Між двох вогнів: як Україна переосмислює свою долю та роль у Другій світовій війні

Тисячі зруйнованих міст, десятки тисяч спалених сіл, сотні тисяч зниклих безвісти та мільйони загиблих – Друга світова війна стала однією з найтрагічніших сторінок в історії людства. Вона змінила світ, а наслідки відчуваються і досі. Європа боїться нової війни, а росіяни спекулюють Другою світовою для ведення кривавої війни проти України.

Сучасна Росія, як і колись СРСР, працює над укріпленням ідеї "великої перемоги", як чи не найвизначнішу подію в історії російського народу. Так, саме російського, бо у Кремлі спотворюють реальність та намагаються брехати самим собі – перемогу можна було здобути без допомоги інших народів.

З початком російської агресії проти України, а згодом і повномасштабної війни, ми все більше переосмислюємо події Другої світової війни – чи справді ми переможці? Чи ми жертви?

79 років тому антигітлерівська коаліція прийняла капітуляцію нацистської Німеччини, хоча війна тривала до 2 вересня 1945 року, адже опір ще чинила Японія. На тлі теперішнього протистояння та російської агресії, 24 Канал нагадує, чому так важливо переосмислити долю України в цьому глобальному конфлікті.

Підміна понять: чому в Росії інша періодизація війни

У російській пропаганді немає терміну Друга світова війна. Замість нього використовують підмінене поняття "велика вітчизняна" і, таким чином, для "русского міра" війна тривала з 22 червня 1941 року по 9 травня 1945. Однак як початкова, так і кінцева дати в офіційній періодизації відрізняються. Друга світова війна почалася з нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 та вторгненням на територію цієї країни радянських військ через 16 днів. Закінчилась же вона капітуляцією Японії 2 вересня 1945 року.

Роками під впливом пропаганди ми послуговувалися радянською, а потім і російською періодизацією війни. Однак, така підміна понять не що інше, як бажання приховати власну агресію та створити культ перемоги, на якому тримається сучасна Росія.

У серпні 1939 року комісар закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов та голова МЗС Третього Рейху Йоахім фон Ріббентроп підписали в Москві так званий "пакт про ненапад", який ми всі знаємо як пакт Молотова – Ріббентропа. Однак, до офіційного договору входив також таємний протокол, у якому СРСР та Німеччина ділили Східну Європу на зони впливу. Цю частину угоди в російській історії не згадують узагалі, тому не дивуйтеся, коли вам доведеться побачити реакцію росіян на це.

В'ячеслав Молотов і Йоахім фон Ріббентроп обмінюються рукостисканням / Фото з архівів

• Уже 1 вересня Німеччина почала вторгнення у Польщу і, якщо ви бачили звернення Владіміра Путіна 24 лютого 2022 року, то знайте, що Адольф Гітлер, починаючи війну, говорив так само, як кремлівський диктатор. Радше, це бункерний президент повністю скопіював Гітлера.
• 17 вересня радянські війська також вдерлися у Польщу, окупувавши Захід України та Захід Білорусі. Так відбувся поділ польських територій між двома тоталітарними режимами. Саме тому тепер прийнято говорити, що Другу світову війну почали Німеччина та СРСР.
• Після поділу Польщі, Німеччина взялася за Захід Європи, а СРСР спрямував свої зусилля на відновлення території Російської імперії. Саме це стало причиною початку Зимової війни радянських військ проти Фінляндії. Фінському народу тоді вдалося зберегти незалежність, але при цьому країна втратила частину територій.
• Далі СРСР почав захоплення країн Балтії – у 1940 році окуповані Латвія, Литва та Естонія у вигляді ставлеників Москви при владі проголосили про входження в СРСР.
• Також СРСР висунув ультиматум Румунії на територію Бессарабії, вважаючи її своєю. Як компенсацію за те, що Бессарабія була в складі Румунії, від Бухареста ще й вимагали Північну Буковину. Румунам не залишилося нічого, окрім як погодитися на це, бо СРСР почав військову кампанію, внаслідок чого Бухарест став на бік Німеччини.

Тобто в проміжку з 1939 по 1941 роки Радянський Союз почав агресію проти Польщі, Фінляндії, Латвії, Литви, Естонії та Румунії, збільшивши територію "червоної імперії". Однак цього диктатору Йосифу Сталіну було замало, тож війна з Німеччиною стала лише питанням часу.

І цей час настав. Першим ударив Гітлер 22 червня 1941 року. Тоді під бомбардування потрапила й наша столиця, а от Сталін не повірив у це. Тому, до прикладу, радянська авіація не була піднята в повітря, а війська так і не отримали наказу про удари у відповідь.

СРСР виявився не готовим до війни, хоча Сталін роками робив усе, аби підготуватися до неї. Індустріалізація, тобто будівництво заводів та фабрик, було частиною плану, який не спрацював. Так почалась німецько-радянська війна. Німецькі війська просувалися з катастрофічно швидкими темпами. Однією з найбільших поразок радянських військ стала битва за Київ, коли в оточення потрапили понад 600 тисяч солдатів.

Та завдяки підтримці антигітлерівської коаліції, американському ленд-лізу, мобілізації людських ресурсів і не в останню чергу погодних умов, радянська армія змогла зупинити просування німецьких військ, які підтримували Угорщина, Румунія та Фінляндія. Останні дві підтримували у війні Німеччину через агресію Радянського Союзу проти них і обидві розраховували на повернення своїх територій.

А далі уже відома вам історія про контрнаступ радянської армії, "визволення" України від нацистів та наступ на Берлін, який завершився капітуляцією Німеччини та перемогою над нацизмом.

У СРСР вирішили вдало скористатися нападом Німеччини для ідеологічної пропаганди. Напад Третього рейху Москва почала використовувати як аргумент того, що жодної співпраці з нацистами в Радянського Союзу не було, хоча навіть фото з параду в Бресті в 1939 році, де красуються німецькі та радянські генерали, говорять нам про зовсім інше.

Спільний німецько-радянський парад у Бресті у вересні 1939 року / Архівне фото

Центральною подією війни радянська пропаганда зробила саме війну з Німеччиною, перетворивши перемогу в ній на найбільший здобуток СРСР, а потім цю тенденцію підхопила Росія.

У Москві намагалися зробити все для того, аби замести сліди своїх власних злочинів, які відбувалися протягом 1939 – 1941 років. Однак зараз в Україні говорити про те, що Друга світова почалася у 1941 році, це те саме, що сказати, що наша війна з Росією почалася 24 лютого 2022 року. Це новий етап війни, але не її початок.

Швидше, ніж ви могли б подумати: коли Україна вступила в Другу світову війну

Через колосальний вплив пропаганди, чимало з нас вважали, що для нашої країни, яка під час Другої світової була частиною СРСР, війна почалася 22 червня 1941 року з бомбардувань Києва. Ще буквально кілька років тому офіційні посадові особи підкріплювали цей наратив, публікуючи тематичні дописи 22 червня.

Однак це далеко не так. Не вся територія сучасної України була під контролем "червоної імперії". Тому почнемо спочатку. І ні, не з 1 вересня 1939, а значно раніше.

Зверніть увагу! Гітлер, якого так копіює Путін, роками готувався до війни й створював усі передумови для цього. Однак, для того, аби починати відкриту війну, німецький диктатор вирішив перевірити здатність Західного світу реагувати на подібні виклики, тому Берлін висунув офіційні претензії на Судетську область Чехословаччини, в якій більшість населення складали німці.

У 1938 році у Мюнхені прем'єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен (з яким себе пізніше порівнювала себе ексканцлерка Німеччини Ангела Меркель), прем'єр-міністр Франції Едуард Даладьє підписали з Адольфом Гітлером і його союзником Беніто Муссоліні угоду про поділ Чехословаччини, за яким Судетська область відійшла Третьому рейху. Крім того, Чехословаччину зобов'язали задовольняти всі територіальні претензії Польщі та Угорщини.

Чемберлен, Даладьє, Гітлер та Муссоліні у Мюнхені / Архівне фото

До чого це все? А дуже просто. У складі Чехословаччини тоді була теперішня територія Закарпаття. Після угоди в Мюнхені Будапешт також хотів отримати чехословацькі землі, що стало причиною так званого Віденського арбітражу – політичного рішення про передання частини Закарпаття та інших земель Чехословаччини до складу Угорщини. Тоді під контролем Будапешта опинилися такі міста як Ужгород та Мукачево.

Інша частина Закарпаття, як Підкарпатська Русь, залишалася у складі Чехословаччини, однак становище краю погіршувалося щодня, зокрема й через угорські демарші, адже Будапешт намагався захопити Закарпаття повністю.

Тому 15 березня 1939 року в Хусті була проголошена незалежність Карпатської України, символами якої стали синьо-жовтий стяг та "Ще не вмерла України" як гімн. Державною мовою стала українська, а президентом було обрано Августина Волошина.

Августин Волошин / фото "Карпатська Україна"

Усвідомлюючи критичність становища, того ж дня Волошин надіслав телеграму особисто Гітлеру з проханням визнати Карпатську Україну та взяти її під протекторат, щоб запобігти захопленню Угорщиною, однак у Берліні це звернення проігнорували й вже наступного дня Будапешт почав війну, в результаті якої Карпатська Україна припинила існування і була окупована.

• Так, березень 1939 року не входить у визначений проміжок Другої світової війни, але для українського народу це протистояння почалося тоді. Наступним на черзі став Захід України.
• 17 вересня 1939 року СРСР почав вторгнення до Польщі, яке пізніше назвуть "золотим вереснем". За типовим сценарієм, на Галичині провели псевдоголосування, за рішенням якого комуністи звернулися до СРСР з проханням приєднати регіон до УРСР. Однак цей період також відзначився мародерством радянських солдатів, репресіями проти місцевого населення тощо. Наприклад, є чимало свідчень про те, як у Львові дивувалися радянським солдатам і їхнім дружинам, яких ті вже встигли привезти в місто, адже для них місто Лева було, ніби інший світ.

Наступною від агресії постраждала сучасна Чернівецька область. 28 червня 1940 року радянські війська увійшли на територію Румунії з метою загарбання сучасної Буковини та території Молдови.

Так, були ті, хто радів приходу радянської армії як на Галичині, так і на Буковині. В основному це були ті верстви, які страждали від польського чи румунського гніту. У людей було сподівання, що відбудуться зміни на краще, адже не всі тоді розуміли, чим є СРСР. Хіба що мешканці регіонів, які межували з окупованою Радянським Союзом територією у 1932 – 1933 роках, адже тоді люди могли бачити всю "красу" сталінського тоталітаризму.

Далі вже почалася та сторінка історії, про яку ви, мабуть, знаєте. 4:00, бомбардування Києва без оголошення війни. Ні, ми не про 24 лютого 2022 року, а про 22 червня 1941, але погоджуємося, тактика агресорів не змінилася з тих часів.

Внесок України у перемогу над нацизмом та ціна, яку заплатив наш народ

Тільки у вересні 1939 року, в боях проти німецьких загарбників на боці Польщі, брали участь понад 112 тисяч українців – 7,8 тисячі з них загинули. Ще під час війни десятки тисяч українців воювали проти нацистів у складі армій інших країн, таких як Канада, Велика Британія, США, Франція тощо.

Водночас за час Другої світової СРСР мобілізував 30 мільйонів громадян, 9 мільйонів з яких були українцями. На жаль, майже половина мобілізованих українців загинули у боях.

Загалом сумарні людські втрати СРСР точно оцінити неможливо. Чому? Це можна легко побачити на прикладі сучасної Росії, яка перейняла усі "найкращі традиції" – абсолютна байдужість командування до живої сили призводить до колосальних втрат.

Зокрема, найжахливішим свідченням цього є "чорносвитники". Коли СРСР почав наступальні операції, до 1943 року радянським військам вдалося впритул наблизитися до річки Дніпро. Тобто Лівобережжя України перейшло з німецької окупації в радянську. Дніпро став серйозною перепоною для радянських військ, ба більше, німецька сторона була готовою до цього, тож там обладнали потужну оборонну лінію.

Тоді радянське командування вирішило вдатися до методу, який шокував навіть німців. На польових військкоматах вирішили набирати так званих "чорносвитників" – чоловіків, які були в німецькій окупації. Їм не видавали форми та споряджень, подекуди могли видати хіба що автомат. Цих чоловіків використовували як гарматне м'ясо, щоб виснажити німецьку артилерію. Тобто німці використали свої запаси боєприпасів, щоб убити майже беззбройних та взагалі непідготовлених людей, щоб потім частини регулярної армії продовжили просування. Такою була ціна битви за Дніпро. За різними оцінками, радянська сторона тоді втратила 1,5 мільйона осіб.

Тобто кожна успішна радянська операція фактично означала тисячі, сотні тисяч убитих. Тому всі ці російські "гуляння" на честь 9 травня є нічим іншим, як танцями на кістках. Особливого цинізму додають гасла "можем повторить". У Москві за майже 8 десятків років мало що змінилося – на людські життя у Кремлі як було, так і є байдуже.

Вся територія України була полем бойових дій. Спершу, при наступі німецьких військ, а потім при наступі радянських. Унаслідок цих боїв були зруйновані 700 міст, понад 28 тисяч сіл, загинули понад 5 мільйонів цивільних, з яких 1,5 мільйона – жертви Голокосту. Крім того, військові втрати саме серед українців оцінюють у близько 4 мільйонів. Люди гинули як від рук німців, так і більшовиків. 45% від збитків СРСР – це втрати України.

Зараз нам не потрібно уявляти. Ми бачимо на власні очі, що таке зруйновані міста і села, в яких більше немає життя. Щодня наша країна прощається з найкращими доньками і синами. Щодня унаслідок російських обстрілів гинуть цивільні.

Через 80 років наші міста знову знищують. Мар'їнка – приклад цього / фото Офісу Президента

Усі вищезгадані цифри – це ціна, яку заплатила Україна та наш народ за перемогу у Другій світовій війні. Та чи перемогла Україна? І так, і ні. Ми зробили величезний внесок у подолання нацизму, але самі залишилися в окупації, тільки радянській. Поки Європа відновлювалася відповідно до "плану Маршала", який передбачав економічну підтримку відбудови постраждалих країн, СРСР відмовився від цього, тому українцям довелося відбудовувати свої домівки власними силами. За таким принципом відновлювали й інфраструктуру.

Перемога над нацизмом – це мільйони вбитих, мільйони поранених, десятки мільйонів зламаних доль українців.

Наслідки Другої світової війни для України / Інфографіка 24 Каналу

Крім того, хоч у 1945 році війна скінчилася, на землях Заходу України тривала боротьба партизанів проти СРСР. Це спричинило нову хвилю репресій, спроби організувати ще один Голодомор, масові вивезення у Сибір. Ця боротьба тривала ще довгих 9 років.

Та й загалом, українці страждали від обох агресорів. Спершу радянські репресії в УРСР, який називають "Великим терором", потім ті ж репресії на Галичині. Далі – знищення усіх політв'язнів під час німецького наступу. Їх масово страчували, вигадуючи найгірші методи. Потім українці потерпали від рук німців. А згодом повернулись більшовики і знову почався терор. 

Об’єднувалися не з, а проти: українці між двох вогнів

Найбільшою проблемою нашого переосмислення Другої світової є те, що Україна тоді не мала власної державності. Наприклад, Фінляндія, Румунія, Польща, країни Балтії чи інші держави можуть чітко окреслити свою роль та своє місце, чітко визначити героїв та зрадників тощо.

До прикладу, Латвія, Литва та Естонія не ведуть відлік незалежності з 1991 року, а з 1918, коли ці країни відділилися від Росії. Період з 1940 по 1991 вони чітко визначають, як окупаційний.

Польща чітко визначає себе, як жертву війни, яка потрапила між двох агресорів, які розділили її. Крім того, придушуючи опір поляків, німецька армія повністю зруйнувала Варшаву.

А як себе визначати нам? Ми герої, які врятували світ від нацизму, чи жертви двох тоталітарних режимів? Хто у нас герой, а хто зрадник?

Український народ, як і вся Східна Європа, опинився між двох вогнів. Більшість території нашої країни вже була окупована Радянським Союзом 20 років. Деякі регіони тільки потрапляли в цю окупацію.

Найважливіші тут два моменти. Перший: українці які воювали на боці СРСР. Хто вони? Якщо ми говоримо про тих, хто в рядах червоної армії воював проти Німеччини, то провокацій не буде – вони герої. Вони зробили свій внесок у те, щоб на один кривавий тоталітарний режим у світі стало менше.

Водночас історик та ведучий каналу "Історія без міфів" Владлен Мараєв у коментарі 24 Каналу відзначив, що українці, які брали участь у радянських операціях до нападу Німеччини, тобто з 1939 по 1941 року все ж є тими, хто був на боці агресора. Ті ж, хто брав участь у війні проти Німеччини вже такими не вважаються.

У 1941 році українці звичайно були не на боці агресора, тому що Німеччина напала на Радянський Союз і вони брали участь у боях за цю державу, хоч вона безперечно не була рідною для багатьох,
– відзначив Мараєв.

Другий момент – ОУН та УПА. Це унікальна історія, адже якщо говорити про Східну Європу, то країни, скажімо, обирали свій бік у цьому протистоянні зла, намагаючись знайти менше зло.

Румунія та Фінляндія після вторгнення СРСР і втрати своїх територій вирішили підтримувати Німеччину, наприклад. Поневолені Радянським Союзом народи, звичайно ж, підтримували СРСР. Однак є така сторінка в нашій історії, як ОУН та УПА. Російська пропаганда створила їм образ колаборантів та нацистів, бо вони буцімто воювали на боці Німеччини.

Та якщо розбиратися в цій історії детальніше, а не слухати вигадки методичок, то можна зрозуміти, що відбулося насправді. У 1941 році націоналісти справді сподівалися на підтримку Німеччини у відродженні України як незалежної держави. Як свого часу на це сподівався Августин Волошин. Та через менш як два тижні ця історія скінчилася, оскільки 30 червня ОУН проголосила Акт відновлення Української Держави, але нацистам це не сподобалося, тому розпочалося переслідування усіх причетних до цього.

Так, наприклад, Степан Бандера, якому приписують ледь не всі гріхи світу, опинився в німецькому концтаборі Заксенгавзен, де він провів понад 3 роки. Потім нацисти випустили його і спробували зробити ОУН-б (бандерівців) та УПА своїми союзниками проти Москви, однак у відповідь німці отримали відмову.

Проголошення Акту відновлення Української держави у Львові (уривок з фільму "Нескорений"): дивіться відео

Тобто ОУН та УПА стали єдиними в Східній Європі та світі загалом, кому довелося вести боротьбу одразу проти двох агресорів. Крім того, УПА доводилося боротися також з польським рухом опору. Основна мета, яку декларували собі воїни УПА – підготовка всього необхідного для великого повстання тоді, коли Німеччина та СРСР максимально виснажать одне одного. Однак після перемоги над нацизмом, воїнам УПА довелося вести боротьбу проти каральних загонів радянських НКВС.

Та зараз ця історія є каменем спотикання у відносинах із Польщею. Хоч на початку повномасштабного вторгнення цю сторінку згадували все менше, та навіть зараз історичні дискусії все ж виринають на поверхню.

Історик Владлен Мараєв переконаний, що ОУН та УПА потрібно сприймати як національно-визвольний рух, адже та мета, яку вони декларували собі, хоч і була втілена десятиліттями пізніше, але все ж це доводить, що їхні ідеї були актуальними та потрібними. Крім того, такі визвольні рухи існували й в багатьох інших країнах. Щодо конфліктів із Польщею, то Мараєв відзначив, що поляки можуть критикувати ОУН та УПА рівно так само, як ми можемо критикувати польські рухи.

Інші держави можуть мати свій погляд і свою точку зору. Це їхнє право. Ми також можемо мати іншу точку зору на ті події, які відбувалися, скажімо, в Польщі чи в інших сусідів. Але ніхто не має права нам вказувати, як саме нам трактувати свою історію та як нам її переосмислювати,
– наголосив історик.

Немає чорного і білого: як нам тепер дивитися на події Другої світової

Роками СРСР, а потім вже й Росія, створювали масу міфів про Другу світову, зробивши цю перемогу не тільки сакральною у своїй історії, але й перетворивши її на елемент пропаганди.

Усі ці травневі "побєдобєсія" – це жалюгідне видовище, коли у Москві як мінімум до повномасштабного вторгнення в Україну намагалися "грати м’язами" і демонструвати найкращу зброю на Красній площі під гасла "можем повторить". Повторити що? Мільйони вбитих, тисячі зруйнованих міст і десятки тисяч спалених сіл?

Росія намагається ствердити свою велич за рахунок перемоги у Другій світовій, мовляв: "От які ми сильні, якщо ми це змогли". Тільки от у Кремлі зараз забувають про те, хто, як та коли допомагав Червоній армії.

Роками російська пропаганда була вкрай поширеною в Україні. На жаль. У Москві створили чимало пропагандистських наративів про війну, які й досі використовує ворожа пропаганда.

І чи не найпопулярніший – територія України. За підсумками Другої світової війни територія УРСР зросла й утвердилася майже в сучасних кордонах, за винятком Криму. Тоді до складу УРСР унаслідок агресії проти Польщі та Румунії увійшов Захід України та частина Бессарабії. Також після завершення війни було приєднане Закарпаття.

Тому такі пропагандисти, як Антон Красовський і йому подібні, полюбляють закидати те, що українці нібито мають бути вдячними Сталіну за "подаровані" землі.

Радянські війська заходять у Львів у вересні 1939 року / архівне фото

Та чи це дійсно так? Справді, після Другої світової більшість земель, які населяли українці, опинилися у складі однієї держави. Та чи це була мета радянського керівництва? Радше, це був один з інструментів для окупації.

• Землі Галичини та Волині, які СРСР захопив у 1939 році, були потрібні Москві як родовища нафти. Якщо точніше, то Сталіну не потрібні були українці, а 4 тисячі нафтових свердловин, які він в результаті й отримав. Факт проживання українців на цих землях дещо спростив захоплення, яке декларували, як возз’єднання.
• З Буковиною СРСР провернув такий же сценарій. Скориставшись тим, що українці проживали на цих землях, Радянський Союз змусив Румунію віддати Північну Буковину як компенсацію за Бесарабію, яку радянські війська також забрали. Захоплення цих земель дозволило Москві чинити тиск на нафтородовища Румунії.
• Закарпаття, яке ввійшло до складу СРСР найпізніше, Сталін планував використати як плацдарм для нової війни. Причина – географічне розташування за Карпатськими горами, які могли стати надійним валом.

Тобто Сталін зовсім не планував "об’єднувати Україну", а використав цей мотив тільки для того, щоб отримати потрібні території для зовсім інших цілей.

Далі вже звичні тези про те, що Росія нібито могла перемогти сама. За підсумками Другої світової, переможці війни погодилися на те, щоб Українська РСР та Білоруська РСР, як найбільш постраждалі від війни, стали співзасновницями ООН. Так, Сталін знову ж таки діяв у своїх інтересах, щоб отримати ще два голоси в ООН, але чи погодилися б США, Велика Британія та Франція на такий крок, якби не внесок українського народу і та ціна, яку ми заплатили за перемогу над нацизмом?

І останнє, що ледь не найважливіше. Через культ перемоги у Другій світовій Росія зараз використовує поняття "нацизм" та "фашизм" для пропаганди проти України, хоч інколи не надто коректно, адже фашизм – італійська ідеологія. Через цей культ пропаганда намагається переконати росіян у необхідності знищення України, прирівнюючи нас до тих же нацистів. Це потрібно Москві для збільшення ненависті до нас та для укріплення тези "можем повторить".

Тож якщо підсумувати, то висновки наступні:

• Україна є переможцем у війні з нацизмом, але після війни залишалася у радянській окупації, тому перемога не була повною;
• Наша країна під час війни опинилася між двох вогнів тоталітарних режимів;
• Українці, які боролися проти Третього рейху у складі червоної армії – герої.
• Сталін не "подарував" нам землі, які приєднали до СРСР, вони були потрібні диктатору для інших цілей.
• Перемога СРСР у війні це ціна мільйонів життів, до яких радянське командування ставилось байдуже, подібно ставленню російських генералів до життів окупантів.

Для протидії пропаганді ми повинні проговорювати складні питання. Це потрібно для розуміння й осмислення. Ми не можемо викреслити з нашої історії тих подій та не маємо права про них забувати, але необхідно відірватися від радянського та російського трактування. Війна – трагедія. Такою трагедією була Друга світова, такою є і російсько-українська війна. Тому день закінчення етапу війни у вигляді перемоги над нацизмом – це не свято. Це день пам'яті. Це день поминання усіх, хто загинув.