16 жовтня, 04:35
5

16 жовтня 1793 – страта Марії-Антуанетти: як ненависть і фейки привели королеву на гільйотину

Холодний паризький ранок 16 жовтня 1793 року був просякнутий димом і кров'ю. На площі Революції, нині площа Згоди, зібрався багатотисячний натовп, об'єднаний єдиним бажанням – побачити смерть. У відкритому візку зі зв'язаними за спиною руками та коротко обрізаним волоссям сиділа 37-річна жінка у простій білій сукні – це була Марія-Антуанетта, колишня королева Франції та Наварри.

Вона трималася з крижаною гідністю, не реагуючи на плювки та прокльони, що летіли з натовпу, і, мабуть, пригадувала свій шлях від розкішних залів Версаля до ешафота – вимощений політичними помилками монархії та безпрецедентною кампанією з дезінформації. Адже задовго до того, як лезо гільйотини торкнулося її шиї, Марію-Антуанетту вже знищили слова – жорстокі, майстерно поширені, а іноді й сфабриковані. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому Марія-Антуанетта стала головною мішенню свого часу для брудних маніпуляцій?

У наші дні, коли світ стикається з руйнівними наслідками інформаційних війн та діпфейків, історія останньої королеви Франції має моторошно сучасний вигляд. Адже вона стала фактично першою в історії жертвою масованого, цілеспрямованого чорного піару, який перетворив живу людину на карикатурного монстра у свідомості цілої нації. А почалася трагедія Марії-Антуанетти вже у день її прибуття до Франції у 1770 році.

Для французького двору та народу вона назавжди залишилася L'Autrichienne – австріячкою, чужинкою з ворожої держави. Власне, ксенофобія і стала тим родючим ґрунтом, на якому розквітли перші паростки ненависті. Але тут варто розуміти, що справжньою зброєю масового ураження у XVIII столітті були лібелі (libelles) – підпільні памфлети, які друкували у Лондоні чи Амстердамі та контрабандою завозили до Парижа.

Ці брошури не мали нічого спільного з журналістикою чи правдою – вони були сумішшю жорсткої порнографії та політичного наклепу. Марію-Антуанетту звинувачували у німфоманії, зрадах із чоловіками та жінками, фінансових махінаціях та шпигунстві на користь Відня. Абсолютну більшість цих текстів фінансували політичні опоненти короля Людовіка XVI, ураховуючи навіть його власних родичів, як-от герцог Орлеанський.

Апогеєм цієї кампанії стала сумнозвісна "Справа про діамантове намисто" 1785 року. Шахрайка Жанна де Валуа-Сен-Ремі організувала грандіозну аферу, придбавши від імені королеви неймовірно дороге намисто – і хоча судили у справі навіть не Марію-Антуанетту, суспільство, вже отруєне роками фейків, повірило в інше. Для натовпу королева остаточно стала "Мадам Дефіцит" – злодійкою, яка грабує націю, поки люди голодують.

Важливо розуміти: Марія-Антуанетта таки давала привід до ненависті. Її розкішний спосіб життя та значні витрати на моду й розваги дратували суспільство, а спроба втечі королівської родини до Варенна у 1791 році лише посилила підозри в її нелояльності до Франції. Проте реальні приводи для критики згодом переплелися з наклепами й перебільшеннями.

Чому постать Марії-Антуанетти така контроверсійна: дивіться відео TEDEd

Як слова, яких Марія-Антуанетта ніколи не казала, стали її смертним вироком?

Це, зауважимо, був класичний приклад того, як сфабрикований наратив перемагає юридичну та історичну правду. До прикладу, найвідоміша фраза, яку приписують Марії-Антуанетті – "Якщо у них немає хліба, нехай їдять тістечка" (Qu'ils mangent de la brioche) – є абсолютним історичним фейком.

Королева ніколи цього не говорила – фраза вперше з'являється у 6 книзі "Сповіді" Жана-Жака Руссо, написаній у 1765 році, коли Марії-Антуанетті було лише 9 років і вона жила у Відні. Руссо приписав ці слова абстрактній "великій принцесі" – а революційні пропагандисти майстерно приклеїли їх до Марії-Антуанетти, щоб підкреслити її нібито цинічну відірваність від страждань народу.

Тож коли у жовтні 1793 року королева постала перед Революційним трибуналом, її доля була вже вирішена. Судовий процес був фарсом, а його організатори, розуміючи, що доказів державної зради бракує, вдалися до найбруднішої брехні – змусили восьмирічного сина королеви Луї-Шарля, якого перед тим місяцями піддавали психологічному та фізичному тиску, підписати свідчення, нібито мати вчиняла над ним сексуальне насильство.

Звинувачення в інцесті могло остаточно зламати жінку, але саме тоді виснажена й передчасно посивіла Марія-Антуанетта підвелася і вимовила: "Природа відмовляється відповідати на таке звинувачення, висунуте матері. Я звертаюся до всіх матерів, які є тут!" Цей крик відчаю змусив замовкнути навіть найзатятіших революціонерок у залі – проте вирок був продиктований політичною доцільністю, а не правосуддям.

О 12:15 лезо гільйотини впало, кат підняв відрубану голову за волосся та показав її натовпу, який вибухнув криками "Хай живе Республіка". Фізичне знищення Марії-Антуанетти стало логічним завершенням її морального вбивства. І вся ця історія до сьогодні залишається жорстоким нагадування, що брехня, повторена тисячі разів, здатна не лише переписати біографію людини, але й легітимізувати її вбивство в очах мільйонів.

Пов'язані теми: