Всі на вихід. Чому українська молодь емігрує

Розпочалася вона 2013 році, коли Віктор Янукович змінив курс – замість зближення з Європою пішов у бік Росії. Розчарування і безнадія погнали молодих людей в інші країни. Зараз еміграція лише наростає. Реформи імітуються, війна випорожнює бюджет, люди бідніють... Справді, такий стан справ не може не навіювати думки про виїзд з країни. Однак мотиви змінилися. Молодь уже не прагне працювати фізично, вона хоче отримати хорошу освіту, а згодом і престижну роботу.

Сайт "24" спробував з’ясувати, що підштовхує молодих українців залишати рідні краї, куди і для чого вони їдуть і чи збираються повернутися на батьківщину.

"Зелений коридор"

За даними Державної служби статистики за 2015 рік, тільки до США виїхало 1,5 тисячі українських громадян на постійне місце проживання, що поставило цю країну на третє місце у списку найбільш привабливих для українців. На першому місці, як завжди, сусідня Польща, куди виїхало 6,4 тисячі, третя позиція в Ізраїля – 3 тисячі.

Фото Forumdaily

У купе потягу Київ – Ужгород їде додому сім’я Горбатюків. Тетяні – 26, Олегу – 28. Подружжя повертається зі столиці, де намагалося отримати американську грін-карту. "Цього року не вдалося, провалили співбесіду у посольстві, – бідкається чоловік. – Випробуємо щастя наступного".

Лотерея грін-карт, що дозволяє отримати дозвіл працювати і жити в США, не лише переможцю, але і його сім’ї, не втрачає популярності в Україні.

За інформацією міжнародної компанії "Гольфстрім", яка надає послуги із заповнення форми реєстрації грін-карт, українці вже 10 років входять у топ-7 країн світу і є лідерами Європи за кількістю отриманих "зелених" дозволів на проживання у США. Тільки минулого року майже 5 тисяч наших громадян виграли грін-карти, у 2014-му таких щасливчиків було більше 6 тисяч.

Існує три способи іммігрувати до Сполучених Штатів: через родинний зв’язок, працевлаштування та інвестиції. Четвертий спосіб – взяти участь у Диверсифікаційній Візовій Програмі (лотереї), яка проводиться раз на рік.

"Якби я змогла в Україні дозволити собі такий рівень життя, який в мене є тут, я б вже давно купила квиток додому", – розповідає Мар’яна з Тернополя, яка покинула Україну ще у студентські роки. Навесні 2013 року вона прилетіла в Орландо. Спочатку дівчина абсолютно нікого не знала. Коли зустрічала когось, хто говорив українською або російською – вони автоматично ставали її друзями, адже своїм там прийнято допомагати. Зараз вона вже сама допомагає новачкам з України.

Коли я тільки приїхала, не вистачало грошей на життя. Як тільки вдалося знайти роботу – ця проблема відпала. Якщо є бажання, то роботу з мінімальною зарплатою знайти дуже легко. Мінімалки вистачало на оплату рахунків і на продукти. Тому, щоб заощадити, доводилося працювати більше норми, тобто понад 40 годин на тиждень, – розповідає українка.

Дівчина запевняє, що ніколи не відчувала себе емігранткою, хоча і зіштовхнулася у перший місяць з мовним бар’єром.

Насправді в штатах важко почути англійську без акценту. У мене був мовний бар'єр перший місяць, пасивного словникового запасу вистачало, а ось говорити соромилася. До речі, я зрозуміла, що навчання англійської в українських школах достатньо ефективне, порівняно з іншими країнами. Їм начебто набагато легше вивчити англійську, але вони після закінчення школи ледь читають.

За перший рік у США, Мар’яні вдалося придбати автівку, відвідати Нью-Йорк і Чикаго, облаштувати кімнату потрібними меблями і відкласти невеликі заощадження. Зараз дівчина працює офіціанткою в ресторані і запевняє, що любить свою роботу, оскільки в туристичному Орландо зустрічає людей з різних куточків світу. У Штатах прийнято залишати 18-20% чайових від рахунку, тому їй вдається непогано заробляти. Компанія забезпечує медичною страховкою, а графік роботи дозволяє ще й навчатися. Оскільки професію у США одразу обирати не потрібно (слід визначитися лише з напрямом), дівчина обрала біомедичні науки. Це дозволить їй після здобуття ступеня бакалавра, отримати будь-яку медичну професію, а потім і роботу за спеціальністю.

Тернополянка підкреслює, що у США дуже високі соціальні стандарти життя, а медицина на найвищому рівні.

Неважливо хто ти і чи маєш гроші. Якщо людина потребує термінової допомоги, її нададуть. При цьому навіть не запитають твого імені і будуть лікувати, як найважливішого пацієнта у цьому житті, – підсумовує Мар’яна, згадуючи власний досвід.

Українка задоволена своїм життям навіть попри те, що не вистачає сім'ї. Адже зараз вона не може дозволити собі запросити в гості рідних з України.

Європейська відкритість

Не цурається молодь і європейських країн, у яких, за інформацією Європейського агентства статистики, у 2014 році українці були на першому місці за кількістю отриманих дозволів на проживання. Україна обійшла США, Китай та Індію і отримала більше 13% від усієї кількості дозволів, а це майже 303 тисячі громадян.

Фото Interesno

"Я завжди знала, що поїду", – згадує киянка Анастасія, яка зараз мешкає у Естонії і працює волонтером при Таллінському університеті.

Батьки закладали цю ідею в мене ще з підліткового віку і хотіли, щоб я отримала вищу освіту закордоном. Але тоді у мене не було особливого прагнення, я вступила до київського вишу і вже після першого семестру зрозуміла, що я просто played safe. Так було зручно: залишитися з батьками і насолоджуватися студентством, – відзначає киянка.

За словами Анастасії, наша застаріла система освіти абсолютно не мотивує навчатися, тому і зростає бажання "звалити". Дівчина спочатку подорожувала за допомогою різних студентських програм, а коли була на останньому курсі університету, то навіть не намагалася знайти роботу в Україні – тільки закордоном.

Мені пощастило і в день свого випуску я отримала дзвінок від однієї з компаній, що мене взяли на роботу. Так я потрапила в Будапешт, а згодом і в Таллін. Не можу сказати, що з самого початку було багато проблем: житло знайшла онлайн, на роботі допомогли оформити документи, колеги були дуже привітні. Напевно, потрібно трохи довше пожити в країні, щоб зрозуміти, що є для тебе проблемою, а що – ні, – розмірковує Анастасія.

У Європі дівчині подобається свобода пересування і мобільність: "На вихідні часто просто застрибуєш в машину, автобус, літак і за два дні отримуєш море вражень. Мені подобається бути незалежною в юному віці. Я не впевнена, ким і де я мала б працювати в Києві, щоб дозволити те, що я можу тут. Мені подобається, що я більше не чекаю і не їжджу у на напіврозвалених маршрутках, в яких ти навіть винен перед водієм через те, що попросив зупинитися. Мені подобається, що в будь-якому європейському місті я можу бути мобільною, навіть не маючи власного авто".

А ще українка переконує, що естонці значно відкритіші і залюбки зроблять вам комплімент або розпитають про ваші справи, а заодно і розкажуть про свої. Вони не заздрять один одному. І якщо бачать у когось кращий будинок, ніж мають, то працюють ще більше, щоб побудувати не гірший власний дім.

Через два роки поза домом, я можу сказати, що найскладніше для мене – бути іммігрантом. Коли наче у тебе повинні бути рівні права на роботу з усіма, але компанії не хочуть навіть втягуватися в процес працевлаштування, якщо ти не громадянин ЄС. Часто чула навіть від людей, з якими я в хороших стосунках, трохи зневажливий тон у бік будь-яких моїх звичок або світогляду, "ну ти ж з України..." Природно, я часто переживаю на тему "що далі?" Але можу з упевненістю сказати, що я ні разу не пошкодувала, що переїхала, – стверджує Анастасія.

На запитання, чому вона не хоче повертатися, дівчина говорить про те, що її обурюють ті події, які зараз відбуваються в Україні. "Я не хочу повертатися. Це не означає, що я не люблю свою Батьківщину або не ідентифікує себе українкою. Просто я не згодна з тим, що відбувається вдома і це не тільки зараз, але так було і раніше. Я не згодна з корупцією, грубіянством, я не згодна з соціальною системою, я не згодна з масовим приниженням, в якому живуть люди. Я чула багато разів фразу: "Чому ж ти не залишилася і не постаралася все змінити?" Моя відповідь проста: "Я хочу жити щасливо зараз".

Нетерпляча молодь

Таких, як Настя чимало, що не може не насторожувати. Людей, а особливо молодь, лякає майбутнє в Україні, і вони прагнуть захистити себе. У липні цього року дослідницька компанія TNS провела дослідження, яке показало, що кількість охочих жити закордоном серед українців значно збільшилася.

65% респондентів вказали, що хотіли б виїхати з країни, з них – третина респондентів не мають можливості виїхати, 8% хотіли б виїхати тимчасово, поки ситуація не стабілізується, а 20% хотіли б виїхати закордон на постійне місце проживання. Що цікаво, представники старшої вікової групи частіше (34%) не мають наміру лишати країну, ніж молодь (20%).

Водночас психолог Сергій Гайдук вважає, що молоді люди дуже нетерплячі. Вони хочуть всього і відразу, тому і не мають наміру чекати в Україні, коли стабілізується політична ситуація, закінчиться війна і настане економічний добробут. Але, окрім того, що люди потребують хліба, вони прагнуть і видовищ.

Сучасна молодь не така, як була 10 років тому чи навіть 5. Молоді люди хочуть подорожувати, навчатися. Вони бачать, як це відбувається у Європі і прагнуть такого самого життя. Це абсолютно нормальний процес. Іноземці також часто їдуть до інших країн – хтось повертається, хтось залишається. Це глобальні явища, і ми маємо сприймати їх спокійно, – запевняє психолог.

Освіта як спосіб втечі

Молоді люди, які щойно закінчили школу чи бажають продовжити здобуття вищої освіти, часто надають перевагу іноземним вузам.

Фото Аma-education

У Польщі іноземним студентам пропонують різні стипендіальні програми. А в Німеччині з 2014 року державна вища освіта стала безкоштовною на всій території країни не тільки для самих німців, а й для іноземців. До того ж, у деяких країнах ЄС навчання і проживання на період здобуття освіти обійдеться дешевше, ніж в Україні.

За словами аналітика центру CEDOS Єгора Стадного, за даними на 2013/2014 навчальні роки найчастіше українські громадяни їхали навчатися до Польщі, Німеччини, Росії, Італії, Іспанії, Франції, Австрії, Чехії, Канади та США.

На цей момент не існує жодного дослідження в Україні, яке б репрезентативно показувало, хто, чому і куди їде навчатися. Єдиний спосіб дізнатися – поспілкуватися з тими, хто вже перебуває закордоном.

Якби 3 роки тому хтось сказав мені, що буду жити в іншій країні, я б щиро посміялася, – розповідає 23-річна Ольга, студентка з Варшави. – Я була домашньою дитиною, нехай і самостійною. На початку 4-го курсу університету мій одногрупник сказав, що збирається до Польщі на магістратуру, розпитавши про подробиці, відразу вирішила їхати разом з ним. Так київська студентка стала варшавською.

За її словами, у тих, хто хоче виїхати, зараз жодних проблем не виникає. Існує безліч фірм, які спеціалізуються на оформлені потрібних документів. Серед плюсів життя закордоном, українка називає неспішність і свободу до експериментів у європейців.

Тут ніхто нікуди не поспішає, діти вчаться в школі до 19 років, їм ніхто не дорікне, якщо вони не захочуть йти в універ або через рік навчання зрозуміють, що вибрали не той напрямок і почнуть все спочатку. Тут тобі не "вже" 23, а ще "тільки" 23. Ти вільний експериментувати і просто жити, не боячись осуду оточення.

Мінусами дівчині видається схильність поляків стереотипно мислити. Мовляв, якщо ти емігрант, то ти нічого не знаєш про нашу країну і її звичаї. "Тому якщо вже ви і вирішили переїхати, то будьте ласкаві вивчити мову та історію країни, в яку їдете, щоб влитися у місцеве життя", – констатує киянка.

Зараз до Києва Ольга приїжджає лише на канікули, щоб відпочити і зарядитися теплом рідних. А підкорювати вершини і планувати майбутнє, вона вже буде у Варшаві.

У кожного свої мотиви виїзду, але повертатися ніхто не поспішає. Вже зараз соціологи прогнозують невтішні новини для України. За інформацією Інституту демографії та соціальних досліджень, в наступні 45 років населення країни скоротиться на 10 мільйонів, а молоді залишиться у кращому разі всього 4 мільйони.

Такий масовий відтік зупинить або диво, або справжнє реформування держави – коли у завтрашньому дні можна буде побачити перспективу, а не порожній гаманець.

Читайте також: Де і ким у світі працюють українці: найцікавіше про заробітчан