Звільнення Сєвєродонецька: 7 років після повернення міста

Сєвєродонецьк в окупації

У травні 2014 року райцентр захопили російські військові, загони чеченців та їх прибічників з-поміж місцевих сепаратистів з банди колаборанта Олексія Мозгового "Призрак" та "козаків" Павла Дрьомова.

Читайте також Точка неповернення: чому важливі роковини загибелі Іл-76

Місцева влада на чолі з мером Валентином Казаковим відкрито перейшла на бік окупантів та виконувала накази терористів. За кілька днів у Сєвєродонецьку пройшов фейковий "референдум", а 15 травня над містом було піднято прапор "ЛНР".

"Русская весна" у Сєвєродонецьку:

Своїм опорним пунктом терористи зробили будівлю Державного інституту азотної промисловості (ДІАП) на вулиці Вілесова, 1. ДІАП перетворився на фортецю, адміністративний центр терористів, а також – катівню (її традиційно розмістили "на підвалі").

Терористи влаштували в Сєвєродонецьку свої порядки і місцеві мешканці отримали змогу дізнатись, що таке "руський мир".

За 2 місяці окупації містяни опинилися в надзвичайно складному становищі. Сєвєродонецьк страждав від перебоїв з водою та продуктами, у місті було вимкнено мобільний зв'язок та інтернет.

ДІАП – штаб терористів у Сєвєродонецьку у травні – липні 2014 / фото – 06452.com.ua

Вбивства, зґвалтування, викрадення людей, грабунки та мародерство стали звичним явищем. Місто жило у паніці, яку у кращих традиціях Орвела підживлювали самі терористи. За наказами росіян, загони Дрьомова і Мозгового регулярно обстрілювали Сєвєродонецьк з мінометів, гаубиць та навіть "градів". Зокрема, від обстрілів росіян та їх проксі постраждали готель "Мир", багатоквартирні будинки міста, склади заводу "Азот" та інші об'єкти.

У ході обстрілів сам хімічний завод "Азот", який належить Дмитру Фірташу, практично не зазнав ушкоджень. Це породило "теорію", що олігарх відкупився від терористів або зумів домовитись з Сергієм Курченком – "гаманець" родини Януковича з 2014 по 2021 рік був "оператором" всієї промисловості на окупованих територіях Донбасу.

Провину за злочини терористи намагалися "повісити" на українську армію та "правий сектор". Це завдання виконували російські знімальні групи, які миттєво приїздили на обстріли за кілька хвилин після їх завершення, щоб знімати сюжети "про звірства хунти". При цьому позиції ЗСУ були за 25 кілометрів від міста й вони фізично не могли обстрілювати Сєвєродонецьк.

Курс на Сєвєродонецьк / Фото – НГУ

Звільнення міста

Влітку 2014 року єдиної лінії фронту не було – окремі міста та містечка Донбасу були під контролем ЗСУ або добробатів, інші – перебували в окупації. Керували терористами росіяни, але більшість "гарматного м'яса" складали так звані "ополченці".

Лише в липні – серпні, коли на Донбас масово зайдуть цілі кадрові російські військові частини й встановлять єдиний контроль для окупаційного контингенту, ситуація зміниться.

До теми День звільнення Широкиного: "сталінград" для російських окупантів

На Луганщині у цей період ЗСУ проводять вдалу наступальну операцію по звільненню Лисичансько-Сєверодонецької агломерації.

Колона української техніки входить у місто / фото – 06452.com.ua

20 липня 2014 року українці звільнили Торецьк та Рубіжне. 22 липня війська "сектору А" у складі підрозділів Національної гвардії, ЗСУ (24-а механізована бригада) та добровольчих батальйонів територіальної оборони почали після артпідготовки наступ на позиції "ЛНР" з кількох боків.

Окупанти не були готові до тривалої оборони й почали тікати – у місті залишились лише кілька загонів бойовиків, хоча за тиждень до цього у Сєвєродонецьку було не менш як 1500 терористів. Захисники України придушили спротив ворога за допомогою стрілецької зброї, гранатометів і важкої бронетехніки.

"Зачистка" / фото – НГУ

У другій половині дня дві колони сил АТО — одна з боку Старої Красниці, а друга — Варварівки, увійшли в Сєвєродонецьк та розпочали його зачистку. Але зачищати вже не було від кого – терористи у паніці почали тікати й бійці Нацгвардії і батальйону "Чернігів" практично не зустріли спротиву.

Український прапор над Сєвєродонецьком / фото Романа Бочкали

Терористи залишили чимало зброї та техніки, зокрема – БРДМ, гаубицю Д-30, понад 50 кг пластиду, 15 фугасних снарядів, понад 3 тисячі боєприпасів, 17 пострілів від протитанкового гранатомета, засоби зв'язку і радіостанції бойовиків. Також були знайдені тіла розстріляних терористами українців та звільнені 4 заручники.

Ситуація на фронті після звільнення міста / інфографіка – РНБО

Героям слава!

Визволителів радо зустріли містяни з синьо-жовтими прапорами – мешканці Сєвєродонецька влаштували мітинг з нагоди визволення райцентру. Тоді ж над Сєвєродонецьком знову замайорів національний прапор України.

Під час визволення Сєвєродонецька 22 липня втрат серед військовослужбовців не було. Але, на жаль, були бойові втрати у ході боїв в околицях Сєвєродонецька – у травні та серпні 2014 року. Також не обійшлося без втрат у боях за інші міста агломерації.

Мешканці Сєвєродонецька вітають визволителів:

Одним з тих, хто ​​керував операцію по звільненню Сєвєродонецька, був полковник Нацгвардії Олександр Радієвський. Саме він одним з перших увійшов до міста.Наступного дня Олександр Радієвський загинув у бою в ході звільнення сусіднього Лисичанська. Нині ім'ям героя названі вулиці в Дніпрі, Кривому Розі та Лисичанську, ім’я Радієвського носить полк Нацгвардії, а в Сєвєродонецьку йому встановлено пам'ятник.

Як загинув Олександр Раєвський:

Того ж дня, 22 липня, з третьої спроби війська АТО звільнили від терористів Попасну. 24 липня було звільнено Лисичанськ. Радієвський став одним з 15 українських захисників, що віддали життя за звільнення Лисичанська від російських окупантів.

Пам'ятник Олександру Радієвському у Сєвєродонецьку / фото – міськрада міста

Слава Україні / фото – 06452.com.ua

Нині Сєвєродонецьк 7 років живе у мирі. Місто є тимчасовою столицею Луганщини і залишається у статусі прифронтового, адже зовсім поруч російські окупанти (про це нагадують розтяжки у лісах). Мешканці міста отримали 7 років тому щеплення від "руського миру" й зробили вірний вибір – нині вони живуть у вільній країні.