Чути історії родин, – психотерапевтка про наслідки Голодомору, які маємо подолати зараз

Цей жах назавжди відбився у очах тих, хто вижив. Його відгомін проривається через 88 років після страшного злочину комуністичного тоталітарного режиму. Про наслідки Голодомору 1932 – 1933 років, які бачимо зараз, розповіла психотерапевтка, дослідниця, одна з авторок дослідження на цю тему в межах проєкту 24 каналу "Голод і мор: пам'ять поколінь".

Читайте також Особиста історія про Голодомор: 24 канал шукає героїв для нового проєкту

Дослідження про психологічні наслідки Голодомору в Україні, опитавши майже 1000 людей, провели Вікторія Горбунова та Віталій Климчук – доктори психологічних наук, психотерапевти.

Знову потрапити у страх

Вікторія Горбунова пояснює, що варто відрізняти вплив голоду як нестачі поживних речовин та вплив безпосередньо ситуації, якщо ми говоримо про події Голодомору 1932 – 1933 років.

Якщо говорити про голод, то людині не вистачає поживних речовин для нормальної роботи організму, бракує кисню для роботи мозку,
– розповіла психотерапевтка.  

Саме тому відбуваються порушення в організмі людини:

• важко думати та ухвалювати рішення;
• встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між подіями.

Під час голоду людині бракує кисню для роботи мозку / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Проте у 1932 – 1933 роках "ситуація мала додатковий та більший травмуючий ефект, ніж вплив голоду".

Абсолютно інший компонент – це те, що людина переживає подію, яка травмує психіку, адже загрожує їй, а також здоров'ю та життю її близьких. Переживання веде до посттравматичного стресового розладу (ПТСР),
– пояснила Горбунова.

Однак у 70% випадків травму допомогають подолати відновлювальні механізми психіки та підтримка людей. Натомість ПТСР розвивається орієнтовно у 30% людей, які самі пережили травму, були свідками небезпечних для життя подій, або дізнались про те, що їхні близькі чи друзі зазнали її впливу.

ПТСР – це психічний розлад, серед діагностичних ознак якого є:

• уникання згадок про травматичну подію;
• повторювані небажані нагадування (це можуть бути сни про події, нав'язливі спогади або так звані флешбеки);
• негативні​ когнітивні зміни – у сприйнятті світу та подій, інших людей, їх вчинків;
• підвищення реактивності – зміни у тому, як людина реагує на подразники навколишнього середовища.

"Мозок працює в такий спосіб, що порушується робота наративної пам'яті (яка відповідає за послідовність подій та зв'язки між ними – 24 канал), яка відповідає за зв'язок між подіями. Саме тому в хвилини спогадів, людині здається, що вона знову потрапила в ситуацію травми", – пояснює психотерапевтка.

Як наслідок геноциду в людей міг сформуватись посттравматичний стресовий розлад / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Одним з механізмів, які допомагають впоратись із ПТСР, є проговорення травми. Й під час розмови отримувати прийняття та підтримку. Саме це у психотерапії є інструментом подолання травми.

Психологічні наслідки Голодомору, які досі з нами

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) не переходить з покоління в покоління, натомість передаються поведінкові стратегії (типові способи поведінки в певних ситуаціях, зокрема ухвалення рішень та вчинків на їх основі – 24 канал) та світоглядні установки (стійкі погляди та уявлення про світ – 24 канал). Тобто передається те, що нащадки можуть бачити в родині, відчувати у ній, чути в розмовах.

Наприклад, мовиться про обов'язкові заготівлі на зиму або пораду дочкам виходити заміж за забезпечених чоловіків. Можливо, це не проговорюється прямо, та це є в сімейному дискурсі (спілкуванні та його контексті – 24 канал)
– розповіла фахівчиня.

Трансгенераційна травма (між поколіннями – 24 канал) передається через спілкування як у конкретних сім'ях, так й на рівні спільноти, групи, національності. Тому люди, які не є нащадками тих, хто пережив Голодомор, також можуть мати певні психологічні наслідки цієї травми. 

До речі, чим далі нащадок, тим менше він зазнаватиме впливу травми, адже на нього впливають також й інші дискурси. 

Як наслідок Голодомору передаються поведінкові стратегії та світоглядні установки / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Недовіра до влади та бажання загодовувати дітей

Травма Голодомору торкнулася великої кількості українців і спровокувала зміни у суспільній свідомості та поведінці.

Люди, які пережили Голодомор, з огляду на свій досвід, мають доволі стійкі переконання: "не варто йти проти влади", "діти завжди мають бути добре нагодовані", "варто насамперед дбати про добробут своєї родини",
– розповіла Вікторія Горбунова.

Такі переконання впливають на те, як люди будують стосунки, ставляться до інших, до їжі, влади та країни, у якій живуть. Зокрема:

• як тільки погіршується економічна ситуація – їдуть на заробітки;
• якщо людина худне – хвилюються про її здоров'я;
• часом загодовують дітей, роблять надмірні заготівлі їжі на зиму.

Найпоширеніші установки пов'язані з харчуванням, ставленням до їжі, потребою робити заготівлі, вести підсобне господарство, а також здоров'ям й вагою,
– зауважила дослідниця.

Так, учасники дослідження позначили, що в їхніх родинах найчастіше присутні такі переконання:

• "нікому не можна довіряти, особливо владі" (68,93% опитаних);
• "якщо дитина худа, то, напевне, вона погано почувається або хвора – її треба краще годувати" (56,45%);
• "якщо почуваєшся втомленим, слабким або маєш запаморочення – це тривожні симптоми, які потребують ретельного обстеження" (52,15%);
• "треба мати підсобне господарство, дачу, займатись садівництвом та городництвом" (70,74%);
• "не варто народжувати дітей більше, ніж можеш прогодувати" (53,95%);
• "варто, насамперед, дбати про добробут своєї родини" (68,93%).

Як наслідок геноциду люди роблять надмірні заготівлі на зиму / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Культурні відмінності або чому "красти в держави можна"

Вікторія Горбунова запевняє, що важливо розуміти певні культурні особливості сприйняття українців. Зокрема дослідниця пригадує одну з тез, яку давали учасникам дослідження для оцінки: "Крадіжка – це погано, але якщо це на роботі чи в держави, то це не викликає в мене такого сильного осуду".

Таке сприйняття, за словами терапевтки, можна пояснити своєрідним культурно-історичним моральнісним "глюком", адже держава в часи колективізації забирала приватне майно й саме в такий спосіб ніби легалізувала крадіжку в себе.

Адже насправді це був єдиний спосіб повернути своє. Нинішні проблеми з корупцією цілком можуть мати корінці з тих часів,
– розповіла Горбунова.

Вона пояснила, що наслідки травми "глибоко вростають в мотивацію наших вчинків та роблять нас такими, якими ми є".

Нинішні проблеми з корупцією можуть походити з 1932 – 1933 років /Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Чим небезпечне мовчання про геноцид

Вікторія Горбунова розповіла, що учасників дослідження запитували, чи у їхніх родинах переповідали історії, пов'язані з Голодомором. 63% тих, чиї предки мешкали на території, де був геноцид, вказали, що переповідання були нечастими.

Те, що люди не переповідають таких історій, насамперед обумовлено впливом самої травмуючої події. Люди уникають болісних спогадів,
– пояснила Горбунова.

Також учасників запитали, чи відвідують вони події, присвячені Голодомору, чи цікавляться історією. З'ясувалося, що особи з родин, в яких яких не було традицій оповідання історій того часу та уникалась тема Голодомору:

• рідше вшановують пам'ять жертв та відвідують заходи;
• схильні вірити у радянську версію подій;
• не бажають вивчати та думати про цю тему.

Люди унікають розповідей про геноцид через вплив травми /Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Шлях до зцілення: як подолати наслідки трансгенераційної травми

Психологічна травма у випадку ПТСР дає про себе знати доти, доки вона не опрацьована. Вікторія Горбунова пояснює, що часом людині, щоб опрацьовувати свою індивідуальну травму може бути потрібна робота з психотерапевтом та часом достатньо підтримки близьких людей. 

Головне, – щоб мала можливість згадувати й говорити про травмуючі події в безпечному середовищі.

У момент загрози життю, людина для себе сформулювала багато значень, наприклад: "я помру", "мої діти помруть", "виходу немає", "я винен". Під час психотерапії фахівець, зокрема, допомагає змінити ці значення. Тоді травма лишається в минулому, не впливає на теперішнє життя,
– пояснила Горбунова.

Трансгенераційна травма, за словами докторки наук, має опрацьовуватись схожим чином. Наприклад, заходи вшановування пам'яті жертв Голодомору (зокрема проєкти музею Голодомору) роблять важливу психотерапевтичну роботу – міняють значення та, відповідно, дискурс.

Важливо, щоб людина згадала й проговорила травмуючі події / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Важливо минуле залишати в минулому – коли ми вшановуємо його, то відбувається цей процес. А ще розуміння історії допомагає нам звільнитись від переконань, які йдуть від наших предків ще з 1932 – 1933 років. Саме завдяки цьому ми минуле лишаємо минулому.

Ознака зцілення – життя, яке відповідає реальності

Про зцілення ж можна говорити тоді, коли життя людини, її погляди та вчинки відповідають реальності.

Зараз перегодовувати дітей немає сенсу, як і робити великі запаси продуктів чи виконувати принизливу роботу за кордоном, заробляючи те саме, що й в Україні,
 – підсумувала Вікторія Горбунова.

Про зцілення можна говорити тоді, коли життя людини відповідає реальності / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Пробачити можна тоді, коли просять вибачення

Росія досі не признала Голодомор геноцидом та як правонаступниця СРСР не визнала своєї відповідальності за трагедію. Німеччина ж взяла на себе відповідальність за дії своїх предків та фінансує багато всього, щоб знизити завдану шкоду,
– пригадала психологиня.  

Вікторія Горбунова пояснила, що одним з механізмів звільнення від наслідків трансгенераційних травм, спричинених людьми, є прийняття минулого, яке також потребує пробачити тих, хто спричинив травму. Однак пробачити можна лише тоді, коли хтось щиро приносить свої вибачення.

Щоб звільнитись від травми, потрібно, серед іншого, пробачити катів / Фото Валентини Поліщук, 24 канал