Зона вільної торгівлі для України: між сподіваннями і реальністю зовнішньої політики

Очевидно, що при популярній в медіасередовищі ідеї-фікс критики владних інститутів, в тому числі уряду, раціоналізм і прагматизм все ж таки мають місце в діяльності української влади та її зовнішній політиці. Ціль останньої з урахуванням російського фактору і обережності економік ЄС до України – шукати та домовлятись зі світом про взаємні економічні та правові партнерські контакти. Зокрема, зовсім недавно вітчизняне МЗС акцентувало увагу на підписанні економічної угоди про партнерство та правову підтримку з королівством Таїланд, товарний обсяг з яким в минулому 2016 році склав приблизно 600 млн дол., з яких на долю України припадає 250 млн дол. Не варто забувати і про підписання перспективної для нашої економіки угоди про ЗВТ між Канадою та Україною.

Читайте також: Як зона вільної торгівлі з Канадою вплине на українську економіку

Ціна канадсько-української дружби

Починаючи з березня українсько-канадське партнерство набирає обертів не лише політичних, але й економічних, що є взаємовигідним для обох держав. Нагадаю, що за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Угода про зону вільної торгівлі між Україною та Канадою запрацює вже цього літа. Разом з тим, цій офіційній заяві передували такі події, як ратифікація на початку березня цієї угоди Сенатом Канади, а далі за кілька днів – аналогічний крок був здійснений з боку українського парламенту. Зі свого боку, наша держава зобов’язалася здійснити повну лібералізацію для 72% товарів з Канади, далі скасувати (із використанням перехідних періодів у 3,5 та 7 років) для 27% товарів із Канади, провести часткову лібералізацію для сільськогосподарських товарів із цієї країни. Партнери з Канади ж гарантують українським експортерам такі умови, як відкриття 99% ринку товарів, асиметричні тарифні зобов’язання, технічну допомогу.

В той же час основними взаємними положеннями угоди стають пільговий доступ до участі в державних закупівлях, охорона та захист інтелектуальної власності, спрощення процедур торгівлі із застосуванням нетарифних заходів. Безумовно, ці пріоритети в угоді є вигідними акцентами для нашої держави в світлі уможливлення люфту для здійснення корупційних зловживань на найвищому рівні. Як результат можна констатувати, що лише від політичної та економічної відповідальності української влади цілком можливо, що ЗВТ з Канадою для нашої держави буде більше перемогою, чим зрадою перед світом і своєї репутацією.

Чого досягла Україна після підписання угоди про асоціацію з ЄС?

Починаючи з 1 січня минулого року (1 січня 2016 року) економічні відносини між ЄС та Україною підпорядковуються "правилам гри", яка відома всім за назвою глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ГВЗВТ), що була впроваджена в контексті підписаної Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Читайте також: Зрозуміло про Угоду про асоціацію з ЄС: що вона обіцяє Україні

Вельми цікаво, що Україна вже має угоди про зони вільної торгівлі з країнами Співдружності Незалежних Держав і веде перемовини про угоду з Ізраїлем. Успішним, як вище вже було сказано, виявився переговірний процес з Канадою, а з Туреччиною частковий прогрес в цьому сенсі вже є: починаючи з літа 2017 року українці можуть подорожувати в цю країну за українськими ID картками. Перспективним, але туманним, з огляду на реакцію української влади, на сьогодні є процес перемовин про ЗВТ між Україною і КНР. Як помітно, у вищих ешелонах влади можливо не в повній мірі оцінюють потенціал китайського ринку, але водночас, можливо, не готові запропонувати механізми, що стримуватимуть потік з Китаю неякісних для споживачів товарів і послуг.

Немає сенсу переказувати як мантру існуючі до цього дня міфи і забобони про непроукраїнськість цієї угоди для України, про те, що ГВЗВТ з ЄС це омана для українського бізнесу. Разом з тим останнє цілком реально, якщо не дотримуватись ринкових правил гри при веденні бізнесу, не дбати про цивілізований діалог між бізнесом та владою, ігнорувати європейські норми та стандарти при здійсненні операцій з імпорту чи експорту товарів\послуг.

Так, зокрема, умовою встановлення зони вільної торгівлі (між ЄС та Україною) було те, що митні тарифи, які сплачуються під час продажу товарів між Україною та ЄС, у більшості випадків поступово знизяться до нуля. Втім, якщо повернутися до реальності, ми маємо вельми цікаві показники, які зберігають неоднозначні висновки для теми економічного розвитку України. Для прикладу, вперше з 2013 року почав зростати український експорт до ЄС. Темпи зростання поки не дуже великі – 3,7%. Втім, регіон ЄС виявився єдиним, де український експорт показує позитивну динаміку. Крім того, за 2016 рік частка ЄС у структурі українського експорту знову зросла.

Читайте також: Євросоюз надав Україні торговельні пільги

Якщо сказати більше грунтуючись на реальних показниках. Відповідно є повна статистика за 9 місяців і поки що не деталізована – щодо товарів за 11 місяців. Річні результати у цифрах будуть приблизно у кінці лютого 2017. Втім, навіть за 11 місяців ( березень 2016 – січень 2017 р.) експорт товарів до країн ЄС збільшився на 3,1% (або на 372,3 млн дол.) і загалом становить 12,201 млрд дол., а товарообіг зріс на 6,3%.

За попередніми даними, 9 місяців, у 2016 році ЄС був головним торговельним партнером України. В цифрах це можна побачити так:

1) 39,8% частка ЄС у торгівлі товарами та послугами;
2) 84% продукції легкої промисловості постачається до ЄС;
3) понад 50% продукції переробки деревини постачається до ЄС;
4) майже 50% продукції машинобудування постачається до ЄС.

В результаті можемо говорити, що державна політика в сфері торгівлі все ж таки має бути більш справедливою, не лише сприяти виходу українських компаній із Сходу та Півдня на ринки ЄС, але й підтримувати приватний бізнес із західного, північного та центрального регіонів країни. Далі, можливо варто почати з виходу із "польської економічної зони комфорту". Безумовно, потрібно розширювати географію продажів і аналіз можливостей інших ринків. Цим потрібно почати займатися, як кажуть серед людей, – "ще вчора". Адже для більшості компаній з України вихід на західні європейські ринки збуту товарів і послуг є проблематичним. Де шукати вихід? Для початку в активізації адекватної зовнішньої політики України. Політичні критики зауважують, що всі 25 років українські уряди займалися торгівлею векторами та динаміками зовнішньої політики. Втім, я погоджусь з тезами, що сьогодні час займатися стратегічним плануванням і цілісним, а не фрагментарним баченням світу, місця України в ньому.

Цілком реальними є пропозиції про партнерські взаємозв’язки з НАТО та обережна дипломатія і некапітуляційна торгівля з Росією. Відповідно, потрібно готуватись досить жорстко реагувати на будь-який економічний тиск Росії на Україну. А всі дискусійні питання переводити в рамки СОТ та, умовно кажучи, стокгольмського арбітражу. І, врешті решт, наша країна має визначитись із своїми пріоритетними векторами зовнішньої політики та умовами, в яких не піде на поступки, через ліквідність для власного національного інтересу.

Лаконічна післямова

Для вітчизняної економічної системи ЗВТ не була, не є і не буде повноцінним "рятівним колом". Від повного колапсу її збереже лише, по-перше, системна антикорупційна державна політика; по-друге, відмова від логіки та практики симпатизування влади окремим, "своїм"\"партнерським" олігархам і уможливлення збагачення своїх бізнес-середовищ, до яких мають відношення; по-третє, всеосяжне гарантування зарубіжних інвестицій в державу при умові уможливлення бюрократичного чиннику для ведення бізнесу, але, водночас, при досить вимогливій законодавчій базі до закордонного бізнесу, що отримує тимчасовий доступ до ресурсів держави, в тому числі людського.

Україна, на мою думку має стати авторитетним прикладом у східній Європі, як країна, яка має досить виважену економічну політику та стабільний політичний курс. Водночас українській владі вже сьогодні потрібно вчитись комунікації із дрібним і середнім бізнесом не лише в контексті виборчих компаній та протестних збурень, але й після виборів. В той же час, якщо ми допустимо радянську риторику і протиправну практику "експропріації власності буржуїв та куркулів", такий алгоритм матиме за наслідок перенесення потужностей не лише вітчизняних, але й зарубіжних корпорацій, за межі України і збільшення кількості безробітних висококваліфікованих громадян.

Відповідно, маю надію, що в зовнішній політиці держави, особливо її економічному сегменті та діяльності уряду і влади загалом переможе здоровий глузд та пріоритет національного інтересу. Втім, українському бізнесу та владі потрібно навчитись, з одного боку, функціонувати і заробляти в умовах жорсткої конкуренції, та, з іншого боку, забезпечувати оптимальні умови для притоку внутрішніх та зовнішніх інвестицій.

Читайте також: Що означає для України розширення квот на європейському ринку: думка експерта