Вірменський розворот: чому ОДКБ приречена на розпад

Повномасштабне вторгнення в Україну не лише показало сутність російської військової машини, а й почало послаблювати Росію все сильніше з кожним днем. І тепер російський "аналог НАТО" ризикує повністю розвалитися.

До теми Як Росія намагається розсварити Україну та Вірменію

Нове загострення між Вірменією та Азербайджаном

Після початку російського вторгнення в Україну стало очевидно, що сусідні країни лише чекатимуть моменту, аби розпочати вирішувати власні питання, поки Росія ослаблена своїм повним провалом в Україні. Тож у ніч на 13 вересня на вірменсько-азербайджанському кордоні почалися збройні сутички, а Азербайджан почав сміливо обстрілювати територію Вірменії.

Вірменський прем'єр Нікол Пашинян відразу ж звернувся до ОДКБ – органу колективної безпеки, такого собі російського аналогу НАТО для пострадянських країн. Втім, Москва змогла лише підняти тривогу на своїй військовій базі у Вірменії, а також закликати сторони до миру. На цьому вся підтримка з боку "союзного" Кремля для Єревана закінчилася.

Пашинян не втрачав надії на допомогу ОДКБ практично увесь перший тиждень. В самій огранізації навіть зібрали цілу нараду, де обговорили ситуацію у Вірменії. Втім, ніхто так і не захотів долучатися до захисту свого "союзника". При цьому, повноцінну політичну оцінку ситуації союзники по ОДКБ дати не змогли.

Вочевидь, їм це було необхідно, щоб затягнути час, поки ситуація вирішиться сама собою, адже воювати за Вірменію проти потужної азербайджанської армії, яку ще й до того активно підтримує Туреччина, не входило у їхні плани.

Чи дійсно ОДКБ замінює НАТО

Учасники ОДКБ у Москві / Фото AP

Російській публічній риториці завжди потрібно робити якийсь "отвєт" Заходу, тож ОДКБ не стала винятком. Організацію заснували у 1992 році з колишніх республік Радянського Союзу на противагу Північноатлантичному альянсу.

І дійсно, на папері в ОДБК навіть існує свій аналог 5 статті, тобто там теж прописано, що напад на одну країну цієї організації, означатиме напад на всіх одразу. Однак, як виявилося, це працює доволі вибірково. Іронія полягає в тому, що при цьому кожного разу систему колективної безпеки чомусь перевіряє саме Вірменія.

Зверніть увагу! Коли відбулося загострення Карабаського конфлікту у 2020 році, вірмени також звернулися по допомогу в ОДКБ. Москва тоді заявила, що нічим не може допомогти, бо фактично кордони Вірменії не були порушені, адже війна проходила на території Нагірного Карабаху.

Тоді Кремль обмежився політичною підтримкою Єревена, а згодом надіслав своїх миротворців у Карабах. Хоча не зайвим буде нагадати, що це відбулося лише тоді, коли кордон суттєво посунувся на користь Азербайджану.

Відтак, так звана миротворча місія протрималася недовго. Коли Росія зіткнулася з величезними втратами на війні в Україні, війська з Карабаху довелося швиденько прибрати. Азербайджан звісно ж часу не гаяв і знову пішов у наступ.

ОДКБ радше поліцейська, ніж військова організація

Безліч експертів збігаються у думках, що ОДКБ, як така, не має на меті захист кордонів своїх держав-учасниць від зовнішньої агресії, а швидше захищає стабільність тих режимів, які сформувалися в цих країнах. І це цілком логічно, адже окрім вірменії, кожна з країн-учасниць цієї організації має зацементовані диктаторські режими, для яких загроза внутрішніх бунтів цілком реальна, на відміну від зовнішнього вторгнення.

Російські військові відправляються у Казахстан / Фото AP

Це було доволі промовисто продемонстровано під час масштабних протестів у Казахстані, взимку минулого року. Тоді росія відправила до цієї країни кілька загонів своїх військ для "придушення громадського бунту". Тобто, фактично, військові іншої країни по запиту місцевої влади розганяли протести.

Коли ж Москва влаштувала цю "спецоперацію" з придушення протестувальників, вони також встигли назнімати чимало пропагандистського контенту, де російські війська нібито продемонстрували силу та злагоджену роботу, підкреслюючи необхідність існування цієї ОДКБ.

Втім, попри всі зусилля, врешті світ побачив, що російська армія здатна воювати лише проти неозброєного цивільного населення, а під час прямого військового зіткнення їх очікує лише повний розгром.

ОДКБ як важіль впливу на країн-учасниць

Додатковою метою існування цієї організації є поширення впливу Москви на сусідні країни. Адже ОДКБ передбачає й створення військових баз на територіях країн-учасниць.

Втім, на тому ж вірменському прикладі можна зрозуміти, що розташування російських військових на териториторії тієї чи іншої держави зовсім не убезпечує їх від вторгнення ззовні. Це радше необхідно самому Кремлю для тиску на політичне керівництво тієї країни де базується її військо.

Або ж, як у випадку з Білоруссю, це необхідно Росії для використання території іншої держави, як плацдарму для власної агресії.

Війна в Україні зруйнувала позиції Росії в регіоні

Російське повномасштабне вторгнення показало союзникам Росії по ОДКБ, що за завісою показової потужності та сили приховується недолуга армія, здебільшого не здатна на повноцінне проведення реальних бойових операцій. А тому й перебування та членство в цій організації втрачає будь-який сенс.

І вже за шість днів після початку цього зіткнення з Азербайджаном, у Єревані зняли плакати про непохитну дружбу між Вірменією та Росією, а натомість вивісили американські прапори, готуючись до візиту спікерки Конгресу США Ненсі Пелосі.

Це стало показовою ілюстрацією того, що Вірменія налаштована змінити свою орієнтацію у бік Заходу, а візит Пелосі буквально став поворотним для регіону та ОДКБ безпосередньо.

Зустріч Пашиняна та Пелосі: дивіться відео 

 

Демарш Вірменії проти ОДКБ

Після зустрічі з Пелосі Пашинян вже відкрито почав звинувачувати ОДКБ в бездіяльності та прямо заявляв, що Кремль лише висловлює "відмазки", замість реальних дій та спекулює фактами.

Мовляв, раніше під час обговорення в ОДКБ питань безпеки він отримував чіткі запевнення, що кордон Вірменії є червоною лінією для організації. Однак, виявилося, що "червоні лінії існують лише на словах".

Це важливо не тільки для Вірменії, а й для ОДКБ, адже якщо сказати, що між Вірменією та Азербайджаном немає кордону, це означає, що немає ОДКБ, бо в ОДКБ є зона відповідальності, яка визначена кордонами. Якщо немає кордону, то немає і зони відповідальності, якщо немає зони відповідальності, то немає і організації,
– заявив Пашинян.

Ба більше, на чутки про те, що Вірменія збирається покинути ОДКБ, він заявив, що насправді, це не Вірменія йде з цієї організації, а навпаки, ОДКБ йде з Вірменії і навіть підкреслив, що саме це формулювання є правильним.

І це дійсно не просто гра слів – Пашинян фактично заявляє, що Вірменія планує відмовитися від присутності Росії всередині країни та обирає поступову інтеграцію із Заходом.

Згодом, Вірменія навіть може приєднатися й до санкцій проти Росії. Так, у країні буде заблокована робота російських банківських карток "Мир", що призначені для платежів за кордоном. І це при тому, що у Вірменії зараз перебуває величезна кількість росіян, які втекли туди від "часткової мобілізації".

Союзники все бачать

Інші регіональні країни теж розуміють, що російське домінування в регіоні відходить у минуле, адже трималося воно лише на військовій силі, а російське вторгнення в Україну і повний провал армії Путіна цей міф повністю знищило. Провідником такого відходу від Росії став Казахстан. Риторика Токаєва на тлі співпраці з Пекіном стає жорсткішою з кожним днем.

Нещодавно Москва почала вимагати від Астани вислати українського посла, слова якого не сподобалися Кремлю, проте казахи їх просто "послали вслід за російським кораблем", і навіть наголосили, що розмовляти з ними у подібному наказному тоні просто неприйнятно.

На наш погляд, хотіли би наголосити, що це протирічить характеру відносин між Казахстаном та Росією, як рівноправними стратегічними партнерами, 
– заявив офіційний представник МЗС Казахстану Айбек Смадіяров.

Подібні ситуації на перший погляд можуть здаватися дрібними, однак у сукупності вони свідчать про настрої союзних до Росії держав. Якщо Вірменія остаточно наважиться на те, щоб покинути ОДКБ, це стане сигналом для усіх інших.

Країни почнуть розбігатися від Москви до сильніших та надійніших союзників – хто на Захід, як та ж Вірменія, яка налагоджує відносини з ЄС та США, а хто на Схід, як Казахстан, поступово зближаючись з Китаєм. Єдиний вимушений і вічний союзник Путіна наразі це Лукашенко, та й то тільки через те, що Кремль встиг забруднити його кров'ю розв'язаної ним війни.

Процес розпаду ОДКБ вже запущено, і коли він буде доведений до кінця, той уявний Радянський Союз, про який мріяв Владімір Путін стане абсолютно провальною ідеєю та нездійсненною хворою фантазією. Євразійський альянс, як його уявляє Москва, перестане існувати не лише у політичному сенсі, а й як спільна безпекова структура.

Це може бути цікаво – Вірменія шокувала Путіна новиною: дивіться відео