Експедиція Франкліна: що стало причиною загадкових смертей 129 мореплавців

3 червня 2019, 11:38
Читать новость на русском

Мореплавці експедиції Джона Франкліна прагнули знайти Північно-Західний прохід – найкоротший шлях з Атлантичного до Тихого океану. Вони були першими, хто наважився вирушити на його пошуки. Проте жодному з них не судилося повернутися додому.

Початок експедиції

19 травня 1845 року на пошуки Північно-Західного проходу вийшли два кораблі – "Еребус" і "Терор". Ними командував капітан Джон Франклін.

Читайте також: Вибух на Deepwater Horizon: про наслідки однієї з найбільших техногенних катастроф в історії

Ця експедиція добре фінансувалася, тож обидва кораблі були оснащені усім необхідним. Здавалося, що подорож продумана до найменших дрібниць й мореплавцям нічого не загрожує. Проте, як виявилося згодом, смерть вирушила з ними в експедицію від самого початку.


Джон Франклін був офіцером Королівського флоту Великої Британії

Уряд Британії забив на сполох лише за два роки після початку експедиції. Запланований шлях подорожі був довгим, тож доволі тривалий час ще сподівалися отримати від команди якісь звістки.

Пошуки зниклих моревплаців

У 1848 році на пошуки Франкліна та його екіпажу відправилася експедиція, яку очолив досвідчений мореплавець – Джеймс Росс. Проте запланований порятунок закінчився фіаско.

У Росса з'явилося багато наступників, які бажали віднайти зниклі кораблі, азарту їм додавала й оголошена британським урядом нагорода у розмірі 20 тисяч фунтів. Проте жодному з них так і не вдалося знайти хоч якісь сліди експедиції.

Читайте також: Чорнобильська катастрофа: коротка історія про трагедію, яка назавжди закарбувалася в пам’яті

Перші підтвердження того, що експедицію спіткала трагедія, виявили у 1850 році. На невеликому безлюдному острові Бічі були знайдені могили трьох матросів із екіпажу Франкліна.


Могили мореплаців на острові Бічі

Через декілька років, після детальних досліджень сусідніх островів, було зібрано багато свідчень місцевих аборигенів, які стверджували, що бачили декілька десятків "білих людей", які загинули від голоду.

Ескімоси розповідали, що деякі з них перед смертю їли трупи товаришів. Проте такі свідчення лише обурили громадськість, ніхто не міг й уявити, що моряк королівського флоту спромігся допустити канібалізм.

Історія лягла в основу сюжету книги "Терор" Дена Сіммонса, а також однойменного серіалу: дивіться трейлер


Через деякий час чергова експедиція знайшла записки, які залишили загиблі моряки. З них дослідники довідалися, що 24 людини, разом із Джоном Франкліном, загинули ще до весни 1848 року.

Моряки, які ще залишалися живими, у відчаї зробили спробу добратися до Великої землі, проте до найближчої бази було 2210 кілометрів, і за таких умов це було неможливо. Вже тоді було зрозуміло, що зі 129 членів екіпажу вижити не вдалося нікому. Загадка причини несподіваних смертей залишалася.

Що ж сталося з екіпажем

Таємницю було розкрито лише у 1981 році. Доктор Оуен Біті зібрав віднайдені на цих територіях фрагменти людських кісток, і встановив, що вміст свинцю в кістках у 10 разів перевищував норму. Для підтвердження своєї теорії про отруєння свинцем довелося провести ексгумацію ще кількох останків.

Тіла, які впродовж десятків років зберігалися у товщі криги, були практично не пошкодженими. Було помітно, що померлі не загинули від холоду, а перед смертю були виснажені невідомою хворобою. Після численних аналізів теорія доктора підтвердилася. Весь екіпаж загинув від інтоксикації свинцем, а джерелом потрапляння хімічної речовини в організм була звична для експедиції їжа – консерви.


Зразок консервованого м'яса і порожня пляшка вина з останньої експедиції Франкліна

Як з'ясували згодом, шви консервів були запаяні свинцем, він потрапив у вміст банок і з кожним прийомом їжі все більше отруював моряків. Окрім погіршення фізичного стану, вплив свинцю на організм міг викликати й психічні розлади, тож розповіді аборигенів вже не здавалися для дослідників суцільними вигадками.

Читайте також: Стів Ірвін – "мисливець" за крокодилами, який трагічно загинув під час зйомок

Північно-Західний прохід, заради відкриття якого пожертвували своїми життями 129 членів екіпажу, вдалося відкрити лише на початку наступного століття. Цим відчайдушним мореплавцем став норвежець Руаль Амундсен.