів ще достатньо часу. Я б радив готуватись не до швидкого нокауту, а до виснажливого 12-раундного поєдинку. Тому без продуманої стратегії тут не обійтись.

– Високі амбіції Яценюка та Кличка цьому, часом, не завадять?

– Наш досвід свідчить: якщо опозиція домовляється на президентських виборах, то у неї з’являється шанс їх виграти. Так було у 2004 році, з Ющенком. Якщо ж вони будуть сваритись поміж собою, як це було на парламенсткьих виборах, перемогти нереально. Безумовно, ніхто так не об’єднує нашу опозицію, як сама влада. І саме після нинішнього голосування розпочнеться справжній діалог. Бо тепер це виглядає, немов, передвиборна технологія і нічого більше. А задля чесності відбору єдиного висуванця на пост Президента, я б порадив використати праймеріз. У США це добре працює. У нас же такого ніколи не було, аби визначався найкращий кандидат серед опозиції. Завдяки попередньому голосуванню виборці самотужки оберуть симпатичного їм претендента. Цю процедуру можна провести вже у 2014 році.

Приказку про граблі повторювати не буду… Тому я б порадив і Кличку, і Яценюку не повторювати помилок Ющенка і Тимошенко. А навпаки, повісити їхні портерети перед собою із написом: "Не звинувачуйте одне одного, а йдіть однією дорогою!".

Розмовляв Тарас МАТВІЇВ