Бліцкриг провалився: російська армія остаточно загрузла в Україні

Фактор російської неадекватності

Перед тим, як написати черговий пост, напевно, треба сказати кілька слів для визнання своїх помилок. У багатьох своїх постах, статтях, коментарях й інтерв'ю я неодноразово помилявся, сильно перебільшуючи адекватність російського керівництва. Думка про те, що в Кремлі працюють прагматики, стала основою для багатьох висновків: від теоретичної можливості сприяння Москви у зміні білоруського режиму та до відсутності віри в те, що російське керівництво може розпочати повноцінну військову кампанію в Україні.

Читайте також Росія вже не знає, як вийти з війни

Правду кажучи, я і досі вважаю, що стратегічний курс Путіна на білоруському напрямку полягає в контрольованому транзиті – не дарма ж Конституцію змусили змінити. Тільки з раціональністю від цього не легше: тепер ці всі конституції не відіграють уже жодної ролі, а за підсумками війни буде ще гірше. І, звичайно, розв'язувати самовбивчий сценарій вторгнення та паралельно мати ще купу незавершених справ та нереалізованих планів – зайвий індикатор рівня російської аналітики та планування.

Втім, мене втішає те, що разом зі мною так само помилялася більшість найрозумніших людей у ​​світі. Слабке місце виявилося в тому, що розумні люди зазвичай намагаються аналізувати динаміку подій з погляду логіки, а вона, за підсумком, виявилася дуже сумнівною (якщо не сказати більше). Для того, щоб передбачати і розуміти ірраціональні вчинки, потрібні або лікарі, або особливо проникливі особи, які "заглядають у душу", або люди, які мають унікальний досвід. Більшість, на жаль, навіть професійних політиків та стратегів, у ці категорії не потрапляють.

Тим не менш, нам залишається якось жити і намагатися не втратити голову остаточно. А щоб цього (втрати голови) не сталося, доводиться продовжувати мислити і намагатися розуміти.

Росія загрузла

Попри повне усвідомлення безсилля перед ірраціональною логікою, все, що стосується раціональної логіки, залишається, проте, в силі. Так, я помилився, думаючи, що Росія не нападе, але при цьому завжди говорив: "Не нападе, бо цілей досягти не зможе, а витрати будуть такими й такими". І ми зараз бачимо, що, в принципі, все відбувається так, як описувалося в останніх постах.

Російська армія загрузла в Україні і не змогла досягти бліцкригу. Ще першого дня війни ми говорили про те, що саме бліцкриг – основний фактор успіху задуму Путіна, і якщо його не станеться, то наростання проблем не зупинить ніщо. Так само зараз і відбувається і ми можемо лише спостерігати.

Наразі армія виявилася не в змозі вирішити (принаймні, вчасно) жодного з поставлених завдань. Економіка ж валиться на очах під градом санкцій, які передбачали всі, але масштаб не міг передбачити ніхто.

Глухий кут Путіна

Цілком очевидно, що Кремлю треба виходити з війни негайно, щоб мати хоча б теоретичну можливість почати нехай по міліметру, але вирішувати проблеми. Проте, сама система, створена Путіним, а також накачане пропагандою населення просто так відхід з України, без декларації "Перемоги", переварити не зможе – це загрожує катастрофічними наслідками насамперед для самого Путіна. У цьому і є глухий кут, який так легко прораховувався ще перед початком кампанії, проте ймовірність якого в Москві, зважаючи на все, навіть не розглядали.

Зараз спостерігається помітне пожвавлення на дипломатичному фронті. Обидві сторони почали робити щоденні повідомлення про помітний прогрес у роботі переговорних груп. Паралельно з'явилися заяви високих політиків щодо ймовірної зустрічі Путіна з Зеленським. Суспільна думка явно або зондується, або готується до серйозних та предметних переговорів.

Однак ми розуміємо, що для Кремля на даному етапі (втома від війни в Росії ще зовсім не спостерігається) просто неможливо взяти і припинити все. Тому найближчими днями з найбільшою часткою ймовірності варто очікувати ще цілу низку військових активностей з російського боку, покликаних посилити переговорну позицію.

Останній аргумент

Що це може бути? Мені здається, досить ймовірним зараз можна вважати наступний сценарій: продовження знищення Маріуполя та Харкова з подальшим взяттям (приклад – Волноваха, яку ВСУ змушені були залишити, констатуючи, що "Міста більше немає") та спроб оточити Київ і, якщо останнє вийде, вже тоді сідати за стіл переговорів, маючи на увазі приблизно таке: з Києвом може бути так само.

Такий підхід може мати два ключові моменти: психологічний суспільний шок від долі обласного центру разом зі страхом, що цю долю може поділити чудова українська столиця.

До теми Росія заради фейку про обстріл Донецька вбила десятки людей

Під такою загрозою Росія на будь-яких переговорах може спокійно ухилятися від укладання повноцінного миру, "продаючи" міжнародній спільноті як "розумне рішення" та дипломатичний прорив припинення вогню в наявній ситуації, тобто заморозку конфлікту.

Усередині країни такий розклад можна подати "Перемогою", заявивши про: "демілітаризацію" України на підставі відомостей Міноборони про кількість /типу/ знищених військових об'єктів; "денацифікації" як /типу/ знищених цих же об'єктах "націоналістичних" батальйонів; "прорубаний" сухопутний коридор у Криму. Згодом із більшості територій основні війська можна й вивести, тут вже як карта ляже.

Росія вже програла

Проте, ситуація сьогодні безпрецедентно важка, а кут, у який загнала себе Росія під керівництвом Путіна – настільки вузький і глибокий, що кожна з ідей про те, як вибратися, має купу слабких місць.

Одне з них – позиція керівництва України, яке, спираючись на безумовну підтримку власного народу, всього світу, а також успіхи перших двох з половиною тижнів боїв, навряд чи погодиться ось сьогодні і зараз на будь-які умови, які означатимуть хоча б тимчасові територіальні втрати.

Що робити Москві у такій ситуації? Тут можна тільки гадати, що в них у головах – справді ірраціонально.

Одним із можливих ходів може стати спроба штурму Києва на зразок Маріуполя, Алеппо, Грозного. Це була б, безперечно, катастрофа. Проте, це буде катастрофа не лише для України, а й для Росії.

У сьогоднішніх умовах, із сьогоднішніми проблемами з логістикою та забезпеченням, з існуючим рівнем демотивації більшості особового складу, з урахуванням розміру міста і готовності і ЗСУ, і тероборони, і жителів його захищати… Такий штурм може призвести до загибелі російського угруповання, на нього відправленим і наступним переломом у війні. Така собі "битва під Москвою", тільки вже не під Москвою.

Або ж –  хороша міна при поганій грі –  і початок тривалого дипломатичного процесу при відкритому, хоча, можливо, менш інтенсивному, силовому протистоянні.

Можливо, щось ще. Ми дивимося на ситуацію з перспективи сьогодення та на тактичному рівні. На цій чаші терезів – кров, горе, смерті та сльози сотень тисяч, мільйонів людей, якими жонглюватимуть політики.

На стратегічному рівні всі ці рухи вже мають мало сенсу. Багато хто каже, що "Україна вже виграла війну". Я з цим не до кінця погоджуюся. Україна свою війну ще не виграла, але, гадаю, виграє. А ось Росія свою війну вже програла.

Програш цей стався саме тоді, коли на українські землі ступив перший російський солдат. Все, що відбувається після цього – це лише її спроби врятувати ситуацію. У можливість чого з кожним днем ​​віриться дедалі менше.

Проникливі історії постраждалих у війні – дивіться відео