"Беркут" методично бив усіх перед собою": історія майданівця, який став розвідником

Віталій Кузьменко був координатором студентів "Київського університету імені Бориса Грінченка" та входив до "Молодіжної ради Майдану". Коли розпочалася російсько-українська війна, він став розвідником в окремому 54-му розвідувальному батальйоні.

Цікаво Після Євромайдану ми стали чимось іншим, – інтерв'ю з лідером студентських протестів

Чим ви займалися до початку Євромайдану?

Я був студентом історичного факультету Київського університету імені Бориса Грінченка. Планував займатися науковою історією та паралельно починав невеликий бізнес у сфері онлайн-магазинів. До Майдану я дуже рідко брав участь в протестах. Виходив лише проти тодішнього міністра освіти та науки Дмитра Табачника.

Важливо! Сайт 24 каналу запустив проєкт " Барикади гідності", в якому нагадає про страшні, але такі важливі дні для України. 8 років тому мільйони людей вийшли на Революцію Гідності, аби відстояти свої європейські права. Тому разом згадуємо побиття студентів, "Марш мільйонів", революційний Новий рік, "криваве Водохреще", перші смерті активістів, буремний лютий і вбивства Небесної Сотні. Про це говоритимуть самі ж майданівці, колишні студенти, родичі загиблих, юристи, священники та інші люди, що були дотичними до Майдану.

Авторка проєкту – керівниця відділу новин сайту 24 каналу Наталя Боднар.
 

"Питання того, в якій країні я буду жити"

Заради чого виходили та що тоді єднало українців?

На той час, ще в листопаді, я вийшов на Євромайдан, бо це було питання того, в якій країні я буду жити. Стояло питання про підписання Угоди про асоціацію. Від цього вже відштовхувалося, в якому напрямку наша держава буде рухатися – в європейському, розвиваючи економіку, демократію, будуючи нормальне суспільство, в якому хотілося б жити, або повертаючись в сторону Росії, куди зовсім не хотілося. Я був ще студентом і планував жити у правовій та сильній країні. Тому для цього потрібно було підтримувати ті рухи, які для мене й для більшості моїх друзів були вірними.

Віталій Кузьменко під час Євромайдану був студентом / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

Під час Революції було відчуття спільності, єдиної спільноти. Коли ти прийшов в університет, то учасники Майдану чіпляли стрічки, наклейки. Також був запах вогнища у тих, хто був на Майдані. Ти відчував, що можеш підійти до кожного і тобі завжди будуть раді. Процес самоорганізації на Майдані заради спільної мети, дійсно, один з найяскравіших спогадів у житті. Люди діяли спільно, а потім багато хто з них разом вже і воювали під час російсько-української війни. Коли є спільна загроза, коли хтось зі сторони намагається нам нав'язати свою позицію або вдертися на нашу територію – ми насправді можемо об’єднатися.

Віталій Кузьменко був координатором студентів Київського університету імені  Грінченка / Фото з особистого архіву Кузьменка

Які загрози для України в Митному союзі ви бачили, як студент-історик?

Історія відносин України та Росії за всі століття – це завжди була трагічна історія для України, бо позиція Росії завжди полягала в тому, щоб поглинути Україну. Всі історичні події, які століттями відбувалися між нашими народами, свідчили, що з цього нічого хорошого не вийде, й Україні, у перспективі, нічого не світить.

"У мене була єдина думка – чим вся ця історія закінчиться?"

30 листопада ви були одним з тих, кого побив "Беркут". Що пам'ятаєте про цю ніч?

Ми з друзями залишилися на Майдані. Була пізня осінь і було прохолодно. З усім тим, це рішення прийняли "на автоматі". Залишалося тоді не так багато людей. Ми ходили та грілися у різних кафе. Атмосфера, яка була на Євромайдані, ще до 30 листопада, була більш позитивною та оптимістичною. Було певне сподівання, що ми зможемо таким мирним протестом досягти певних результатів.

Віталій Кузьменко був побитий "Беркутом" у ніч 30 листопада 2013 року / Фото з особистого архіву активіста

Але якраз цей рубікон відбувався о 04:00 ранку 30 листопада, коли нас фактично втомлених людей оточили сотні працівників "Беркуту" та внутрішніх військ. Вони взяли нас у кільце і методично, зачищаючи Майдан, працювали максимально жорстко по всіх. Тобто без розбору, чи там молоді, чи старі, чи дівчата. Після цих подій власне і вимоги революції змінилися і ми вже говоримо про Революцію Гідності, а не про Євромайдан.

Тоді вночі, після того, як мене побили біля монумента Незалежності, мене затягли в автозак. Коли я вже був там, то в мене була єдина думка – чим вся ця історія закінчиться? Чи прокинемося ми завтра зранку у Білорусі з тоталітарним режимом, де ще в зародку придушуються всі протести. Але вже ранок 30 листопада та марш 1 грудня показали, що українці не готові жити в такій країні та готові боротися за свої права.

Як відбувався жорстокий розгін Євромайдану в 2013 році: дивіться відео

"Методично бив всіх перед собою"

Які травми ви тоді отримали?

Я навіть, якби хотів, то не зміг би чинити опір. Переді мною була шеренга екіпірованого "Беркуту", який методично бив всіх перед собою. В автозаку нам довелося провести ще декілька годин на подвір’ї Шевченківського РУВС, хоча там були хлопці та дівчата з переломами та з тяжкими травмами. Лише потім почали надавати медичну допомогу. І вже звідти мене госпіталізували в лікарню швидкої допомоги.

У мене був зламаний лікоть, були травми голови. Довелося ще кілька тижнів перебувати в лікарні для того, щоб мінімально відновитися. Тодішня лікарня швидкої допомоги фактично стала місцем, куди привозили всіх, хто отримував травми під час Майдану. Якщо я потрапив туди 30 листопада, то 1 грудня привозили тих, кого побили на Банковій, а 10 грудня протестувальників, які отримали травми під час "зачистки" вночі.

Віталій Кузьменко каже, що люди з травмами провели в атозаку ще кілька годин / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

Це таке місце, куди власне потрапляли всі. Певна еволюція загострення, яке відбувалося під час Революції Гідності, відбивалося у наростанні кількості тих, хто отримував поранення та потрапляв у лікарню. Після кожної події було більше і більше поранених та травмованих.

Медичний персонал був достатньо наляканий, бо вони не розуміли як їм діяти. Наче і були приязні, але вони були залежні люди. Відповідно, там були певні маніпуляції з медичними діагнозами. Дехто з активістів, особливо з молоді, боявся потрапляти у лікарню, боявся, що їх ідентифікують.

Кузьменко, якого побили бійці "Беркуту", отримав травми голови та перелом руки / Фото з особистого архіву активіста

"З сотні справ, які вже в судах, лише одиниці вироків"

Як проходить розслідування вашої справи?

До цього часу відбувається розслідування по окремих епізодах. Хто віддавав накази, тобто керівників цієї операції по "зачистці" 30 листопада, ми знаємо. Ми знаємо, які підрозділи були залучені, частково вдалося ідентифікувати окремих працівників "Беркуту", які знущалися з людей на Майдані. По частині з них справи зараз в суді, але якщо в розслідуванні ми просунулися, то в рамках судових справ, на жаль, на сьогодні в нас достатньо довгий шлях. Тому що судова система працює дуже повільно та не забезпечує ту функцію, яку має виконувати.

За судом останнє слово. Судова система в Україні потребує кардинальних змін. Тому що "Справи Майдану", як лакмусовий папірець щодо всієї судової системи. Вже пройшло 8 років, а фактично з сотні справ, які вже в судах, лише одиниці вироків. На прикладі цього всі можуть бачити як в нас відбуваються ці судові процеси, що фактично добитися справедливості на сьогодні в суді майже неможливо або для цього треба витратити роки свого життя.

Силовий розгін Євромайдану, ніч на 30 листопада 2013 року / Фото 5 каналу

Коли на Майдані настала точка неповернення, на вашу думку?

Мені здається, що таких точок було декілька, бо всі події Революції Гідності розгорталися на загострення. Кожна подія – 30 листопада, 1 грудня, події на Банковій, викрадення активістів – призводило до того, що все менше людей готові були говорити про якийсь компроміс. Ми говорили вже про Майдан, про Революцію Гідності, бо для більшості населення 30 листопада стало тою гранню, за якою вони не були готові жити з політичним керівництвом, яке було на той час. І для них єдиний шлях – це зміна того керівництва. У грудні було сподівання, що це відбудеться ще шляхом виборів. У січні, після подій на Грушевського, таких сподівань вже не було.

22 січня "Беркут" піде в наступ на Грушевського. Цього дня загинуть Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Це стане точкою неповернення для протестів / Фото BBC

"Це назавжди буде нашим нагадуванням та обов’язком"

Пригадуєте розстріл протестувальників?

Дні 18 – 21 лютого 2014 року для мене особисто були, як один довгий день. Від ранку 18 лютого, коли починався мирний марш, і до 22 лютого. Фактично весь цей час я не спав і постійно був у вирі подій. 18 числа, коли були перші заворушення, намагався ще бути обережним й сильно реагував на те, що хтось отримує поранення. Але потім вже емоцій не було ніяких, було бажання лише зробити те, що ти можеш зробити в цей момент, щоб Майдан вистояв, щоб зберегти його.

"Небесна Сотня" – це в першу чергу герої. Ціною власного життя вони забезпечили перемогу Революції. Наше майбутнє – це ціна, яку доводиться платити за вибір, ціна нашої свободи та незалежності. Це ціна гідності кожного, бо це відчуття всередині кожної людини. Усвідомити це нам вдалося не в перші роки незалежності, а тільки після кривавих подій в центрі Києва, після загибелі десятків наших співгромадян. Це назавжди буде нашим нагадуванням та обов’язком зберігати цю гідність.

"Було остаточно зрозуміло, що якщо Крим "падає", то далі будуть інші регіони"

Ви стали розвідником, коли розпочалася російсько-українська війна. Як приймали рішення йти воювати?

Після подій Революції Гідності спочатку було бажання щось змінювати в країні. Фактично вся свобода та демократія звузилися до розміру Майдану в Києві та в інших містах. Коли Янукович втік і вся його вертикаль завалилася, коли Майдан вийшов за свої барикади, ми намагалися починати щось змінювати.

Але вже тоді почалися події в Криму. Наші друзі їздили туди та відстежували події, які там розгорталися. Вже було зрозуміло, що це початок окупації та початок війни. У багатьох були ще ілюзії, що це, можливо, тимчасова ситуація, що це загострення, щоб провести якісь перемовини. Однак для мене та моїх друзів все було остаточно зрозуміло, що якщо Крим "падає", то далі будуть інші регіони. "Розхитувалися" вже області на Сході України та на Півдні, та ж сама Одеська область.

Віталій Кузьменко каже, що розумів, що буде війна, коли розпочалася окупація Криму / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

"Навіть не стоїть питання, чи плануєш ти йти захищати"

Після того як був захоплений Крим, почалися бойові дії на Сході. До початку російсько-української війни я ніколи не планував служити в армії. Але коли на твою країну нападають, коли починають знищувати міста, у твоїй країні вбивають твоїх друзів, то навіть не стоїть питання, чи плануєш ти йти захищати. Інакше ти просто не можеш. Не можеш просто сидіти та спостерігати як у твоїй країні триває війна, гине багато цивільних.

Тому влітку 2014 року після того, як не вдалося записатися через військкомат, я пішов у добровольчий підрозділ на базі УНСО. Спочатку ми пройшли вишкіл та в процесі формування підрозділ увійшов до складу ЗСУ. Також були сформовані роти в окремому 54-му розвідувальному батальйоні, в якому ми вже відправилися на Схід.

Віталій Кузьменко став розвідником під час російсько-української війни / Фото з особистого архів чоловіка

У яких операціях брали участь?

Наш підрозділ перебував у Донецькій області. Переважно це був південний напрямок, в рамках якого виконували розвідувальні операції та звільняли окремі населені пункти.

Як ви пригадуєте підготовку до війни?

Я вважаю, що мені пощастило потрапити в підрозділ на базі УНСО, бо на відміну від інших організацій, які існували в Україні, вони мали військовий досвід протистояння з Росією в інших війнах – у Чечні, Грузії. Відповідно, були досвідчені бійці, які могли передати свій досвід. Підготовці було приділено дуже багато уваги. І як потім показало, коли ми вже були у Донецькій області, від підготовки залежить майже все. Ми мали невеликі втрати й були готові до того, що буде відбуватися на фронті.

Чоловік каже, що від підготовки на війні залежить майже все / Фото з особистого архіву Віталія Кузьменка

Багато добровольців кажуть, що не до кінця розуміли, куди йшли, поки не побачили перші смерті. А ви розуміли?

Фактично Майдан – це було поле бою з вибухами, зі стрільбою, пораненими та вбитими. Усвідомлення того, як це відбувається, я пройшов ще в центрі Києва. Тому, можливо, не такі травматичні були перші бої. Я дуже вдячний тим, хто мене готував до війни, бо це дало навички, які багато в чому були відпрацьовані до автоматизму. Це рятує життя. Остаточно я усвідомив, що йде війна, коли наш ешелон прибув у Донецьку область.

Кузьменко вдячний тим, хто готував його до війни / Фото з особистого архіву Віталія Кузьменка

Що для вас означає гідність та наскільки вдалося, на вашу думку, втілити те, заради чого виходили люди у 2013 – 2014 роках?

Гідність – це самоповага. Це відчуття своєї гідності в суспільстві та відчуття в інших українцях цього, коли це є нормальним базовим правом людини. Тоді нам вдалося відстояти це право. Мені часто приходиться спілкуватися зі школярами та студентами. І результатом Революції є те, що для них питання самоповаги, свободи слова та самовираження, гідності, існування демократичних принципів не стоять, для них це норма. Тоді ми стали по-справжньому незалежною державою, яка сама визначає свій напрямок руху.

"Люди хочуть мати єдину систему прав, єдиний суспільний договір"

Ви якось говорили, що при відсутності правової держави все буде повторятися знову та знову. Як має виглядати правова держава, на вашу думку?

Правова держава – це основа основ. Це можливість існування суспільства в плані єдності та можливість розвиватися державі. Це система, де всі громадяни мають єдині права та кожен знає як діяти у випадку порушення цих прав та куди звернутися, щоб вони були захищені. Це базова аксіома в рамках якої розвиваються країни та можуть будувати довготривалі плани.

Якщо правова держава відсутня, то кожного разу це призводитиме до того, що певна група людей починає зловживати своїми правами в рамках, наприклад, управління державою. Це закінчується новими протестами, повстаннями, революціями. Бо люди хочуть мати єдину систему прав, єдиний суспільний договір в якому можуть жити.

Чоловік переконаний, що правова держава – це основа основ, де всі люди діють згідно з єдиним суспільним договором / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук

Чим зараз займаєтеся?

Сьогодні я входжу у Громадську раду при Міністерстві ветеранів України та працюю у міжнародному проєкті по підтримці ветеранів. Я усвідомлюю, якщо в листопаді 2013 року я виходив за те, щоб наша країна якось рухалася в європейському векторі, то зараз я розумію, що всі зміни залежать від конкретних людей. Хтось має все це робити та рухати для того, щоб все це змінювалося. Війна та всі втрати, які ми понесли, особливо втрата друзів, накладає на мене персональне зобов’язання робити країну кращою, ніж це було до мене.