Логістична блокада Криму: чому удари України по Азовському морю такі ефективні та що може зробити Росія

Тривалий час російська влада продавала "повний контроль над Азовським морем" як одну з ключових перемог у війні проти України. "Азовське море стало внутрішнім морем Росії" підкреслював Володимир Путін, порівнюючи себе з іншим тираном – Петром І.

Після окупації Маріуполя, Бердянська та фактичної окупації всього українського узбережжя Азову Москва почала активно розбудовувати там інфраструктуру – дороги, порти, щоб забезпечити логістику для Криму та свого військового угруповання на Півдні України.

Сухопутними маршрутами проходили вантажівки, потяги та цистерни, а по морю совалися танкери, суховантажі та пороми. Ба більше, росіяни забезпечували не лише свої війська, а й активно мародерили українські поля, й цими ж маршрутами вивозили крадене українське зерно для подальшого експорту до країн, які не ставлять  багато запитань.

А потім українські дрони цю "лавочку" прикрили, влаштувавши окупантам в Азовському морі та на його узбережжі справжній розгром у межах оголошеної президентом 40-денної операції з переконання росіян в тому, що їм краще закінчити війну. Результат, як кажуть, "убив".

24 Канал проаналізував, як колись ключова російська логістична перевага перетворилася на пастку та катастрофу, чому деблокувати Крим наразі видається нереалістичним. А головне –  чи вдасться росіянам винайти рішення для протидії далекобійним ударам України. 

Щоб краще розібратися в тому, що відбувається навколо Азовського моря, 24 Канал поспілкувався з директором із розвитку оборонного підприємства й офіцером Повітряних сил у резерві Анатолієм Храпчинським, а також експертом з озброєння та чинним військовослужбовцем 413 полку "Рейд" Іваном Киричевським, чий підрозділ бере безпосередню участь в операції проти російського флоту в Азовському морі.

Знищена морська логістика: як Росія втрачає можливість забезпечувати окуповані території?

Сьогодні Азовське море, як власне й вся логістика ворога на окупованих територіях, поступово починає працювати проти самої Росії, а точніше – перестає працювати взагалі.

Сухопутні шляхи – під повним вогневим контролем українських дронів, а море – фактично під замком. Проблема для окупантів полягає в тому, що на відміну від Чорного моря, простору для маневру в Азовському майже немає, суто через його розмір. 

Всі маршрути передбачувані, там діє дуже обмежена кількість портів, а єдиний можливий вихід кораблів через Керченську протоку перетворює російську логістику не на захищений тил, а на дуже зручну мішень для українських безпілотників.

Російський нафтовий танкер у прицілі українського безпілотника / Скриншот із відео Командування СБС

Командувач Сил безпілотних систем України Роберт Бровді заявив, що у період із 6 до 14 липня українські дрони завдали результативних ударів по 116 російських судах в Азовському морі.

Лише в ніч на 13 липня, за його даними, були уражені 11 суден так званого тіньового флоту Росії, а рекордом стало 28 підбитих кораблів за одну ніч 11 липня 2026 року. 

Дуже важливо наголосити, що йдеться не обов'язково про 116 потоплених кораблів, а про 116 вдалих атак.

Більшість із "танкерів у трусіках" були підбиті та виведені з ладу. Однак у сучасній війні корабель не треба відправляти на дно, щоб виключити його з гри. Адже поки він перебуває на ремонті, забезпечувати логістику для окупантів судно все одно не здатне. 

При цьому Україна прицільно б'є по капітанському містку, де розміщене важливе навігаційне обладнання, системи управління тощо. Отже, екіпажі змушені зупиняти рух і чекати на буксир, який так само може опинитися під ударом, вже під час наступної хвилі атак. Тобто фактично танкер уже не виконує свою функцію – не довозить пальне, не забирає вантажі, потребує ремонту, охорони й таким чином створює навантаження на всю систему.

Як раз в цьому й полягає головний сенс української далекобійної кампанії. Україна не просто полює на окремі танкери, а намагається перетворити (та й перетворює) Азовське море на зону постійного ризику для російської логістики. Якщо, зрештою, танкер може бути уражений у морі, пором – біля переправи, буксир – під час евакуації, а портова інфраструктура – в момент розвантаження, то весь маршрут перестає бути надійним.

Палаючі російські кораблі в Азовському морі, немов у тирі / Фото – РосЗМІ

Для Росії це особливо болюче, бо Азовське море було одним із тих каналів, які мали компенсувати вразливість інших маршрутів. Поки сухопутний коридор через окупований Південь перебував під постійними атаками, а Керченський міст регулярно перекривали через загрозу ударів, морське постачання здавалося єдиним надійним рішенням.

Тепер і цей варіант втратив усі свої переваги. Росія може зупиняти судноплавство, міняти маршрути, перекидати вантажі на сушу або намагатися прикривати танкери системами ППО та РЕБ. Але вже сам факт таких рішень означає, що Україна досягла першого результату – Азовське море перестало бути безпечним російським тилом. 

Сили Оборони послідовно б'ють по всьому, що дозволяє Росії утримувати окупований південь. Спершу по дорогах, бензовозах та складах, а тепер – танкерах в Азовському морі.

Звісно, Кремль досі має ресурси для адаптації, але кожна спроба підлаштуватися під нову проблему означає, що для Росії окупація українських Півдня та Криму стає дорожчою, важчою й менш ефективною.

Росія може адаптуватися: чи здатні окупанти протидіяти атакам українських дронів? 

Після перших масованих ударів по суднах в Азовському морі перед Росією постало дуже просте питання. Власне, що з цим всім робити?

На папері у Кремля дійсно є варіанти. Можна обмежувати судноплавство, можна ганяти танкери швидше й більшими групами чи посилювати їх додатковими силами ППО. Прикривати морські маршрути гелікоптерами чи винищувачами, або ж повертати вантажі назад на сушу. Проблема лише в тому, що жоден із цих варіантів не виглядає справді хорошим.

Найпростіше рішення – тимчасово зупинити або різко обмежити рух суден. Росія вже робила це після українських ударів 13 липня, зокрема закривши рух Дон-Азовським каналом. Але в цьому криється очевидна проблема, адже якщо Кремль сам зупиняє судноплавство, Україна частково досягає своєї мети навіть без нових атак. 

Від початку липня рух кораблів через Азовське море зменшився більше ніж вдвічі / Джерело – ISW

Танкер взагалі не треба палити, якщо він просто не виходить у море. Паливо не потрапляє туди, куди мало потрапити. Вантажі не забирають, а порти простоюють. Тобто весь логістичний ланцюг починає сипатися вже не від ударів дронами, а від постійних пауз, затримок і страху.

Другий варіант – діяти в класичному для росіян стилі. Гнати якомога більше суден одночасно у "м'ясний танкерний штурм", із розрахунком, що дійде хоча б частина з них. На суходолі Росія вже робила щось схоже, коли намагалася компенсувати удари по вантажівках і бензовозах збільшенням трафіку. Але на морі така логіка може лише збільшити кількість легких цілей.

Якщо в небезпечній зоні одночасно з'являється не один танкер, а ціла група суден, для українських дронів це скоріше не проблема, а навпаки – таке собі запрошення на полювання.  

Третій варіант – спробувати озброїти самі судна. Поставити на танкери кулеметні групи, додати прожектори, засоби радіоелектронної боротьби, можливо, якісь примітивні антидронові засоби. В теорії це могло б ускладнити роботу українських безпілотників і ми бачимо по деяких відео, що це вже відбувається. Але підопічні Роберта "Мадяра" Бровді щоранку у своїх шикарних звітах доводять, що все це не дуже ефективне.

Річ у тім, що цивільний танкер, якщо на нього поставити кулемети, а команді дати в руки РПГ, не стає повноцінним військовим кораблем. Він великий, повільний, погано пристосований до маневру. При цьому його екіпаж не навчений до постійного бою з дронами. Особливо вночі, коли атаки можуть іти хвилями, з різних напрямків і по найвразливіших місцях судна.

Те саме можна сказати й про масоване застосування РЕБ. Українські дрони просто проігнорували зусилля росіян.

Ще один варіант – прикривати танкери з повітря гелікоптерами або винищувачами. На перший погляд, це логічно, адже авіація може патрулювати район де перебувають одночасно кілька судів, шукати дрони й збивати їх ще на підході до цілі.

Але й тут усе не так просто. Раніше вже були зафіксовані випадки ураження російських Су-30 з українського морського дрона Magura, а влучити літаючим БПЛА у дороговартісний гелікоптер взагалі виглядає подарунком для операторів. Зрештою, навіть авіаційне прикриття більше не виглядає для Росії безпечним і легким рішенням.

Також Кремль може спробувати створити цілу систему з прикриття моря. Посилити не лише самі танкери, а й все узбережжя додатковими системами ППО та радарами. Але тут виникає інша проблема – звідки це все взяти? На нестачі російського ППО наголошує й Анатолій Храпчинський.

Насправді у Росії така система була – окупанти активно везли до окупованого Криму свої системи ППО, починаючи з 2014 року. Це на додачу до тих, що там вже були.

За 10+ років ворог дійсно перетворив Крим на гігантський авіаносець з чи не найбільшим у світі прикриттям ППО/ПРО. Але Україна застосувала до цього гіганта тактику "тисячі порізів" і методично вибивала всі ці системи, а разом з ними авіацію та радари протягом останніх 5 років. А нині просто знімає вершки та розстрілює, немов у тирі, ворожі танкери. А рештки Чорноморського флоту у паніці спостерігають за цим сафарі з Новоросійська.

Створити новий "авіаносець" Росія не може. Сьогодні вона змушена прикривати Москву, чисельні НПЗ, військові заводи, склади та ще купу різних об'єктів по всій країні. Тепер до цього списку додається ще й Азовське море. Причому не одна точка на карті, а ціла система маршрутів, портів, проток і суден, які постійно рухаються.

Тут дуже показовий досвід Чорноморського флоту, коли Росія так само намагалася захистити його від українських ударів. Але стратегічно проблему це не вирішило, і більшість кораблів таки довелося відводити з порту Севастополя, а сам флот втратив можливість діяти так вільно, як на початку повномасштабного вторгнення.

З танкерами в Азовському морі ситуація ще складніша. Військовий корабель можна сховати у віддаленому порту, натомість танкери мають виконувати свою роботу – підтримувати окуповані Крим та Південь. Якщо вони перестають ходити, логістика втрачає один із каналів. Якщо продовжують – залишаються під ударом.

Навряд чи варто очікувати якогось конкретного рішення. Скоріше, Кремль спробує комбінувати все одразу у спробі збити темп українських атак. Частина з наведених вище рішень дійсно може спрацювати.

Дуже важливо на хвилі успіху не почати недооцінювати ворога, який неодноразово доводив, що вміє пристосовуватися, якщо має час. Однак саме часу Україна й намагається росіянам не дати. 

Поки російське командування шукає нову схему захисту танкерів, українські дрони лише нарощують ці атаки. І в цьому й полягає головний сенс всієї далекобійної кампанії. Україна намагається не просто знайти одну слабку точку, а змусити Росію одночасно латати десятки дірок у всій системі постачання. Бо коли ворог починає захищати все одразу, він дуже швидко стикається з неприємною реальністю, адже захисти все одночасно – просто неможливо. 

Логістика – ключова ланка війни: які проблеми виникають у російських військ на Півдні? 

Удари по танкерах в Азовському морі важливі не самі собою. Їхній головний сенс у тому, щоб ускладнити для Росії забезпечення окупованого Криму та свого угруповання на півдні України.

Крим давно живе не як "непотоплюваний авіаносець", а скоріше як пацієнт на апараті штучної підтримки життя. Пальне, електрика, товари, військові вантажі, будівельні матеріали, запчастини, боєприпаси – усе це має звідкись приїхати або приплисти. І що більше Україна б'є по морських та сухопутних маршрутах, паралельно уражаючи інфраструктуру півострова, то менше Крим схожий на вітрину путінської перемоги.

Звісно, кілька навіть дуже успішних хвиль ударів не означають, що Крим завтра залишиться без пального, а російська армія на півдні – без боєприпасів. Росія має запаси, залізницю, резервні маршрути й можливість перекидати ресурси з інших регіонів. До того ж військові потреби Кремль, найімовірніше, закриватиме першими – навіть якщо для цього доведеться сильніше тиснути на цивільне населення.

І тут вже виникає глибока суспільна проблема для окупаційної влади. Якщо армія отримує пальне першою, а цивільні – лише черги, обмеження, дефіцит і здорожчання товарів, що пояснюється класичним – "ситуація під контролем", соціальна напруженість поступово нарощується. Звісно не варто очікувати якісь протести найближчим часом, але для авторитарних систем дуже важливо підтримувати у населення відчуття нормальності, й саме цього українська далекобійна кампанія й покликана росіян позбавити. 

Черги на АЗС в окупованому Сімферополі / Фото – AP

Крим для Путіна мав бути символом успіху. Росія нібито прийшла назавжди, усе контролює, усе забезпечує, усе захищає. Але на тлі багатьох проблем цей образ починає тріщати. Півострів дедалі більше виглядає не як трофей, а як дорога, вразлива й дуже проблемна територія, яку Кремль змушений безперервно рятувати.

Водночас дуже важливий і військовий ефект. Російському угрупованню на півдні потрібні не тільки снаряди й ракети. Йому потрібні дизель, бензин, мастила,  запчастини, вода, їжа, та ще й можливість швидко перекидати резерви. Якщо все це доводиться везти довше, меншими партіями, дорожчими маршрутами й під постійною загрозою ударів, можливості війська поступово звужуються.

Це особливо важливо на південному напрямку, де від логістики залежить здатність Росії не лише тримати оборону, а й накопичувати ресурси для нових наступальних дій. Повноцінний наступ – це завжди велика витрата ресурсів, і якщо тил працює нестабільно, командуванню складніше планувати великі операції, швидко перекидати підкріплення й підтримувати високий темп бойових дій.

Втім, говорити про перелом поки зарано, що підтверджує й український Генштаб. Росія досі здатна адаптуватися, й тимчасово знижувати ефективність українських атак. Але саме тому для України зараз критично важливо не зупинятися. Поки російська військова машина шукає відповідь, темп має тільки зростати.

Головна ціль цієї кампанії – не кілька танкерів чи портів. Головна ціль – російська впевненість у тому, що окупований південь можливо дешево, стабільно й безпечно утримувати роками. Українські дрони зараз демонструють Кремлю дуже просту річ – вже не можна.