Втік до Білорусі та не від відповідальності: як покарати Пригожина та ПВК "Вагнер" за злочини

Чи така вже "приватна" ПВК "Вагнер"?

В академічному та публічному просторі точиться запекла боротьба: перші переконують, що "вагнерівці" володіють певною автономією від уряду Росії, другі – наполягають, що такий підхід є лазівкою для уникнення ПВК відповідальності. Врешті, дискусія виходить далеко за межі конкретної компанії: міжнародне право не має єдиної відповіді, тому що державам як основним його суб'єктам вигідно підтримувати "вуаль таємничості", що здатна приховати подекуди найжахливіші звірства, вчинені чужими руками. 

Зверніть увагу Путін визнав, що Росія була на межі громадянської війни під час заколоту Пригожина

Однозначно презюмувати, що всі діяння ПВК "Вагнер" мають бути атрибуйовані Росії, – неправильно. Принаймні, деякі операції тактичного значення є не більше, ніж самодіяльністю Пригожина та компанії, відтак, застосування тесту щодо наявності ефективного контролю є неминучим у кожному конкретному випадку.

Водночас з пісні слів не викинути. Ще у 2012 році Путін підтримав ідею створення мережі російських приватних військових компаній, які, на його думку, можуть бути інструментами геополітичного впливу та реалізації національних інтересів без прямої участі держави.

Вже у 2016 році було внесено відповідний законопроєкт, голосування за який Держдума провалила у зв'язку з його невідповідністю Конституції. У 2018 році за легалізацію таких компаній виступив Лавров. Попри відсутність щасливого завершення операції з узаконення міжнародних злочинців, всі ці роки під покровом Росії діяв не лише "Вагнер", але й ENOT Corporation, група Feraks, Antiterror-Orel Group.

Особливістю ПВК "Вагнер" у порівнянні з подібними групами за кордоном є те, що вона володіє важким озброєнням, залучена до розвідувальних операцій (разом із збройними силами Росії), веде бої, вчиняє диверсії і здійснює прямий наступ. Вагнерівці користуються російською військовою інфраструктурою, отримують паспорти від спеціального відомства, як і члени збройних сил Росії, лікуються у російських воєнних госпіталях.

"Заборонені" в Росії

Відповідно до Конституції Росії, створення збройних угруповань заборонено, а всі питання безпеки та оборони є виключною компетенцією держави. Відтак, створення ПВК суперечить основному закону Росії. Водночас діри в законодавстві держави-агресорки дозволяють обійти подібну заборону. Незважаючи на криміналізацію найманства у Росії, російським громадянам дозволено працювати на приватні військові компанії, зареєстровані за кордоном. Цікаво, що ПВК "Вагнер" не зареєстрована ні в Росії, ні деінде – де-юре компанії просто не існує.

До всього слід згадати, що Росії декриміналізувала вчинення злочинів у зв'язку з так званою "СВО", якщо особа діяла з метою захисту національних інтересів. Все це свідчить на користь твердження, що навіть у випадку, якщо діяння ПВК "Вагнер" чи будь-якої іншої подібної групи не вдається приписати Росії, то останню все ж можна притягнути до відповідальності за ухилення від виконання універсально визнаних міжнародних позитивних зобов'язань щодо попередження, зупинення та покарання міжнародних злочинів та інших серйозних порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини, наприклад у Комітеті ООН з прав людини чи в ЄСПЛ із застереженням щодо обмеження юрисдикції.

Ніж у спину

Реагуючи на "бунт" ПВК "Вагнер" Путін рефлексував про ножа в спину та зраду. Пригожину слід взяти до уваги наступне: Білорусь – не найбільш безпечне місце для того, щоб заховатися від міжнародної відповідальності, а Лукашенко – завжди знає, "звідки готувався напад", тож діє на випередження. Відносини між вагнерівцями й чинним у Білорусі режимом з 2020 року були складні – з кримінальними провадженнями, особистими зустрічами між главами Союзної держави, гострими випадами.

До слова, як і Україна, Білорусь є стороною Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців (1989 року). Росія договір не підписала. Конвенція передбачає, з-поміж іншого, притягнення найманців до кримінальної відповідальності або ж їхню екстрадицію на територію іншої держави-учасниці. У випадку відмови або виникнення іншого спору сторона договору може звернутися до Міжнародного Суду ООН, юрисдикція якого є обов'язковою.

Тож нічого не заважає Лукашенку або ж влаштувати Пригожину вендету самостійно, або ж віддати на поталу, наприклад, Україні. А як ні? То досвід подання скарг до МС ООН в України вже чималий. Єдина перешкода – надто розмите визначення поняття "найманець".

Як ще забезпечити відповідальність ватажкам та членам ПВК?

У резолюціях Ради Європи, НАТО, ЄС, які стосуються російського тероризму, немає жодної згадки про вагнерівців, попри рекомендації щодо їх внесення від експертів. Окремі ініціативи існують лише на рівні іноземних держав: у січні 2023 року "Вагнер" визнав транснаціональною злочинною організацією Мінфін США, у березні 2023 року - терористичною організацією Сейм Литви. На рівні ініціатив залишаються відповідні рішення в Канаді та у Великобританії.

Визнання ПВК "Вагнер" терористичною організацією та проведення розслідування щодо можливої держави-реєстрації компанії сприяло б замороженню її активів і різко вдарило б по спроможності озброюватися й чинити звірства, як в Україні, так і в Малі, Лівії, Сирії, ЦАР, Іраку. Попри всю любов Пригожина до готівки, вагнерівці отримують мільйонні прибутки від охорони родовищ в Африці на банківські рахунки, тому в теорії можуть відшкодувати шкоду, завдану їхніми бійцями, самостійно.

Що стосується індивідуальної кримінальної відповідальності, то її не уникнути – юрисдикцію мають й українські суди, і суди іноземних держав, і Міжнародний кримінальний суд. Тож, "звільнення" від Путіна ще не звільняє від відповідальності за злочини, а втеча в Білорусь – далеко не гарантія втечі від Феміди.