Спершу "родіна", а потім – ти сам, – спогади ліквідаторів аварії на АЕС в Чорнобилі

Хтось їхав на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, бо вважав – як не він, то більше ніхто. Хтось хотів дізнатися, що насправді відбувається в країні. Про мотивацію та роботу на ЧАЕС – читайте в нашій статті.

Рекомендуємо Як Чорнобильська катастрофа вплинула на геном українців: результати міжнародних досліджень

Розумів, що небезпечно, але страху не було

Анатолій Васильович Калита з Торецька Донецької області працював на шахті. На початку травня 1986 року він вирішив поїхати на ліквідацію добровольцем. До Білої Церкви робітників везли автобусом, який організувало керівництво шахти.

"Там вже розвозили кого куди. Було як в армії – куди послали, туди й пішов. Я потрапив на будівництво, хтось – на станцію", – розповів чоловік.

Він будував хати для переселенців за зоною. Жодних засобів захисту, за словами Анатолія Васильовича, не було. Лише забороняли їсти фрукти та овочі, які росли на городах. Всю їжу будівельникам доставляли.

Я не хлопчиком був. Все розумів. Усвідомлював, що там було небезпечно. Страшно не було, адже хтось мусив виконувати роботу,
– пригадує Калита.

Тоді Анатолій Васильович попрацював місяць без вихідних та повернувся додому. Рівень радіації у нього не вимірювали жодного разу.

Вдруге він поїхав у Чорнобиль у 1989 році, вже не добровольцем, а на службу. Тоді донеччанин потрапив на станцію.

Аварія на ЧАЕС / Архівне фото

На станції працювали по кілька хвилин

За словами пана Анатолія, робота на 4 енергоблоці, який називали "пічкою", переважно складалася з очікування.

Робочий день ліквідаторів

• Щоранку автобус привозив робітників на станцію "Щастя".
• Там стояла лазня. Чоловіки знімали весь свій повсякденний одяг і переодягалися в робочий.
• Людей шеренгою вели на 4 енергоблок.
• Там було приміщення, в якому ліквідатори чекали, коли їх викличуть.

Більше сиділи і чекали, аніж працювали. На 4 блоці роботи було буквально на 5 хвилин. Зайшов у якесь приміщення, щось зробив, вийшов і далі чекаєш на закінчення зміни,
– розказав Анатолій Васильович.

Чоловіків викликали групами та по одному. Вони мили підлогу, проводили дезінфекцію тощо.

"2 рази був на даху. Він був засипаний металом, камінням, цеглою. То ми їх просто до низу кидали. Це все так само відбулося – підіймалися на тягачі, там за метрів 10 від краю був такий собі сарай. 2 – 3 людини вийшли, кинули по 3 – 4 каменюки і далі чекали. Оце вся й робота була", – пригадує пан Анатолій.

Робота на даху / Архівне фото

• Після зміни ліквідатори поверталися у лазню.
• Там була піна для дезінфекції, якою слід було ретельно вимитись.
• Далі йшли до спеціальної рамки. Якщо вона дзвеніла, значить на людині є радіація. Тоді слід було йти ще раз помитися. За словами Анатолія Васильовича, іноді доводилося до 5 разів митися.
• Після того, як рамка переставала дзвеніти, чоловіки переодягалися в свій одяг.
• Сідали у транспорт та їхали у військову частину.

Алкоголізм у Чорнобилі

Анатолій Васильович пригадав історію, як ще у перші тижні після аварії ліквідаторам перед зміною давали випити стакан вина. Радянська влада вважала, що це допоможе від впливу радіації. Сам шахтар такої практики вже не зазнав, бо її швидко припинили. Історії Калита почув від водія з військової частини.

Наші товариші стакан вина випили, 100 метрів проїхали, і з-під сидіння почали витягувати пляшки. Ну й почалися п'яні аварії та таке інше. Тому це діло швидко припинили,
– пояснив пан Анатолій.

Перед зміною робітникам давали пити стакан вина / Архівне фото

Від радіації мучила страшна спрага

За словами Анатолія Васильовича, у Чорнобилі він постійно відчував спрагу та сухість у горлі. Ліквідатори за день випивали ящики води, які доставляли на станцію. На проблеми зі здоров'ям скаржилися усі, однак медики нікого не оглядали.

Калита працював на станції з 1 січня до 1 травня 1989 року. Перші проблеми зі здоров'ям відчув осінню – почали боліти нирки.

"2 місяці пролежав у місцевій лікарні. Лікарі казали: "Знаємо, що нирки. Знаємо, що зле. У чому причина – без поняття". Тоді мене відправили в Донецьк. У лікарнях я провів понад рік", – поділився чоловік.

Пан Анатолій претензій до сучасної влади немає. Каже, що і виплати, і пільги є. У лікарню ходить до "чорнобильського" лікаря, без черги. За саме лікування не платив жодної копійки.

Ліквідація – ліквідацією, але я ж ще на шахті працював. Тепер у мене понад 10 різних діагнозів та онкологія. Чи від життя воно, чи від Чорнобиля – я не знаю,
– зізнався Калита.

Оплата за ліквідацію була несправедлива

За роботу в зоні ЧАЕС усім ліквідаторам платили розмір їх ставки за основним місцем праці, помножений у кілька разів. Роботу на 4 блоці оплачували найкраще. У 1989 році Анатолій Васильович отримував 32 рублі, бо на шахті мав зарплату 16 рублів. На всіх інших енергоблоках та в Прип'яті оплату не множили.

Хоча у перший час після аварії робітникам з 4 енергоблоку платили зарплату в 5 разів більшу. В інших зонах у 1986 році її множили на 2 – 4 рази.

У мене була шахтарська ставка 16 рублів. Чоловік біля мене робив те саме, але вдома він працював водієм на колгоспі за 3 рублі. На ЧАЕС я мав 32 рублі, а він – 6. Дурня повна,
– обурився пан Анатолій.

Повернення додому

• Ніяких оглядів стану здоров'я та рекомендацій від лікаря.
• З Чорнобиля робітників везли автобусом.
• Під Києвом чоловіки сідали у звичайні рейсові автобуси до головного вокзалу в Києві, їхали безкоштовно.
• На вокзалі були окремі віконця для ліквідаторів. Люди називали напрямок й час і їм безкоштовно видавали квитки на поїзд. Їхати можна було у будь-який день, тому дехто ще залишався на якийсь час у Києві.

Ліквідатори поверталися додому автобусами / Архівне фото

Влада не розуміла масштаби

Чутки про вибух на ЧАЕС поширилися серед радянських журналістів 27 – 28 квітня. Інформацію підтвердила евакуація населення з Прип'яті. На думку журналіста видання "Правда України" Нікіпелова Віктора Івановича, аварію на станції приховували через нерозуміння радянською владою всіх масштабів та небезпеки.

Пан Віктор літав на літаку радіаційної розвідки Ан-30 над зоною аварії. Фахівці брали пробу повітря, щоб подивитися, на скільки зменшилася радіація після того, як реактор закидали мішками з піском.

По 4 – 5 годин літали. Літак летів на висоті 200 метрів, а радіаційний фон визначали прилади на землі. Ми робили 8 перехресть над станцією, а потім ще летіли над умовним кордоном зони – зачіпали Білорусь та Росію,
– пригадав Віктор Іванович.

Літак підлітав близько до вежі, з якої відбувалися викиди. Однак, за словами пана Віктора, ніхто радіації не боявся. У літаку сиділи обізнані люди.

"На "Ракеті" припливали майже впритул до станції та брали пробу води", – додав журналіст.

Довідка. За даними опитування Active Group, якби зараз в Україні трапилася трагедія, подібна до Чорнобильської, то добровільно її ліквідовувати пішла б лише третина українців. Не погодилися би 54,8% опитаних.

Люди не боялися через радянське виховання

Віктор Іванович розповів, що в Чорнобиль поїхав за власним бажанням. У нього не було жодного офіційного відрядження. Найперше чоловік хотів зрозуміти всю небезпеку, бо переживав за свою сім'ю та малу доньку.

Читайте також Кабмін визнав радіолокаційну станцію "Дуга", що у Чорнобилі, пам’яткою архітектури

"Я не думав про страх з однієї причини – мені було цікаво, що робити зі сім'єю. Я хотів дізнатися, що воно таке. Коли переживаєш за рідних, то все інше переходить на другий план. Ми ще й були виховані радянською владою – спершу думай про "родіну", а потім – про себе", – пояснив Нікіпелов.

Пан Віктор сказав, що зараз люди звинувачують владу СРСР у замовчуванні. Раніше він теж обурювався цим, однак з віком зрозумів, що влада зробила правильно.

Вона правильно вчинила – щоб не було ажіотажу та паніки. У Києві тоді жило щонайменше 1,5 мільйона населення. Вони всі побігли б штурмувати вагони, літаки. Паніка – дуже страшна річ,
– наголосив Віктор Іванович.

За його словами, напруга в суспільстві почала спадати на початку травня. Тоді вже почала з'являтися якась інформація. Владі більше не було сенсу її приховувати, бо наслідки аварії ліквідовували люди, які поверталися додому з інформацією.

Зауважимо, загалом у ліквідації аварії на ЧАЕС брали участь 600 000 осіб.

Головні факти про аварію на Чорнобильській АЕС

Джерело: Вікіпедія

• Уночі проти 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталися два теплових вибухи, які повністю зруйнували реактор. Будівля частково обвалилася, а на даху почалася пожежа. У результаті аварії трапився викид радіоактивних речовин.
• Сумарна радіація ізотопів у повітрі становила 50 мільйонів кюрі. Це в 30 – 40 разів більше, ніж під час вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.
• Евакуацію мешканців Прип'яті оголосили лише опівдні 27 квітня. Загалом вивезли 44,5 тисячі осіб, решту 5 тисяч залишили для ліквідації аварії. Людям казали, що евакуація тимчасова. Так влада намагалася уникнути паніки і заохотити населення не брати багато речей.
• До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС.
• Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов виступив з офіційним зверненням щодо аварії лише 14 травня.

Чорнобиль у цифрах / Інфографіка 24 каналу