З майбутнім військових потрібно визначатися вже зараз

Державі потрібно, щоб ветерани залишалися в Україні, а не виїжджали

Інформація буде і від органів влади, тому є такі інсайти про ринок праці, на які я хочу звернути увагу всіх, хто не на словах думає про відновлення країни, а також міжнародних партнерів.

Читайте також Яка фраза Байдена може миттю "присадити" республіканців, які затягують з допомогою Україні

– В Україні є очевидним потужний дефіцит робочої сили й кадрів через війну. Дуже багато людей виїхали, мобілізація, окупація. Цей дефіцит збережеться і після демобілізації військових. Тому ринок праці буде дуже зацікавлений у них, адже ніким поповнити.

Фактично, ринок сам вирішує зараз питання попиту на працевлаштування ветеранів, бо буде нікому працювати. Бізнесу нікуди діватися. Усі мають вчитися адаптувати, повертати ветеранів на робочі місця, бо вибору не буде особливо.

– На мою думку, ми будемо розв'язувати проблему не відсутності вакансій для ветеранів, а того, чи ветерани самі захочуть залишитися в Україні. Адже вони можуть за першої кращої можливості виїхати до своєї сім'ї, яка вже освоїлася за кордоном.

Це для всіх очевидно. Тому цікаво, що буде робити держава для того, щоб їх лишити. І, звісно, як будуть поводитися в цій ситуації наші сусіди з ЄС.

Якщо цьому ветерану іноземці запропонують роботу військового через наявність особливого військового досвіду, то є вірогідність, що ми його втратимо. Крім того, він також може забрати із собою свою родину.

Зауважте Українські діти щасливі на – "вище середнього"

⁠– Зараз в Україні є так зване "структурне безробіття". Коли ніби і є люди, які працездатного віку й хочуть працевлаштуватися, але їхні компетенції не задовольняють попит роботодавця. Тому Міністерство економіки стратегічно робить ставки на перекваліфікацію, навчання тощо. Центр зайнятості каже, що зараз є запит на "чоловічу роботу".

Тобто треба створити більше можливостей для ветеранів швидко здобувати нові компетенції, вчитися і отримувати доступ до праці.

Ну і слід звернути також увагу на те, що зараз для роботодавця достатньо ризиковано брати на роботу чоловіка призовного віку, бо його можуть мобілізувати.

– Я побачив цікаве дослідження про гендерне питання – залучення жінок працездатного віку в ринок праці (офіційне й неофіційне) дуже низьке.

– Квотування на підприємствах, щоб вони брали ветеранів (за аналогією до людей з інвалідністю), не буде ніколи. Тут у більшості тих, хто обговорює цю тему, є певний консенсус. Особисто мені цілком зрозуміло, що бізнес буде цим зловживати, номінально виконавши цю квоту, а реально не взявши ветерана на роботу.

– Натомість розглядається питання продовження таких ініціатив як компенсація роботодавцю з бюджету за адаптоване робоче місце (для ветерана чи людини з інвалідністю) або інші види субсидіарних "робочих місць". Є запит зрозуміти, що ще може бути підтримане для ветеранів з інвалідністю як частина адаптації робочого середовища.

Великі компанії, які впроваджують політики по реінтеграції ветеранів, фактично надають сервіси, які мала б надати держава: юридичні консультації, психолог, оплачувані огляди у лікаря тощо. Але при цьому мають кадровий голод на спеціалізованих фахівців, які можуть це надавати. Були слушні думки, що потенційно держава могла б їм компенсувати це.

– Не розв'язане питання ні для кого – через який час навіть після демобілізації роботодавець збереже у себе ветерана, якщо треба буде ще раз воювати. Нема консенсусу щодо того, що резервіст є у вразливішому становищі, ніж цивільна людина, бо вона теж у резерві формально. Проте знову те саме питання – скільки разів будеш йти на війну.

Цікаво Ким дуже сильно зацікавився Путін

Як вирішити кризу кадрів і залучити ветеранів

А тепер висновки.

1. Через кризу кадрів у бізнесу є неймовірна можливість віддячити ветеранам працевлаштуванням.

2. Держава може допомогти ветеранам перекваліфікуватися, а бізнес – підтримати відшкодуванням витрат на супутні послуги для ветеранів, які держава об'єктивно не може організувати якісно.

3. Потрібно більше залучати жінок до роботи. Я досі не розумію природи проблеми про низьку залученість їх в роботу. Звідки взагалі такі середньовічні упередження? Тим паче коли немає обов'язкової мобілізації жінок. Нумо із цим щось робити кожен на своєму місці. У моїх організаціях всім керують жінки, і я цим пишаюсь. Вони мудріші за мене.

4. Державі треба вже зараз визначитись із майбутнім військового, який стане ветераном. Чи він буде в резерві і якщо так – то як довго? Коли його можуть ще раз покликати на війну? Коли будуть давати ці відповіді — треба пам'ятати, що ми маємо мотивувати цих людей залишатись в Україні.