Голодомор у фото: заборонені кадри геноциду 1932 – 1933 років, яких боявся Сталін

24 канал у рамках проєкту "Голод і мор: пам'ять поколінь" зібрав підбірку таких фотографій, які довгий час залишались забороненими, і лише нещодавно з'явились на сайті Науково-освітнього центру вивчення Голодомору в Торонто (HREC). Окрім цього, ми поспілкувалися з керівником Центру досліджень геноциду українського народу Василем Марочком, який вже понад 30 років займається цим питанням. 

До теми "Дітей живцем кидали в яму з мерцями": жахаюча історія села Писарівка, що пережило Голодормор

Вся преса підлягала рецензуванню

Як відомо, у Радянському Союзі вся періодична преса підлягала обов'язковій політичній цензурі. За словами Василя Марочка, це стосувалось статистичних щорічників, газет, журналів тощо.

При видавництвах були штатні політцензори, які, звичайно, стежили за будь-яким просочуванням антирадянських агітацій,
– пояснив історик.

У 1932 – 1933 роках за особистою вказівкою Йосифа Сталіна заборонялось відвідувати віддалені області та регіони України й західним журналістам. "Не можна було друкувати будь-яку інформацію про деструктивний вплив на населення щодо прискорення хлібозаготівель", – розповів керівник Центру досліджень геноциду українського народу.

Александр Вінербергер – фотограф, що показав світу геноцид українців

Попри заборони та ретельний контроль більшовиків, все ж були сміливці, яким вдавалось зафіксувати знищення українського населення у фотографіях. Серед них – австрієць Александр Вінербергер.

До слова Історія Гарета Джонса та інших дослідників, які розповідали світу про Голодомор

Александр Вінербергер був учасником Першої світової війни, опісля потрапив у російський полон. Пізніше він отримав роботу в Харкові на заводі "Пластмас", що займався виробництвом гребінців, щіток, мундштуків та інших побутових виробів.

Важливо. Сайт 24 каналу запустив проєкт " Голод і мор: пам'ять поколінь", аби нагадати світу про мільйони вбитих голодом українців. З 15 по 27 листопада на сайті опублікуємо 30 статей про Голодомор-геноцид 1932 – 1933 років. Ми розповімо історії людей, які пережили страшний злочин комуністичного тоталітарного режиму. Устами тих, кого вже немає серед нас, говоритимуть їхні рідні.

Авторка проєкту – керівниця відділу новин сайту 24 каналу Наталя Боднар.

Дорогою на роботу Вінербергер спілкувався з місцевими жителями, які страждали від голоду, та фіксував ситуацію на дорогах Харкова. Перебуваючи 15 років у концтаборах більшовиків, він розумів поведінку і наміри режиму.

Худенька дівчина біля заводу в Харкові / Фото Александра Вінербергера, Samara Pearce Archive

У 2003 році професору Василю Марочку вдалось привезти деякі фотографії часів Голодомору австрійського інженера Александра Вінербергера в Україну. 

"Фотографії Вінербергера, звичайно, убивчі. Він фотографував у таємний спосіб черги до магазину торгсину, де бідні, голодні селяни приносили золото – весільні обручки, сережки, нагрудні хрести – сподіваючись отримати борошно", – пояснює історик.

"Якщо ворог не здається – його знищать" / Фото і підпис до нього Александра Вінербергера, Samara Pearce Archive

Австрійський інженер також зафіксував момент, де гробокопачі готують ями для померлих, а поруч вже багато засипаних. Є кадри з оголошенням "Хоронити заборонено", бо місця для трупів просто не вистачало.

Братське поховання на околиці Харкова / Фото Александра Вінербергера, Samara Pearce Archive

Оголошення на околицях Харкова / Фото Александра Вінербергера, з колекції кардинала Теодора Інніцира

Вражає світлина, зроблена на вулицях Харкова, де лежать трупи померлих, і біля них стоять байдужі люди, які просто спостерігають за всім.

У ці роки смертність досягла апогею, адже помирали мільйони, смерть втратила відчуття страху та якості. Людей не ховали за християнським обрядом, їх просто засипали,
– зазначив Василь Марочко.

Жертва геноциду лежить мертвою біля ринку у Харкові, деякі чоловіки зупиняються, щоб подивитися, а інші проходять повз / Фото Александра Вінербергера, Samara Pearce Archive

Жінки стоять біля тіла голодуючої у Харкові / Фото Александра Вінербергера, Samara Pearce Archive

Жахаючі світлини Вінербергер ще у часи голоду передав з України до Відня через посольство Австрії. Про них першими заявили австрійський кардинал Теодор Інніцер разом із генеральним секретарем товариства національних меншин Європи.

Вони об'єднались і опублікували ці фотографії, не вказуючи на авторство, адже Александр Вінербергер боявся за своє життя.

Голодний кінь з возом сіна на околиці Харкова / Фото Александра Вінербергера, Samara Pearce Archive

Микола Бокань та знищення його сім'ї голодом

Серед фотографій персонального походження варто відзначити й роботи простого українця-селянина Миколи Боканя. Він зафіксував агонію власної родини, а світлини доповнював промовистими підписами, зокрема: "300 днів (триста!) без шматка хліба до злиденного обіду".

Сім'я Миколи Боканя, яка пережила 300 днів без хліба / Фото Миколи Боканя, місце зберігання – СБУ

Це була віруюча людина, яка сприймала такі випробування як даність, можливо, за якісь певні гріхи,
– пояснив професор Марочко.

Серед моторошних фото Миколи Боканя – світлини мертвого 22-річного сина Констянтина, який загинув від голоду в полі, повертаючись з роботи. 

"За 2 місяці роботи у колгоспі син отримав гріб, яму і підводу до кладовища – ось і весь заробіток", – підписав світлину батько. 

Син Констянтин у домовині / Фото Миколи Боканя, місце зберігання – СБУ

На могилі сина сім'я встановила табличку: "Помер 30 червня 1933 року на полі від непосильної праці в колгоспі і недоїдання".

Микола Бокань біля могили сина / Фото Миколи Боканя, місце зберігання – СБУ

"Історичний суд невблаганний"

Професор Василь Марочко наголошує, що не варто забувати про існування й офіційних фотографій, які влада не забороняла, однак вони також висвітлювали організаторів Голодомору та механізм його створення. У газетах друкувались безперервні "чорні дошки", наповнені зерном сільські підводи, військовий транспорт, яким вивозили із віддалених районів хліб до портів і елеваторів.

Довідка.  "Чорні дошки" – адміністративно-репресивний спосіб колективного покарання сільського населення в Україні. Цілі райони, населені пункти, колгоспи, сіль­ські ради вносили у відповідні списки і бло­кували їх спецзагонами та військами, населення не випускали за межі цих територій, вилучали всі продукти харчування та забороняли торгівлю.

Окрім цього, були й репортажі зі залу суду над так званими саботажниками хлібозаготівель. Факт існування геноциду підтверджують фото про розкуркулених зі шовіністичними закликами Сталіна у газетах. Таких фотографій або редакційних малюнків із пародією, викривленням куркулів влада не рецензувала, а навпаки ще й стимулювала. 

Однак тоді вона не усвідомлювала того, що це колись з плином часу стане системою доказу. Історичний суд невблаганний і неминучий,
– пояснив Василь Марочко.

Чому ці фотографії важливі для сучасної України

Професор Василь Марочко вже понад 30 років щоденно займається питанням Голодомору в Україні, зокрема вивченням і дослідженням фотографій геноциду 1932 – 1933 років.

"Люди звикли, що фотографія має свої переваги перед вербальними джерелами. Вона одразу демонструє історичний факт. Фотографія має бути вичерпною, достовірною як і від аматора, так і від професійного фотографа, які фіксували раз і назавжди факт голоду", – наголошує він.

Зверніть увагу Рана на тілі людства, – відверте інтерв'ю з Дробовичем про Голодомор-геноцид українців

"Здавалось, ось-ось з'явилося відчуття, що нарешті в суспільстві є консенсус щодо оцінки Голодомору. Адже 88% вважають його геноцидом, але ж є частина, яка піддається сумніву. Є та частина людей байдужих, які інколи мене запитують: "А навіщо ви цим займаєтесь". Якщо такі питання виникають, то треба продовжувати", – підсумував професор.