"Думав, що це мій останній день": анонімна історія від військового про перші танки Росії

Російську техніку можна було легко сплутати з українською, як це ледь не сталося у військовослужбовця 138 центру спецпризначення Військової служби правопорядку Алекса. Він анонімно розповів свою історію для проєкту "Vоїн – це я" від Військового телебачення України.

До теми Відставка Путіна не є ключем до примирення України та Росії

Що цьому передувало

Серед ночі нас у підтримці Мі-8 і Мі-24 перекинули до села Парасковіївка. Тоді поряд з Артемівськом. Зараз із Бахмутом.

База складалась із 2 об'єктів:

• технічна територія – сама шахта, де на глибині був один із найбільших складів стрілецької зброї у Східній Європі;
• адміністративна територія – розмір приблизно 150 на 150.

Військовий розповів про воєнні дії біля Бахмута / Скриншот із відео

Була спроба нас промацати, коли з автомобіля по нас випустили "чергу" з автомата, і машина "втекла". Ми почали активно облаштовувати наші позиції на цих 2 об'єктах.

Розуміли, що рано чи пізно нам доведеться тримати бій, захищати наш об'єкт, оскільки ситуація ставала все більш критичною. На території України з'являлося все більше найманців.

Розраховували самі на себе

На Слов'янськ тоді проходили 2 траси. Основна траса – це Харків – Ростов. Від нас вона розташовувалась приблизно за 500 – 600 метрів. Ми могли спостерігати рух і людей, і різного транспорту у бік Слов'янська. Це пряма дорога. Від нас до Слов'янська було десь близько 50 кілометри.

Запити "на гору" були не обнадійливими. Хто нам може допомогти в скрутній екстреній ситуації?

Нам сказали: "Хлопці, у радіусі 50 кілометрів вам ніхто не допоможе". Ми знали, що можемо розраховувати тільки на власні сили.

Публічне захоплення села Парасковіївка

На початку червня була спроба захоплення нашого об'єкту в Парасковіївці. Була основна ударна група, яка рухалась на автомобілі КамАЗ "Мустанг" російського виробництва, а також військовий КамАЗ із 12,7 кулемета з великим російським прапором на борту. На ньому в кузові перебували близько 20 росіян. Були не місцеві мешканці, оскільки не орієнтувались у місцевості.

Важливо Тиша не діє: бойовики поранили українського воїна на Донбасі – він у важкому стані

Друга група заходила з іншої західної сторони. Здивувало те, що вони діяли не ховаючись. Прямо перед нами було їхнє десантування. На відстані 35 – 50 метрів проходила дорога. КамАЗ пригальмував і, рухаючись 5 кілометрів за годину, з нього почали вистрибувати озброєні люди. Відкрили вогонь.

Відсіч окупантам

Одразу ж відкрили й ми вогонь. Це було практично одночасно. Таким потужним вогнем ми звели нанівець намагання ворога.

Ми підбили КамАЗ. Затягнули його на територію бази. Для нас були деякі приємні моменти. У середині в кузові ми знайшли повністю в комплекті три АС-17. По 3 коробки гранат на кожен.

При чому на цих гранатометах були позначки коректором перша РМП, друга РМП і по номерах. Якщо правильно кажу, то гранатомети забрали у батальйону морської піхоти з Феодосії. У наших військ тоді. Ще в березні 2014 року.

Військовий анонімно поділився про бій з окупантами / Скриншот із відео

Один із гранатометів я забрав до себе на позицію. У мене позиція була на даху багатоповерхівки. Ми з товаришем обладнали близько 70 мішків із піском і зняли 2 борти з КамАЗа. Зробили непогану позицію для себе.

Які були втрати

Зброї та боєприпасів нам вистачало для ведення досить щільного бою. Потім розвідка через декілька днів доповіла щодо того, що противник зазнав серйозні втрати.

З нашої сторони втрат не було. Ні поранених, ні вбитих. Зі сторони противника було близько мінус 20 людей – 12 людей "трьохсотих" і 8 "двохсотих".

Тоді ж загинув "права рука" Ігоря Безлера – "Бєсі". Це знову ж за даними розвідки. На що Безлер чи "Бєс" лаявся і кричав, що його "права рука" та товариш, з яким він пройшов Нагорний Карабах, 2 Чечні, конфлікт із Грузією, "знайшов" свою кулю в Україні.

Ігор Безлер був одним із лідерів проросійських бойовиків / Фото From-UA

Український прапор для мешканців

Далі ми зрозуміли, що це не остання спроба і шукали можливості поліпшити свої позиції. Ми знали, що перебуваємо на поверхні, а під нами величезний склад зброї. Ми звідти навіть дістали кулемет "Максим" та ДШК – 12,7-міліметровий станковий кулемет Дегтярьова-Шпагіна зразка 1938 року.

"Максим" стояв у вікні та відігравав роль хибної позиції для ворога.

Саме село було в долині, а будівля височить. На будівлі стояла щогла зв'язку десь метрів 8 висотою. Ми з товаришем стояли й причепили український прапор.

Я подумав, сьогодні вони побачать український прапор, тому що його було видно з усіх сторін. Також він морально відігравав, на мою думку, велику роль. Місцеве населення, яке було за Україну та бачило український прапор, але не хотіло показувати того, підняло і їхній, і наш моральний дух.

Я подумав тоді, що сьогодні вони побачили прапор, завтра зберуться з думками й думаю, що саме через день на моє чергування вони прийдуть до нас, його збивати чи забирати. Так воно і вийшло.

Нарощування військ росіян

Через 2 дні рано-вранці на світанку я почув неприємний для нас звук танкового двигуна. Я подивився в бінокль і побачив, що зі сторони Дебальцеве спускається по серпантину колона техніки. На чолі цієї колони йшли танки.

У нас не було протитанкових керованих ракет. Це були максимум гранатомети. Тоді, перебуваючи на даху багатоповерхівки, я думав, що може це мій останній день.

На підході один із танків зробив постріл. Снаряд прилетів вище, неподалік від мене. Я почув його шелест і зразу на підході цієї колони почала працювати пара 120-міліметрових мінометів.

При чому влучність і робота цієї батареї була дуже на високому рівні. Вони поцілили першими ж мінами у наші позиції. Фактично квадрат їхнього ураження був десь 200 на 200 метрів, грубо кажучи.

До слова Вторгнення Росії під бій курантів: бути чи не бути

Перебуваючи на даху з бетону, я зрозумів, що треба діяти. Поповз на край даху подивитися, куди і як приблизно лягають міни – з якого боку. Щоб визначити напрямок звідки ведеться вогонь.

Я навіть побачив силуети, тіні. Приблизно бачив звідки ведуть вогонь, напрямок, скорегував свій автоматичний гранатомет. Підняв на максимум по висоті. По горизонталі розблокував і повністю весь короб.

Випустив "віялом" 29 гранат у тому напрямку. Міномети припинили працювати. Через секунд 20 ми почули розриви. Міномети припинили працювати й потім розвідка доповідала, що з розрахунку мінометних обслуг було шестеро поранено.

"Оглушений" танк агресорів

Нам пощастило і з танком, який, курсуючи селом, намагався вийти до нас. Йшла піхота. Піхоту ми відсікли і танк "пішов" на нас не прикритий. Після виходу на пряме наведення, а пряме наведення у нього було метрів 50 до нашої території, у нього полетіли гранатометні постріли. Як такого разючого ефекту вони не дали, тому що відстань була замала.

Гранати не спрацьовували, але того було достатньо, коли ми потім забрали його. Там була всередині кров, тобто екіпаж був оглушений.

Ще дуже нам пощастило – це те, що у танка заклинила пушка, і він не зміг стріляти. Не змігши стріляти, у нього була затримка. Потім екіпаж зрозумів, що треба діяти, тому що в них летить з усіх сторін.

Вони пішли територією нашої бази. При чому, намотавши на правий бік десь близько 5 – 6 МЗП. Було видно, що танк починає працювати не так, як потрібно. Починає "тупити".

Вони розвернулися. Намагалися втекти. Вони буквально втекли десь 1,5 кілометра. Зразу після того, як "пройшла" колона. Танк фактично ішов на прикриття колони, яка проходила.

Колона пішла, танк був не прикритий. Ми зрозуміли, що наше командування дало команду висунутись уперед – 2 наших групи й одна третього полку. Вийшло. Танк знайшли.

Знайдені речі у танку з Санкт-Петербурга

Першими знайшли танк "трійка". Потім підтягнулися фахівці з центру розмінування. Перевірили танк на замінованість. Серед нас були люди, які раніше служили в танкових військах і знаються на цій техніці.

У нас тоді був екіпаж – 2 підполковники й капітан. Один із підполковників сів за кермо. Завів танк і так ми забрали його, затягнули його на територію військової частини своїм ходом. Протягом дня нам допомогли з бази зберігання бронетехніки. Добре, що вона там була.

Зверніть увагу Путін шантажує Захід двома моментами: якими та хто за це відповість

Наступної доби у нас вже було суттєве підсилення. Було набагато спокійніше, тому що у нас з'явився танк. Всередині танка ми знайшли всі документи:

• п'ятизначний номер частини;
• підпис капітана гвардії;
• формуляри;
• печаті.

За номером пробили, що танк 1989 року виробництва. У 1989 році був переданий в Росію. Пройшов модернізацію і перебував на зберіганні на базі НЗ під Санкт-Петербургом. Його швидкоруч довели до робочого стану і відправили в Україну. Це один із перших танків, який зайшов на територію України.

Колона техніки: наші чи не наші

До речі, у цій операції брали участь фахівці та військовослужбовці 25-ї бригади. Вони були на глибині як останній рубіж.

Якщо б нас захопили, вони б тримали ліфт та шахту. Взагалі протягом, може, 3 місяців ми тримали й втримали цей об'єкт. Нас звільнили, перша колона до нас дійшла на початку липня.

Як тільки Слов'янськ "упав", ми зайшли й десь через декілька днів до нас уже добралася перша колона. При чому ми не знали, що це наші.

Ми не володіли ситуацією. Колона зайшла прямо в село й обійшла нас. На чолі танк чи навіть 2 танки, техніка, ЗУШки, БТРи. Добре, що очолювала цю колону людина, яка була знайома з іншим керівником, який був із нами.

Вони зустрілися, переговорили й нам одразу стало легше, ми зрозуміли, що це наші та, ми вже звільнені. Нас звільнили.