"Тримають нас як заручників": один день із "заблокаддя" польського кордону

Вздовж дороги біля контрольно-пропускного пункту "Дрогуськ – Ягодин" стоїть довга шеренга українських вантажівок. Саме вони стали домівками для наших водіїв на період блокади.

Дивіться також Фосфорні снаряди й смог: 3-тя ОШБр показала моторошне відео з Авдіївського коксохіму

У кожного далекобійника – своя історія

Варто зазначити, що польські протестувальники не збираються скасовувати блокаду, навпаки, обіцяють стояти до перемоги.

Українські водії подекуди збираються в групи по двоє-троє людей. Вони розмовляють між собою. Погода сприяє їм у тому, щоб не сидіти у кабіні фури – на дворі сонячно й тепло. 

Поблизу КПП потрібно вдягнути салатово-жовті жилети, бо без них можуть оштрафувати. Далекобійники, які вже тривалий час стоять на кордоні, доволі охоче розповідають про свої поневіряння. У кожного своя історія, але всіх їх об'єднує одне – нерозуміння, чому їх не пускають додому.

Сергій Войтюк стоїть на кордоні від 9 лютого, тобто від самого початку нової хвилі протестів. Чоловік їде з Риги до Києва і везе пошту та посилки.

На лобовому склі величезними літерами написано "Укрпошта", за документами – пріоритетний вантаж, проте поляків це не переконує. 

На лобовому склі вивіска "Укрпошта" / Фото Наталії Рябої

Я запитав у польських поліцейських, чи можу проїхати. Вони сказали, що відбувається блокада. І спитали, чи є у мене товар, який швидко псується. Я відповів, що, скоріш за все, нема, бо я не знаю. Але наголосив, що за документами, у мене пріоритетний вантаж. І просив пустити. Поліцейський відповів, що вони не можуть допомогти. І запропонував поїхати до блокадників і самостійно домовитись,
– розповів він.

Неподалік Сергієвої фури стоїть вантажівка Володимира Дьоміна. Він перевозить у своїй вантажівці гуманітарну допомогу. Володимир везе з Литви необхідні для електропідстанції деталі у Ладижин на Вінниччині. Тричі намагався "прорватись" через блокувальників, та ті були непохитними — якщо товар не псується, то можна постояти й у черзі.

500 – 600 метрів за добу – це успіх

Спочатку протестувальники обіцяли пропускати 24 машини на добу, тобто по одній на годину, однак на практиці справи трохи інакші. 14 лютого вантажівки стояли на місці понад 20 годин без жодного руху. Якщо за день вдається проїхати на 500 – 600 метрів, це вже успіх, зізнаються українці.

Водії не приховують своїх емоцій. Вони втомились перебувати просто серед лісопосадки без необхідних умов.

Тримають нас тут як заручників. Нема жодних умов: ні туалетів, ні води. У хлопців закінчується соляра, їжа закінчується. Живемо, як собаки у будці, і, як кажуть, пісяємо на колесо,
– ділиться Сергій Войтюк.

Водночас один із поляків організував свій власник невеличкий бізнес. Він возить на продаж продукти, воду, хліб. Українські водії розповідають, що у чоловіка, звісно, є націнка, але насправді вони раді, що є хоч якась можливість придбати їжу.

Магазин на колесах / Фото Наталії Рябої

Найближчий магазин — неблизько. Час від часу — по черзі — один з водіїв відчіпляє свій тягач і їде, як кажуть у Польщі, на закупи у супермаркет.

Тут, серед українських водіїв, відчутне справжнє братерство. Вони разом готують їсти, купляють продукти, збираються на вечірні посиденьки. Іван Оніщук, наприклад, готує дивовижний борщ. Прямо у кабіні своєї фури.

‍По інший бік 

Дим, який йде від двох вогнищ польських протестувальників, видно здалеку. Довкола сидять польські чоловіки, щось активно обговорюють. Поруч – купа дров, які їм підвозять місцеві. Так само, як їжу та воду.

У польських протестувальників є дрова, їжа та вода / Фото Наталії Рябої

Посеред траси – опудало. Кажуть, що це заступник міністра сільського господарства Міхала Колодзейчака.

Один з організаторів протесту, який представився Павелом, анонсує велику акцію фермерів 20 лютого. Частина мітингарів з кордону поїдуть у бік Варшави, решта – блокуватимуть тут:

Чорне на білому — маємо мати гарантії, а не обіцянки-цяцянки,
– наголосив він.

Водночас він запевняє, що протестувальники дотримуються своїх обіцянок. 

Польські мітингарі охоче говорять з журналістами. У деталях розповідають, чим же так незадоволені. Один із них розповідає, що імпорт зерна зі Сходу негативно впливає на ринок Польщі. Ціни падають до такого рівня, що фірми починають банкрутувати. 

Українські перевізники продовжують стояти у довжелезній черзі без необхідних умов та очікують на покращення ситуації, щоб нарешті дістатися додому.