Чи варто Україні зараз боротися за Глобальний Південь

Як росіян сприймають в Африці

Я дуже ціную всі спроби на академічному, культурному та мистецькому рівні почати робити те, чим не займались всі роки незалежності України. Але очікувати на рішення, потрібні нам сьогодні, я б не стала.

Читайте також Які міфи українці поширюють про себе і чим вони шкідливі

Після Нігерії минулого року, де я спостерігала за їх президентськими виборами, Гана здалась набагато комфортнішою в плані людей та позицій.

Російські наративи діють в Африці, бо вони є і їх багато, а росіяни витрачають чималі ресурси на ТБ, зовнішню рекламу та комунікації. Вони діють, бо росіяни кидають їх на продуктивний ґрунт несприйняття Заходу, а також певні позитивні спогади старшого покоління про Радянський Союз (хоча це вже не так актуально).

Утім, росіяни за останній рік підірвали довіру до себе, бо на фоні комунікацій майже нічого не роблять. Ані інфраструктурних проєктів, ані нормальної гуманітарки чи продовольства після всіх танців з бубнами Сєргєя Лаврова в Африці не бачили. На відміну від Китаю, який засипав грошима Африканський континент, росіяни не інвестують у видимі для громадян речі: дороги, порти, логістику, підприємства. Тут панує Китай.

Для багатьох в Африці жити в мирі – "вільно ходити вулицями". Тому на питання про ставлення до групи "Вагнера" та їх злочини проти людяності, доказів яких в Африці є достатньо, скоріше почуєш про жорстокість місцевих воєнізованих груп, ніж про засудження російських злочинців. Для низки країн вони перетворились в гарантів безпеки в полі. Також група присутня в багатьох економічних зонах, вони сфокусовані, як кажуть місцеві "на людях, а не на елітах".

Західні країни ставлять якісь умови й не дуже готові гарантувати цю безпеку, а китайські гроші та російська сила вагнерівців йде безумовно до реформ, чи демократичних перетворень, які їм просто не цікаві. Це багатьох влаштовує. Мовиться тут зовсім не про Гану, хоча в Аккрі можна побачити ювелірні магазини з назвою "Вагнер", що є промовистим свідченням.

Цікаво Що треба знати про найважливіших "миротворців" війни

Росіяни почали повертатись на континент після 2017 року активно і в дипломатичний спосіб. Вони точно сильні в аналітиці та розробці й оцінці мап зацікавлених сторін: що кому болить, хто на що впливає, які в кого інтереси та кого за скільки можна зацікавити на рівні еліт. Це все їм в окремих країнах більше відомо, ніж місцевим аналітикам, і не зважати на цей потенціал не варто.

Наприклад, в Малі ще у 2020 році російські прапори були на акціях протесту проти корупції та фальшування виборів, і це не пройшло непоміченим. Як у Білорусі у свій час Алєксандр Лукашенко, так і в Африці можна жонглювати темою антикорупції публічно, а паралельно займатись підкупом еліт.

Також вони дуже активно працюють з популярними блогерами, які можуть і не жити в Африці, але бути відомими та впливати на громадську думку, мобілізуючи їх до певних дій, зокрема і протестних. Росіяни і проти нас, і проти них використовують Reflexive Control Theory.

Першочергово для України – підтримка Заходу

Тема насильства та постачання зброї сприймається по-іншому, ніж у нас. Щось є більшою нормою, а десь складніше, щоб тема законної оборони відповідно до статуту ООН було визнано належним заходом.

Зауважте Новий рівень лякалок: як Путін відчайдушно намагається сформувати переговорну позицію

Зброї на континенті було багато, як і жертв від дуже різних конфліктів, переважно внутрішнього характеру, тому вона сприймається як джерело проблеми, а не засіб законної самооборони.

Помилка нас та Заходу, що всі фокусуються на симптомах та вияві проблеми, а не самій проблемі, тоді як вимір actor (А) – діяч, behaiver (B) – ставлення, context (C) – контекст не менш важливі. Не обов'язково вірити в доброту Китаю чи Росії на континенті, але можна легко поширити недовіру в суспільства через ці фактори, згадати антиколоніальну риторику та формальні дії радянських часів тощо.

Нашу історію, як і про суть сучасної Росії мало хто знає. Точніше, реальності не знає ніхто.

Питання в тому, які саме цілі ми собі тут можемо ставити, якщо першочергово ми повинні боротись за підтримку Заходу, частиною якого ми прагнемо стати через вступ до ЄС та НАТО. Я думаю, що ціллю мала б стати певна форма взаємодії заради поширення правди, але вона точно не є умовою нашого виживання сьогодні.