Як у світі ставляться до багатомовності на державному рівні? Опитування

2 серпня 2012, 21:55
Читать новость на русском

Після прийняття "мовного" закону у другому читанні в Україні вже третій тиждень не вщухають протести і голодування на захист української мови.

Водночас, знаходяться й прихильники як цього закону, так і можливості надання російській мові статусу державної.

Редакція сайту Телеканалу "24" вирішила провести опитування щодо цього питання.

Мешканців різних країн ми запитали, як вони ставляться до такого явища як двомовність на державному рівні. Їхні коментарі читайте у цій статті.

Якщо Ви також бажаєте взяти участь в опитуванні, то надсилайте коментарі Ваших знайомих іноземців на адресу ukrainian@24tv.ua


Все залежить від країни та мови. Якщо б, наприклад, в Німеччині вирішили зробити другою державною англійську, то чому б ні? Це допомогло б багатьом людям вивчити цю мову.

Я б лише зрадів, якби у Німеччині більше людей розмовляло англійською, так як нею користуються у всьому світі.

Водночас, я не бачив би сенсу робити другою державною французьку чи данську.

У цьому питанні я непохитна: у Німеччині має бути лише німецька мова.

У нас в країні є велика кількість іноземців з різних куточків світу, всі вони
спілкуються різноманітними мовами, ніхто їм цього не забороняє...

Але, щоб їхні мови ставали офіційними в Німеччині? Ні!


Це взагалі не є питанням для Німеччини!

Для навчання чи проживання у Німеччині потрібно вивчити, здати іспит й знати німецьку мову.

Інакше бути не може.

Я думаю, що нічого страшного в реалізації другої офіційної мови в Україні немає.

Крім того, українська та російська мови дуже схожі, відтак, у дітей не буде труднощів, аби вивчити як одну, так і іншу.

Росіяни становлять значний відсоток населення України. Наскільки я знаю, вони — другі за чисельністю після українців. Тому я вважаю, що не було б нічого страшного, якби російська мова стала другою державною у вашій країні, оскільки багато росіян не знають української мови.

Також я гадаю, що це необхідно для росіян: ввести російську як другу державну в країні, так як вони теж хочуть спілкуватися рідною мовою.

Крім того, це сприятиме зближенню між народами. Загалом, гадаю, що статус російської, як другої державної, не шкодитиме українській, адже одні розмовлятимуть своєю рідною українською, а інші — російською.

Тож я не думаю, що ми повинні робити з цього питання велику проблему.

Багато держав характеризуються розмаїтістю мов їхніх громадян. Як тільки в країні з’являється певна культурна та комунікативна різноманітність, то для співіснування необхідно прийняти лінгвістичну множину всіх значних меншин.

Україна в даному випадку не відрізняється від інших європейських держав. У багатьох цих країнах наявність різних мов призвела до того, що їхня Конституція встановила офіційність більше однієї мови. Наочні приклади — це Бельгія (з трьома офіційними мовами: французька, голландська і німецька), Швейцарія (німецька, французька, італійська та романська) або моя рідна країна — Іспанія.

Іспанський приклад є дуже цікавим і, напевно, може надихнути Україну. У нашій країні ми використовуємо одну офіційну мову для всієї держави: це іспанська. Однак, країна має в її територіальному поділі різні області, які вважаються історичними, і в яких є свої офіційні мови, залежно від їхніх особливостей. Таким чином, каталонська — це офіційна мова Каталонії, галісійська в Галісії, баскська в Басконії або валенсійська в Валенсії.

В Україні також є територіальний поділ за мовами (російська переважає на сході і в Криму, а українська — на заході), тож розділити країну лінгвістично по регіонах, як і у нас, могло б бути ефективно.

В будь-якому разі, європейські країни з великими демократичними традиціями дозволяють офіційність різних мов без всякої полеміки, на відміну від нинішньої ситуації в Україні через новий статус російської мови. Це нормальне явище, мирно прийняте цивілізованим громадянством. На мою думку, заперечувати офіційність російської мови в такій країні як Україна, яка була матір’ю Київської Русі і потім сім’ям сучасної Росії і сучасної російської мови, було б дуже великим лицемірством і могло бути зрозуміле тільки з причин чистого та простого націоналізму.

Ну то взагалі без потреби робити. Якщо говоримо про меншини, то хай держава підтримує їхні мови, культуру, звичаї, хай будує для них школи, але хай меншини віддячують цій державі, знаючи її мову, її культуру, її звичаї...

Це має бути взаємозрозумілим. В іншому разі, мені доведеться обов’язково вивчати усі мови меншин?

У Швейцарії — 4 державні мови, що не має негативного впливу на цілісність країни.

Однак, якщо у майбутньому російська мова повністю витіснить в Україні українську як державну, то це нестиме згубні наслідки для тих свобод, які зараз мають українці.

Я не вважаю позитивом наявність більше, ніж однієї офіційної мови. Думаю, що країна є сильнішою, коли її досягнення тісно пов’язані з її метою, а мета України повинна бути такою — стати в повній мірі українською у всіх розуміннях, і це, безперечно, відображається на її мові.

Отож, в Україні повинна бути одна державна мова — українська. У таких країнах, як Німеччина, Данія, Польща, Італія є лише одна офіційна мова, що ідентифікує їхню приналежність до Батьківщини.

Візьміть до уваги: американська англійська є офіційною мовою (в США, — "24"), але іспанська дуже швидко поширюється і часто в багатьох містах є знаки лише іспанською мовою. Це дуже велике падіння для цієї країни.

Я не маю нічого проти іспанської, але коли приїжджають в США, люди повинні розуміти, що вони зобов’язані говорити англійською мовою. Аналогічно: коли людина їде в Україну, вона зобов’язана володіти українською, щоб спілкуватись.

Це ж очевидно, що, коли людина подорожує до Франції, вона зобов’язана говорити французькою. Культура складається з багатьох чинників, зокрема, з мови, і Україна повинна мати тільки одну державну мову — це має бути українська.

У нас є вже таке явище. Англійська, наприклад, має також офіційний статус. Але, вона прийшла як колоніальна мова.

Через це рідна мова народу — малаялам — є витіснена, а часто й непопулярна у самій Індії. Парадокс!

Мова творить єдність народу. Коли на офіційному рівні з’являється друга чи третя мова, то народ вже не є єдиним.

Кожен обирає ближчу для себе мову, а того, хто володіє іншою мовою, вважає вже не за свого, за чужого. Тому офіційна мова має бути однією та єдиною, щоб не ділити народ.

Меншини тому і є меншинами, що їх менше, ніж корінного населення певної держави. Вводити тоді мову кожної меншини як державну — неправильно.

До меншин потрібно ставитися толерантно, але панувати повинна мова того народу, який будує державу у її географічних рамках.

Демократично кожен може вибрати собі мову щоденного спілкування, але на офіційному рівні вона завжди має залишатися моно.

Хай кожен володіє багатьма мовами, але хай акцептує державу та її мову.

На мою думку, російська могла б стати другою державною у вашій країні, так як нею користуються не лише в Україні та Росії, а й у країнах середньої Азії.

По-друге, це б підвищило комфорт спілкування з людьми із інших російськомовних країн, зокрема, у питаннях бізнесу.

Ну, і по-третє, це корисно для дітей, — знати більше, ніж одну мову, що збільшить їхню зацікавленість у вивченні й інших мов.

У Люксембурзі, наприклад, чотири державні мови. І всі зобов’язані їх знати, інакше з роботою не складеться.

У нас в Татарстані 2 державні мови: російська та татарська, — татарська викладається в школах, але не у такому обсязі, як російська. Знати бажано, але не страшно, якщо ти її не знаєш. До речі, міські татари в Казані татарську не дуже знають.

Англійська не є державною мовою, але вона скрізь вітається, тому що є міжнародною. Працівників державної, республіканської і бюджетної сфери навчають англійської "добровільно-примусово".

Президент Татарстану вважає, що людина, яка знає декілька мов, є більш "конкурентною", оскільки у плані працевлаштування, та й у плані соціального спілкування, така людина є більш привабливою. Я поділяю цю думку.

Україна, як і Росія, є багатонаціональною. Російська мова є більш-менш зрозумілою людям у багатьох «колишніх союзних республіках». До речі, буваючи там у відрядженнях, з місцевими жителями російською я найчастіше і спілкуюся.

Тим більше, Росія і Україна – сусіди і партнери, тому знання російської мови для України є стратегічно вигідним.

Друга державна мова в країні нагадує мені комунізм, або ж германізацію Польщі. Але я все ж вважаю, що в країні не повинна бути так звана "мовна ізоляція".

Кожна окрема держава має свою мову. Але також кожен має право вивчати ту мову, яку він захоче.

Я б пропонувала створити більше можливостей, щоб заохотити людей із задоволенням вивчати інші мови, замість того, аби будь-що їм нав'язувати.

Як на мене, кожна людина має право говорити своєю материнською мовою. Оскільки росіяни становлять 20% населення України, теоретично було б справедливо дозволити їм користуватися своєю мовою у всіх сферах життя.

Втім, варто згадати історичні події, коли Росія довго утискала українську та інші слов’янські мови.

За останні 20 років українці багато чого зробили для поширення рідної мови на всіх рівнях — у повсякденному житті і в державних установах. Було б поспішним і передчасним змінити статус-кво, поки українська мова не досягла статусу рідної мови для вирішальної більшості народу.

Я не кажу про повну відмову від російської мови в українських реаліях — її можуть вивчати у школах, як мову великої культури й літератури. Ми як лінгвісти будемо дуже раді, коли третя за масштабами вжитку слов’янська мова — українська — зміцниться і в “Україні буде справжня Україна”.