"Хороший рускій", який мріяв стати Путіним: що не так з Оскаром для "Навального"

Навальний мріяв стати новим Путіним

Роками Алєксєй Навальний, як російській політик, транслював імперську риторику, відпускаючи гидкі сентенції про Україну, бутерброди і "хохлів", а також Грузію та "гризунів". Це нічим не краще, аніж туалетні путінські цитати типу "Нравіца – нє нравіца, тєрпі моя красавіца".

Читайте також Таланти бункерного фюрера

Навальний радісно ходив на марші руських націоналістів, які кричали щось там про Кавказ та "Росію для росіян". У тепер оскароносному фільмі Навальний із покер-фейсом пояснює, що робив це з політичною метою, мовляв, має "політичну суперздібність" говорити "з усіма".

У перекладі із російської політичної мови це означає, що Навальний якийсь час просто не заважав російському режиму робити свої справи, а й навіть допомагав, легітимізуючи маргінальних праворадикалів, підконтрольних російським спецслужбам. Але в якийсь момент – або почав заважати, або просто набрид.

Навальний 10 років тому просто хотів бути новим Владіміром Путіним, більш фотогенічним, із пристойною англійською. Хотів стати "хорошим русским", який перефарбує стіни у російській імперській "ізбє", де давно вже протікає дах. А потім цей дах на нього і впав. Ті, що читали його ще з часів ЖЖ, тепер ховаються від повісток або вже штурмують Бахмут на "війні з НАТО" поряд із тими, хто кричав про "Москву для масквічєй".

Та, на жаль, ці подробиці є важливими тільки для українських глядачів. Що ж побачать інші? Ті, хто цікавляться подіями у Росії побіжно, без деталізації, побачать у цьому фільмі сильного та вольового опозиціонера, якого захищають натовпи прихильників. Вони побачать чудову love-story, важливу для будь-якого хорошого кіно. Вони побачать професійну команду однодумців.

І тільки українці побачать, що ці члени команди живуть за межами Росії і непогано себе там почувають, на відміну від простих прибічників Навального, яких тягають по тюрмах.

"Навальний" не отримав би Оскара, якби не війна

Цей фільм був би неможливий без роботи команди BellingCat, яка зробила величезний внесок у боротьбу із російською дезінформацією, зокрема й проти України. Саме безпрецедентна робота Христо Грозєва та його колег і забезпечила Навальному ті самі мільйони переглядів, про які Навальний повідомляє із захватом. Оскар цьому фільму забезпечили також BellingCat.

Зауважте Як Україна "допомогла" Росії повернутися до країн третього світу

До речі, детальніше про цей кейс із Навальним (та багато інших, зокрема про MH17) можна почитати у книжці Елліота Гіггінса "We are BellingCat". На мій погляд, їхня робота дуже недооцінена, зокрема – в цьому фільмі.

Громадяни інших країн, які цікавляться подіями у Росії побіжно, побачать навіженого російського фюрера, який бреше, бреше, бреше та наказує спецслужбам вбивати опозиціонерів (навіть сумнівних), бо смертельно боїться втратити владу. Ми вже зруйнували міф про "другу армію світу", BellingCat руйнують репутацію російських спецслужб – і це добре.

Сподіваюсь, що ці самі громадяни інших країн, подивившись фільм про Навального, почнуть більше цікавитись тим, а що ще протягом останнього року зробив бункерний російській диктатор.

Я абсолютно впевнений, що цей фільм не отримав би Оскара, якби не повномасштабне вторгнення Росії в Україну. На жаль, десятки тисяч жертв війни створили лише контекст для російського політика Навального та принесли Оскар фільму про нього, а не нам.

Я розумію обурення у соцмережах. Але хто з вас пам'ятає, який фільм отримав Оскар минулого року? Я, наприклад, не знаю. Але я пам'ятаю, як рік тому – 15 березня – в Києві було оголошено дводобову комендантську годину, бо у бої за Мощун вирішувалась доля столиці. Я пам'ятаю, яка заграва була над Ірпенем та Бучею у березні минулого року. Ці спогади для мене є набагато важливішими, аніж Навальний та його історія. Рік тому нам всім було плювати на церемонію премії Оскар, бо ми всі були на крок від "церемонії на Яблунській".

Важливо Росія хотіла "повернути" Україну за "грузинським рецептом"

Найголовніший висновок, який можуть зробити росіяни з фільму про Навального, – це той, що конформістська позиція щодо зла є фактично співпрацею із ним. Зі злом неможливо домовитись або обдурити його. Коли росіяни волають "а нас за що" – хай згадують "політичну суперздібність" Навального: "Для мене абсолютно нормально посидіти за столом з тими, чия картина маршу для мене незручна".

Поки Алєксєй сидить (за столом), ви сходіть у кіно на "Будинок зі скалок". Фільм дуже рекомендую.