"Дух, що тіло рве до бою": найкращі вірші Івана Франка

Каменяр залишив українцям чималу творчу спадщину. Про найпотужніші вірші розповість 24 Канал.

Дивіться також "Час вимірюється не годинами": вірші Сергія Жадана про війну і кохання 

Чим відомий Іван Франко?

Іван Франко мав феноменальні розумові здібності: міг дослівно цитувати годинну лекцію вчителя, багато читав і перекладав. 

Навчався на філологічному факультеті Львівського університету. Пережив арешти. Займався громадською діяльністю. 

Використовував близько сотні псевдонімів і криптонімів: Джеджалик, Руслан, Невідомий, Іван Живий, Не-Теофраст тощо. 

Франко відомий своєю любов'ю до вишиванки. 

Був претендентом на здобуття Нобелівської премії з літератури.

Попри хворобу, письменник продовжував працювати до кінця життя. 

Франко – автор близько 6000 творів, серед яких 10 поетичних збірок.

І це – далеко не всі важливі факти про цю феноменальну особистість. 

Дивіться також У день народження Івана Франка помер його правнук Петро Галущак 

Які вірші Франка варті особливої уваги?

Геніальний український письменник та поет залишив написав чимало віршів, які містять, зокрема, неоціненні настанови для українців. Він був захисником свого народу – у житті й у творчості.

• "Каменярі"

Я бачив дивний сон.

Немов передо мною

Безмiрна, та пуста, i дика площина

I я, прикований ланцем залiзним, стою

Пiд височенною гранiтною скалою,

А далi тисячi таких самих, як я.

 

У кожного чоло життя i жаль порили,

I в оцi кожного горить любовi жар,

I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили,

I плечi кожного додолу ся схилили,

Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.

 

У кожного в руках тяжкий залiзний молот,

I голос сильний нам згори, як грiм, гримить:

"Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод

Не спинить вас!

Зносiть i труд, i спрагу, й голод,

Бо вам призначено скалу сесю розбить".

 

I всi ми, як один, пiдняли вгору руки,

I тисяч молотiв о камiнь загуло,

I в тисячнi боки розприскалися штуки

Та вiдривки скали; ми з силою розпуки

Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

 

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,

Так нашi молоти гримiли раз у раз;

I п'ядь за п'ядею ми мiсця здобували;

Хоч не одного там калiчили тi скали,

Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.

 

I кожний з нас те знав, що слави нам не буде,

Нi пам'ятi в людей за сей кривавий труд,

Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди,

Як ми проб'єм її та вирiвняєм всюди,

Як нашi костi тут пiд нею зогниють.

 

Та слави людської зовсiм ми не бажали,

Бо не герої ми i не богатирi.

Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли

На себе пута. Ми рабами волi стали:

На шляху поступу ми лиш каменярi.

 

I всi ми вiрили, що своїми руками

Розiб'ємо скалу, роздробимо гранiт,

Що кров'ю власною i власними кiстками

Твердий змуруємо гостинець i за нами

Прийде нове життя, добро нове у свiт.

 

I знали ми, що там далеко десь у свiтi,

Який ми кинули для працi, поту й пут,

За нами сльози ллють мами, жiнки i дiти,

Що други й недруги, гнiвнiї та сердитi,

I нас, i намiр наш, i дiло те кленуть.

 

Ми знали се, i в нас не раз душа болiла,

I серце рвалося, i груди жаль стискав;

Та сльози, анi жаль, нi бiль пекучий тiла,

Анi прокляття нас не вiдтягли вiд дiла,

I молота нiхто iз рук не випускав.

 

Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi

Святою думкою, а молоти в руках.

Нехай проклятi ми i свiтом позабутi!

Ми ломимо скалу, рiвняєм правдi путi,

I щастя всiх прийде по наших аж кiстках.

 

*****

• "Гімн"

Вiчний революцйонер —

Дух, що тiло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю,

Вiн живе, вiн ще не вмер.

Нi попiвськiї тортури,

Нi тюремнi царськi мури,

Анi вiйська муштрованi,

Ні гармати лаштованi,

Нi шпiонське ремесло

В грiб його ще не звело.

Вiн не вмер, вiн ще живе!

Хоч вiд тисяч лiт родився,

Та аж вчора розповився

I о власнiй силi йде.

I простується, мiцнiє,

I спiшить туди, де днiє;

Словом сильним, мов трубою

Мiлiони зве з собою,-

Мiлiони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрiзь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремiсницьких,

По мiсцях недолi й слiз.

I де тiльки вiн роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя.

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувать,

Хоч синам, як не собi,

Кращу долю в боротьбi.

Вiчний революцйонер —

Дух, наука, думка, воля —

Не уступить пiтьмi поля.

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

I де в свiтi тая сила,

Щоб в бiгу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

 

****

 

• "Чого являєшся мені у сні?"

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

 

Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні –

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці – минаєш,

Вклонюся – навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні…

 

*****

• "Моя любов"

Вона так гарна, сяє так

Святою, чистою красою,

І на лиці яріє знак

Любові, щирості, спокою.

 

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, стільки лиха

Знесла, що квилить лихо те

В її кождіській пісні стиха.

 

її пізнавши, чи ж я міг

Не полюбить її сердечно,

Не відректися власних втіх,

Щоб їй віддатись доконечно?

 

А полюбивши, чи ж би міг

Я божую її подобу

Згубити з серця, мимо всіх

Терпінь і горя аж до гробу?

 

І чи ж перечить ся любов

Тій другій а святій любові

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

 

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

 

*****

• "Не пора"

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить.

 

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров

І любити царя, що наш люд обдира, —

Для України наша любов.

 

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздор!

Хай пропаде незгоди проклята мара!

Під Украйни єднаймось прапор!

 

Бо пора ця великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!

 

*****

• "Червона калино, чого в лузi гнешся?"

Червона калино, чого в лузi гнешся?

Чого в лузi гнешся?

Чи свiтла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

Чи жаль тобi цвiту на радощi свiту?

На радощi свiту?

Чи бурi боїшся, чи грому з блакиту?

Чи грому з блакиту?

Не жаль менi цвiту, не страшно i грому,

Не страшно i грому,

I свiтло люблю я, купаюся в ньому

Купаюся в ньому.

Та вгору не пнуся, бо сили не маю,

Бо сили не маю.

Червонi ягiдки додолу схиляю,

Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отiнив, як хмара,

Отiнив, як хмара.