Гарантії миру для України та розділ "імперії": як допоможе Китай і чому війна затягується

Маріонетковий уряд у Києві з Медведчуком на чолі, спалахи партизанського руху по всій Україні (насамперед – на Заході), які поступово будуть придушуватися окупаційними військами, розчленування держави на частини (передача Закарпаття Угорщині, ізоляція та маргіналізація Галичини – вона їм ніколи не була потрібна, тут Москва ламала собі зуби ще в середині 20-го століття)… Ось таким бачилося майбутнє нашої країни як у Росії, так і в решті світу. Але сталося інакше. 24 Канал аналізує, а що ж змінилося за цей час, чому війна затягується, а головне як може завершитися та на яких умовах?

До теми Мільйонне військо – страшилка Кремля: чому Путін не здатен повторити великий наступ

Якої перемоги чекають українці

Ми вистояли рік. І, не дивлячись на втому та виснаження, виявилися готовими боротися далі – боротися до кінця... Яким же має бути цей "кінець"? Яким бачиться завершення війни тепер, через понад рік після початку повномасштабного вторгнення і масованих обстрілів наших міст, після втечі ворога з під Києва, після звільнення Харківщини і визволення Херсона, після десятків тисяч вбитих і поранених наших героїв і сотень тисяч знищених і покалічених ворогів.

Яким може бути завершення війни і післявоєнний світ? Невже одного чудового дня в своєму черговому відеозверненні президент Володимир Зеленський оголосить: "Ворог здався, Росія підписала договір про капітуляцію, над вежами Кремля майоріють жовто-сині прапори!" Навряд чи… "Але війна має завершитися нашою перемогою!", – скаже більшість наших пасіонарних співгромадян. І кожен із них буде вкладати в слово "перемога" свій власний зміст.

Тож давайте спробуємо розібратися, яким може бути світ і наша країна після завершення війни:

• Яким змістом слід наповнити слово "перемога" нам – українцям?
• Який зміст вкладають у словосполучення "завершення війни" наші партнери та які варіанти виглядають для них прийнятними?
• Що може виявитися прийнятним для "нового впливового учасника подій" – Китаю, який нещодавно запропонував свій "мирний план"?
• І, зрештою, що буде із сусідньою 140-мільйонною країною-сусідкою, яка розв'язала цю війну, а населення якої (у своїй більшості) жахливо фашизоване і "заражене бацилою "побєдобєсія"?

Гарантії безпеки та гра слів в Будапештському меморандумі

Для початку, слід перенестися в часі на 24 роки в минуле, в історичний день – 5 грудня 1994 року.

Годинник показував близько 11:30. У Patria Hall Будапештського конгрес-центру зібралися чоловіки в темних ділових костюмах, довкола багато охорони і співробітників спецслужб, що свідчило про високий рівень присутніх. На довгих полірованих столах із темного дерева пишні кошики із біло-рожевими ліліями – символом чистоти та цноти… Четверо чоловіків у центрі залу саме завершили обмінюватися документами в папках, з якими їм допомагали розібратися помічники. Це підписання "Будапештського меморандуму".

Слово взяв президент Сполучених Штатів Америки:

"Шлях до цього моменту був довгим і важким… Але наполегливість, мужність і здоровий глузд перемогли", — проголосив Білл Клінтон, один із чотирьох підписантів Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Створення безпеки в епоху після Холодної війни вимагає об'єднання, а не роз’єднання. Зобов'язання щодо гарантій безпеки, які прем'єр-міністр Мейджор, президент Єльцин і я дали цим трьом країнам (Україні, Білорусі та Казахстану) рухають нас далі в цьому напрямку. Вони підкреслюють нашу незалежність, нашу відданість незалежності, сувернітету і територіальній цілісності цих держав…"

Менше, ніж двадцять років потому, в березні 2014, коли Росія анексувала український Крим і розпалила війну на Донбасі, українці усвідомили, що нагадування про Будапештський меморандум – це марнування часу.

Кожен із підписантів Меморандуму мав власну причину, щоб не руйнувати зручний статус кво: у США – політики, як лінгвісти, взялися обговорювати семантику слова "assurances", доводячи, що "запевнення" — це зовсім не "гарантії", а ми неправильно все зрозуміли. Ну а Росія заявила, що результатом "нещодавнього перевороту в Україні" стала поява "нової держави", з якою вона, Росія, нічого не підписувала, а відповідно й зобов'язань ніяких не брала.

Який сценарій для нас найкращий і як у цьому допоможе Китай

24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну, ми вже розуміли і знаємо досі, що єдиною гарантією нашої безпеки є ми самі – українці та українки. Ті, які ось уже понад рік мужньо протистоять ворогу в лавах Збройних сил України, і які самовіддано займаються волонтерством та роблять свою роботу, сплачуючи податки.

Усі ми є гарантами безпеки та й, зрештою, існування самої держави Україна. Але під боком у нас брехлива, хижа і ненаситна імперія, замаскована під цивілізовану країну, учасницю міжнародних договорів та організацій – Російська Федерація. І байдуже, чи віддасть душу дияволу теперішній її керівник раніше чи пізніше. Населення Росії, яке за десятки років "підсіло на голку" токсичного дурману фашистської пропаганди, не здатне сьогодні чи найближчим часом обрати собі притомну, адекватну владу.

Будь-який демократичний кандидат у президенти Росії, що теоретично може з'явитися після смерті Путіна не набере й 10%, якщо буде йти на вибори під гаслами повернення незаконно захоплених територій Україні, Грузії та Молдові чи роззброєння. А, отже, існування України, як держави, та українців, як народу завжди буде під загрозою, якщо не реалізувати радикальних змін у цій країні.

Отже, нашою перемогою чи завершенням війни ми не зможемо вважати вигнання ворога за межі кордонів 1991 року. Нашою перемогою і завершенням війни на тривалий період стануть лише розпад і деколонізація останньої імперії світу, яка досі ще існує. І такий варіант розвитку історії є реальним, а нашим союзником у реалізації такого сценарію може стати… Китай.

• Інтереси "Піднебесної" вже давно вийшли за межі її державних кордонів. "Тихою сапою" Китай проклав канали зв'язку до великої кількості країн в Азії, на Близькому Сході та в Африці.
• У керівництва Китаю ніколи не було питань до рівня демократизації в тій чи іншій країні, вони не задавали питань щодо свободи слова і преси, дотримання прав меншин чи інших незручних питань.
• Вони просто наводили тісні економічні зв’язки, демонструючи різницю між підходами у західного світу і своїм прагматичним підходом.

Але зараз Китаю не потрібна негайна поразка Росії. Точніше, йому не потрібна поразка на умовах США. Увесь рік Китай, займаючи позицію "стороннього спостерігача", не надто активно коментував події в Україні.

Позиція Китаю щодо української кризи є послідовною та чіткою. Ми закликаємо
відповідні сторони досягти припинення вогню шляхом діалогу та переговорів,
– заявив 21 вересня 2022 року речник МЗС Китаю Ван Веньбінь.

Позиція Пекіна була чітко заявлена лише кілька разів, зокрема тоді, коли, зазнавши чергової поразки у війні, Путін знову почав погрожувати ядерною зброєю. Ядерна зброя – надто небезпечна, щоб ігнорувати цю загрозу, і Китай, судячи з усього, зробив попередження Путіну, щоб той "тримав себе в руках". На офіційному рівні ці попередження звучали, як заклики до стриманості ще на початку повномасштабного вторгнення:

Китай закликав до стриманості після рішення президента Росії Владіміра Путіна щодо приведення російських ядерних сил у стан підвищеної бойової готовності. Всі сторони повинні зберігати спокій, проявляти стриманість і уникати подальшої ескалації,
– сказав тоді речник МЗС Китаю Ван Веньбінь, відповідаючи на питання журналістів 28 лютого 2022.

А також мовиться про суворі попередження щодо неприпустимості застосування ядерної зброї вже через рік війни:

Всі сторони мають чітко дотримуватися конвенцій з ядерної безпеки та не допускати ядерних інцидентів. Ядерна зброя не може бути використана, ядерної війни не може статися!
– заступник посла КНР в Організації Об’єднаних Націй Дай Бін.

Китай не є нашим союзником у цій війні. Так само як не є він союзником і для Росії, називаючи себе лише "партнером" – тобто тим, кому вигідно підтримувати стосунки. І таку позицію Китай займав завжди, принаймні кілька останніх десятиліть, коли Компартія Китаю поставила економіку країни на "капіталістичні рейки". І, треба віддати належне, така політика принесла Китаю чималі дивіденди – зростання ВВП країни протягом цих років було в рази швидшим за решту країн світу.

Що могло би бути розцінено Китаєм як "вигідна пропозиція партнерства"?

• Можливість продовжувати рости в економічному плані, а відповідно вирішити внутрішні проблеми зі спадом економіки, викликані як тривалою пандемією і карантинними обмеженнями, так і недалекоглядною фінансовою політикою (зокрема, в капітальному будівництві, про що вже написано чимало).
• Реальність загрози економічних санкцій з боку США та ЄС у разі порушення санкцій – це другий чинник, який впливає на прийняття рішень у Пекіні. Така собі "вилка можливих варіантів", знамениті "пряник і кнут", яких не має Путін. Це також розуміють у Москві. І тому страшенно нервують останнім часом.

Тепер для Москви "виграшним" варіантом завершення війни виглядає "відведення сил на позиції 23 лютого 2022 року". Останні пропагандистські фільми Кремля починають готувати населення до такого сценарію розвитку подій! Враховуючи менталітет і "рівень" аудиторії, це їм буде не так складно зробити. Але саме на цей варіант завершення війни ніяк не можна погоджуватися Україні! Адже це не "завершення війни", тим більше не "перемога", а лише перемир'я!

Важливо! Розділ імперії на частини, передача під зовнішнє управління Китаю Сибіру, а ЄС/США – окремих регіонів європейської частини, карантинний режим і спеціальний "План Маршалла" для всієї Росії (із такою ж обов’язковою методичною виховною роботою протягом 2–3 поколінь) – лише в такому разі загроза чергового вторгнення чи взагалі будь-яка військова загроза стануть мінімальними. Як не дивно, це мало би стати оптимальним вирішенням не лише для Китаю, США/ЄС та для нас, але й для мешканців Росії.

Адже під таким зовнішнім управлінням відсталі регіони Сибіру і Забайкалля доволі швидко отримають належні інвестиції та розвиток, перестануть "горбатитися на Москву". Те ж стосується і європейської частини російської імперії, в багатьох районах якої населення не знає як виглядає унітаз чи пральна машина.

Пожвавлення в економіці, в тому числі за рахунок торгівлі енергоносіями, дозволить досить швидко виплатити репарації нашій країні на відновлення пошкоджених війною міст та сіл.

Україні ж потрібні не нові меморандуми з "assurances-запевненнями" ані з боку Китаю, ані зі сторони США/ЄС, а договір про членство в НАТО та подальша інтеграція у Євпропейський Союз. Сценарій виглядає фантастичним? А хто повірив би 24 лютого 2022 року в те, що ми і світ вже зробили станом на зараз?!