Згадати Все: Номенклатурники vs радянські люди
Вони не знали, що таке дефіцит і ніколи не стояли в чергах. Ну, хіба за посадою. А ще вони прагнули, якщо потрапити у цю "макітру", то вже ніколи не вискакувати з неї. І як по-іншому: для тих, хто потрапляв у цей закритий клуб радянських еліт, відкривався світ необмежених можливостей.
Між пересічними та непересічними громадянами була величезна прірва. Номенклатура – це вершки радянського суспільства, керівна еліта. І саме їм діставалось усе найкраще.
Читайте також: Згадати Все: Заборонене кіно
"Ми про них читали тільки в газетах. Ми знали тих людей, але ми з ними не перетинались, тому що це були небожителі", – пригадав письменник Юрій Винничук.
Саме слово номенклатура походить із латині й дослівно перекладається як "список, перелік". Але в Союзі існувала своя особлива номенклатура.
Не лише перелік продукції, якихось видань і всього іншого, а номенклатура як особлива категорія людей, які перебували на особливих посадах,
– пояснив кандидат історичних наук Ігор Крупина.
Це ті посади, що погоджувались із партійним керівництвом і давали людині владу. Комусь – більшу, а комусь – меншу. Критеріїв відбору на серйозні посади було кілька. По-перше, наявність ось невеличкої книжечки. Без червоного квитка "зеленого світла" на вступ до лав номенклатури чекати було не варто.
Моя мама обіймала посаду на базі таку, що вона могла б легко стати її директором. Але для того треба вступати в партію. Вона була не проти вступити в партію, але її не прийняли. Бо в неї дід був в УПА та сидів, братів розстріляли чекісти,
– сказав Винничук.
Бути партійним – обов'язковий, але не головний критерій появи твого прізвища в номенклатурних списках. Особливо цінувалася політична і навіть особиста лояльність до партійного шефа. Ще один важливий штрих до портрета людини номенклатури – висока виконавська дисципліна.
Але навіть якщо ти партійний, слухняний і дуже дисциплінований – це ще не гарантія кар'єрних висот. На кожну посаду існував так званий резерв – список людей, які могли замінити того чи іншого керівника. І якщо ти не в цьому списку, про шкіряне крісло і чорну "Волгу" можна й не мріяти.
Які привілеї були у радянської політичної еліти – дивіться у програмі.