Чому ми кажемо "алло", коли відповідаємо на дзвінок: яка за ним історія
Сьогодні важко уявити телефонну розмову, яка починається без звичного "алло". Це коротке слово стало настільки звичним, що ми майже не замислюємося над його значенням. А воно має доволі цікаву історію, пов’язану з розвитком телефонії.
Про походження слова "алло" розповідаємо з посиланням на "Горох".
Звідки взялося слово "алло" і що воно означає?
Є слова, які ми вимовляємо майже автоматично. Телефон задзвонив – і рука вже тягнеться до слухавки, а з вуст злітає коротке "алло". Так вітаємося з рідними, відповідаємо на незнайомі номери, перевіряємо, чи нас чують. Але звідки взялося це незвичне слово і чому саме воно стало телефонним привітанням?
Слово "алло" прийшло до української мови з французької allô. А французи запозичили його з англо-американського hallo або hello – вигуків, якими привертали увагу співрозмовника. Спочатку вони не були спеціальним телефонним привітанням. Ними могли гукнути людину здалеку, покликати когось або висловити здивування, подібно до нашого "гей!".
Розумієте, що шкільна очна освіта перестала давати дитині базові знання? Це не привід для паніки. Щоб відчути різницю у підході до викладання та забезпечити дитину найкращими навчальними матеріалами, випробуйте дистанційне навчання у школі "Оптіма" або ж зверніться до репетиторів від Optima Academy.
Хто запропонував, щоб телефоном віталися як моряки?
Коли наприкінці 1870-х років телефон почав входити в ужиток, виникла потреба домовитися, як саме відповідати на дзвінок: хтось кричав "хто то?", хтось – своє ім'я.
7 березня 1876 року Александер Грем Белл отримав патент на телефон. Під час одного з перших успішних випробувань він покликав свого помічника Томаса Вотсона словами: "Містере Вотсоне, ідіть сюди, я хочу вас бачити". Втім, винахідник згодом запропонував використовувати вигук Ahoy! – традиційне моряцьке "агов!", яким перегукувалися з кораблями або привертали увагу на відстані.
Зверніть увагу! Сьогодні у соцмережах можна зустріти романтичну історію походження слова: що під час першого дзвінка винахідник покликав кохану – Маргарет Алло. Втім, ця історія – вигадка, яка поширюється в інтернеті. Вона не була ні нареченою, ні коханою Александера Грема Белла. Ба більше, у різних ресурсах цю легенду переказують із різними іменами. Наречену і згодом дружину Белла звали Мейбел Гардінер Габбард.
Однак іншу ідею запропонував Томас Едісон. 15 серпня 1877 року він написав листа, у якому рекомендував для телефонних розмов слово Hello! На його думку, цей вигук було добре чути навіть на відстані приблизно 3–6 метрів. Так він міг допомогти привернути увагу співрозмовника без додаткового сигналу.
Історія походження має альтернативні версії. Іноді згадують угорське hallom – "чую" – та hallod? – "ти чуєш?". Цю версію пов’язують із випробуванням телефонного зв'язку угорським винахідником Тівадаром Пушкашем. Однак її не варто сприймати як доведене походження слова.
Чому телефоністок називали "hello girls"?
На початку телефонної епохи з'єднання абонентів часто здійснювали вручну. Людина знімала слухавку, зверталася до телефоністки, називала потрібний номер, а та з'єднувала лінії.
У США операторок телефонних станцій навіть називали hello girls – буквально "дівчата алло". Така назва закріпилася наприкінці XIX століття. Телефоністки мали швидко реагувати на виклики, чітко говорити й допомагати абонентам встановлювати з'єднання.
В інших країнах – відповідають по-різному
Звичне нам "алло" поширилося в багатьох мовах, але далеко не всюди телефонну розмову починають однаково.
Наприклад, італійці кажуть Pronto! – буквально "готовий", японці використовують Moshi moshi, турки – "efendim" (ефенді́м / слухаю), іспанці – "diga" (діґа / кажіть), а українці все частіше – "Слухаю!". У деяких країнах поширене називання свого імені чи прізвища.
Отже, звичне телефонне слово має міжнародну історію. Воно пройшло шлях від вигуку для привернення уваги до універсального сигналу: розмова починається, слухавку підняли, можна говорити.