За корупцію – розстріл, тюрма чи штраф. Уроки для України

Тепер, коли пристрасті через е-декларації поступово вщухають, логічно поцікавитися, що ж чекає на самих декларантів? Насправді, відповідь на це питання є значно важливішою за всі факти кричущого сибаритства, про які ми дізналися останнім часом. Нехай у нас не бракує моральних калік, яким не соромно скирдувати квартири та картини, білі роялі та чорні діаманти – значно більшу роль відіграє те, як на все це реагує держава. Чи вдасться вона до дій, від яких у скоробагатьків засвербять їхні фаберже, чи знову зробить вигляд, що нічого екстраординарного не сталося?

Багато хто сприйняв факт подання електронної декларації як свого роду податкову амністію. Але це не зовсім так. У декларантів має зійтися "дебет з кредитом", іншими словами, обсяг прибутків має відповідати обсягам витрат. Плюс джерела надходження коштів повинні бути прозорими та незаплямованими. Проте чи буде здійснена перевірка подібного роду? Загалом подати декларації мали біля 60 тисяч чиновників, що, звісно, у рази більше, аніж співробітників в Національному агентстві з запобігання корупції. Тому перевірятимуть декларації вибірково.

Про це, приміром, говорить і екс-заступник генпрокурора, член правління "Transparency International Україна" Віталій Касько.

Є певні категорії осіб, які підлягають обов'язковій, повній перевірці, а що до решти осіб, то я думаю, що перевірка буде здійснюватися, як це здійснюється у цивілізованих західних країнах, за дзвіночком, коли надходить звернення, – каже Касько.

Іншими словами, якщо хтось "стукане" на того чи іншого чиновника, перевірка може бути проведена. А якщо ні – то ні. Що, безумовно, є не найкращим способом виведення крадіїв на чисту воду.

Але йдемо далі. Припустимо, декому вдасться інкримінувати незаконне придбання 95-ї квартири. Що буде у такому випадку із корупціонером? Власне, майже нічого. За недостовірні відомості в декларації про майно понад 345 тисяч гривень передбачено кримінальне покарання від штрафу в 43-51 тисяч до позбавлення волі на термін до 2 років. Останнє, звісно, штука неприємна, але чомусь є передчуття, що нечистий на руку декларант зуміє домовитися із суддею. І служитель Феміди застосує – замість тюрми – штраф. А той буде для гаманця доларового мільйонера як комариний укус.

Хабарі чиновникам: пахне смаженим... поросям

Китай. Корупціонера везуть на страту

Зовсім інша справа, якби такий мільйонер жив у Китаї. Надмірній (з точки зору світу традиційної демократії) жорстокості цієї країни у справі боротьби з корупцією присвятила статтю газета The Washington Post. І хоч там йшлося про китайські проблеми із правами людини в цілому, частина матеріалу присвячена саме покаранню місцевих чиновників, спійманих на корупції.

А масштабність такого покарання дійсно вражає. Лише протягом 2015 року у Китаї притягли до відповідальності за корупцію близько 300 000 чиновників. Під роздачу потрапляють всі – від екс-міністра громадської безпеки Чжоу Юнкана, не так давно засудженого до довічного ув'язнення, до дрібних чинуш, які в момент арешту могли бути всього лише підозрюваними в корупції.

У період з 2000-го по 2010-й роки, коли кампанія по боротьбі із хабарництвом у Китаї тільки стартувала, місцеві суди засудили до розстрілу 10 тисяч чиновників, ще 120 тисяч загриміли до в'язниці на термін від десяти до двадцяти років. При цьому майно підсудних конфіскується, а сім'ям корупціонерів висилають рахунок на 8 юанів (приблизно 1,2 долара): за дві кулі. До вищої міри засудили навіть віце-мера Пекіна Лю Чжіхуа, який отримав хабар у 2 мільйони доларів.

Хабарництво в Піднебесній було узаконено до середини XX століття, – розповідає Фінь Бао, доктор юридичних наук. – Наприклад, державний чиновник за часів династії Цин мав право не прийняти відвідувача, якщо той прийшов до нього без подарунка. Дрібний клерк мусив нести гусака, а ті, чия посада вище, – ціле поросятко. Якби в Китаї не було смертної кари і термінів за хабарі по 25 років, у нас би як і раніше прохачі заходили в міністерство зі смаженим поросям в руках.

Розмах корупції в Китаї воістину унікальний: чиновники правлячої Комуністичної партії КНР "відриваються" на повну. Перший секретар міськкому Шанхая Чень Ляньюй за три роки "роботи" привласнив мільярд доларів. Інший мер-комуніст (з провінції Хубей) утримував більше ста коханок, купуючи їм розкішні квартири на казенні гроші. Один із заступників міністра МВС програв 5 мільйонів доларів у казино Макао, заробивши таким чином смертний вирок. А от прокурор однієї з провінцій набрав хабарів на 10 мільйонів доларів, а потім заклав бомбу в машину дружини, аби та не здала його поліції.

Цікаво, що попри все чиновники у Китаї не соромляться красти вагонами, але дрібну корупцію в країні все ж задавили. Практично неможливо уявити китайського "даішника", який оббирав би водіїв, або ж ескулапа у державній лікарні, який брав би гроші з пацієнта, або посадовця у військкоматі, котрий "відмазував" би призовника від служби в армії. Ніхто не хоче загриміти на 10 років до в'язниці за сто жалюгідних баксів, коефіцієнт страху працює безвідмовно.

Чому клерки продовжують брати? Спокуса сильніше жаху ТВ-роликів. Зростання економіки завалило країну грошима, тож хто втримається від того, щоб зачерпнути з повної річки? Я не думаю, що розстріл для хабарників – це жорстокість. Народ повинен вірити в могутність влади. У Китаї всі знають: коли політика ловлять на крадіжці, йому кінець. Міністр, мер або губернатор – все одно. Отримає великий термін, а то і свинець в потилицю, – говорить власник шопінг-центру в Харбіні Вей Цзя.

Чиновникам не тільки загрожують смертю, тиснуть також і на їхню совість. Наприклад, з початком кризи запустили соціальну рекламу – мовляв, великим гріхом є брати хабарі, коли країна "перебуває на економічному роздоріжжі". З осені 2007 року заснована нова структура – Держуправління з попередження корупції, яке очолює жінка-міністр Ма Вень.

Управлінням випущено офіційну постанову: відтепер чиновникам в Китаї під страхом кримінального покарання заборонено купувати квартири і машини "за низькими цінами", їздити в Макао грати в азартні ігри і влаштовувати рідню на хорошу роботу. Бюро громадської безпеки звернулося до громадян з проханням повідомляти про факти корупції в інтернеті – і на чиновників пішов вал компромату. Всіх спійманих на гарячому саджають у тюрми або розстрілюють. І хоч це викликає невдоволення Заходу, спосіб боротьби із корупцією "по-китайськи" є доволі дієвим.

Інші країни: від страти до матеріального заохочення

У Таїланді з корупціонерами не церемоняться

Загалом є 13 країн, де за корупцію передбачена смертна кара. З них 80% вироків припадає на Іран, Ірак, Китай, Пакистан, Північну Корею та Судан. Однак не тільки. Наприклад, в Таїланді згідно із новою поправкою до закону про корупцію, яка була прийнята 13 липня 2015 року, передбачена смертна кара за корупцію в особливо великому розмірі як для громадян Таїланду, так і для громадян іноземних держав.

Поправка ця стосується осіб, "які зажадали або прийняли чи погодилися взяти активи або будь-які інші блага для себе особисто або від імені інших осіб в обмін на дію чи бездіяльність при виконанні службового обов'язку, незалежно від законності чи незаконності зазначених дій або бездіяльності". Вони караються тюремним ув'язненням від 5-ти до 20-ти років і штрафом в розмірі від 100 тисяч до 400 тисяч таїландських бат (близько 13 тисяч доларів), а в разі вчинення тих же злочинів в особливо великому розмірі, їх засуджують до довічного ув'язнення або страти.

Широко застосовують смертну кару і в найбільш закритій державі світу – КНДР. Дані щодо кількості смертних вироків там засекречені, і все ж деяка інформація проривається у зовнішній світ. Так, 10 лютого 2016 року стало відомо, що глава генштабу Народної армії КНДР Рі Йон Гіл був страчений у зв'язку зі звинуваченнями в корупції. Про це повідомив Yonhap з посиланням на джерело в КНДР. Відзначається, що генерала Рі Йон Гіла також звинувачували в переслідуванні корисливих інтересів.

Однак не скрізь із корупцією борються саме кривавими методами. Розташований поруч з Китаєм Гонконг теж може похвалитися заслугами в області боротьби з корупцією. Перемогти хабарництво гонконгській владі вдалося завдяки кільком ефективним заходам: по-перше, держслужбовцям довелося доводити, що вся нерухомість, розкішні автомобілі та інші дорогі предмети були куплені на чесно зароблені кошти. Якщо чиновник опинявся нечистим на руку, на нього чекала в'язниця і конфіскація майна.

По-друге, в державі створили незалежну комісію з боротьби з корупцією, працівникам якої спочатку призначили високі зарплати, щоб ті уникали спокус брати хабарі. І, нарешті, жителям Гонконгу і представникам ЗМІ дали реальну можливість скаржитися на хабарників – звичайним громадянам дозволили допомагати антикорупційної комісії, а журналістів допустили до справ будь-яких держслужбовців. Повідомлення про чиновників-корупціонерів, що регулярно з’являлися в ЗМІ, зробили свою справу – населення повірило, що в країні дійсно борються з хабарництвом, а хабарники, від гріха подалі, вирішили відмовитися від сумнівних грошей.

Жорстко підійшли до справи у Сінгапурі – якщо там високопоставлений чиновник попадався на хабарі, його справа розглядалася в особливому порядку. У країні навіть був введений особливий юридичний термін – презумпція корумпованості. Іншими словами, якщо держслужбовець підозрюється в зловживанні посадовими повноваженнями, він умовно винен, і буде таким вважатися до того моменту, поки не зможе довести свою непричетність до корупційних справ.

Пильна увага питанню корупції приділена і у США – американське законодавство передбачає серйозне покарання за хабарництво у вигляді штраф, а в деяких випадках і позбавлення волі строком до 15-ти років. Варто зазначити, що в законодавстві США прописана окрема стаття про кримінальну відповідальність, що загрожує керівництву банків, які надали позики або грошові "подарунки" представникам інспекторської комісії, що займається перевіркою фінансових установ. Банкірам загрожує тюремне покарання строком до року або штраф у розмірі суми позики або "подарунка". Аналогічне покарання передбачено і для інспектора, що спокусився на легкі гроші.

Якщо американський чиновник попався на отриманні подарунка в будь-якій формі від будь-якої особи, яка розраховує на позитивне рішення його питання, держслужбовцю загрожує кримінальне покарання. Працівники держструктур США зобов'язані доповідати у відповідні органи про всі помічені факти зловживання посадовими повноваженнями. Чиновникам, призначеним главою держави, забороняється приймати будь-які подарунки під час всього терміну служби.

Тим часом, за версією Transparency International, країною із найнижчим рівнем корупції є Нідерланди. Для того, щоб досягти подібного успіху, тамтешній владі довелося прийняти кілька антикорупційних заходів. Так, місцевим чиновникам, спійманим на хабарі, забороняється працювати в державних органах, також вони позбавляються всіх соціальних пільг і гарантій.

Щоб певну посаду не зайняв потенційний корупціонер, у Нідерландах організована спеціальна система підбору персоналу. Крім того, у великих відомствах, співробітники яких могли б зловживати своїми повноваженнями, існують служби внутрішньої безпеки, які стежать за діями чиновників і виявляють їх помилки. А тих чиновників, на яких не впала тінь підозри в корупційних діяннях або повідомили про зловживання посадовими повноваженнями своїх колег, матеріально заохочують.

Повертаючись до України...

Діагноз "пшонка головного мозку" лишається для українських можновладців актуальним навіть попри долю колишнього власника Межигір'я

Дивно, але в Україні (як, приміром, у Гонконзі) теж створено спеціальні антикорупційні структури і також встановлено підвищені оклади для призначених у ці комісії контролерів. Проте прориву у боротьбі з корупцією чомусь не видно. Нині багато хто ставить питання про те, для чого була потрібна довга й драматична епопея із електронним декларуванням, якщо виявлених корупціонерів ніхто не збирався карати.

По-перше, такою була вимога наших міжнародних партнерів, без виконання якої Україна не могла б претендувати на безвізовий режим. По-друге, навіть імітація реформ на тлі їх фактичної відсутності (так би мовити, на "безриб'ї") – теж непогана річ. Нарешті, існує й третя версія щодо того дійсного призначення операції "Декларація".

Подейкують, що все було затіяно задля посилення податкового тиску на звичайних громадян. Власне, деякі політики, не встигнувши відійти від власного фінансового ексгібіціонізму, вже зараз вимагають від всіх і кожного подачі декларацій про доходи та майновий стан.

Наступним кроком має бути запровадження нульової декларації. Усі повинні задекларувати свої статки. Я хочу нагадати статтю 67-му Конституції України, яка діє 20 років – усі громадяни щорічно подають декларації про свої доходи і майновий стан, – говорить лідер Радикальної партії Олег Ляшко.

Частково він має рацію, адже згідно із законом "Про державну службу", ухваленому ще 16 грудня 1993 року, всі державні службовці повинні щорічно декларувати свої статки. Однак слід додати, що законом "Про засади запобігання і протидії корупції" перелік декларантів суттєво розширений. Окрім "осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування", звітувати до свої статки мусять й інші громадяни.

Йдеться, зокрема, про "керівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, керівників структурних підрозділів (начальників цехів, завідуючих відділами, лабораторіями, кафедрами), осіб, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо), завідувачів складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, відомчих ревізорів та контролерів тощо".

Зрозуміло, що жодні завідуючі лабораторій чи ательє своїх декларацій цього разу не подавали. Але що, як вивернути і їхні кишені? – міркують висміяні соціумом політики, які тепер прагнуть сатисфакції. Що ж, якщо це наблизить нас до перемоги над корупцією серед сильних світу цього, то можна, звісно, спробувати. Але щось підказує, що "сінгапурського ефекту" не вийде все одно. Не з того кінця беруться за проблеми наші депутати. Нема серед них, на жаль, Лі Куан Ю…

Пройдіть цікавий тест: Правда чи брехня? Перевір декларацію чиновника