1 жовтня 1946 – вироки в Нюрнберзі: день, коли державний імунітет перестав захищати катів

1 жовтня Міжнародний військовий трибунал завершив оголошення вироків двадцяти одному високопосадовцю Третього Рейху. Це був момент, коли історія затамувала подих – бо вперше архітектори апокаліпсиса, раніше захищені бронею державних посад, постали перед судом не як переможені політики, а як кримінальні злочинці. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Нюрнберзький процес: чому переможці обрали шлях закону, а не сліпої помсти?

До цього дня людство жило за негласним правилом Вестфальської системи – суверенітет держави є абсолютним, а її лідери мають імунітет від зовнішнього переслідування. Те, що уряд робить зі своїми громадянами або під прикриттям війни, вважали "внутрішньою справою" або ж просто жорстокою реальністю збройного конфлікту. Нюрнберг розбив цей щит безкарності на друзки – на лаву підсудних сіли не просто люди, а сама ідеологія знищення, втілена у Германі Герінгу, Йоахімі фон Ріббентропі, Вільгельмі Кейтелі та інших.

Навесні 1945 року, коли масштаби нацистських звірств стали очевидними, першим інстинктом багатьох політиків була негайна розправа. Британський прем'єр Вінстон Черчилль цілком серйозно пропонував розстрілювати нацистську верхівку без суду і слідства, щойно їх буде ідентифіковано. Проте американський військовий міністр Генрі Стімсон та суддя Верховного суду США Роберт Джексон наполягли на іншому шляху. Вони розуміли, що страта без суду зробить із нацистів мучеників, а їхні злочини з часом обростуть міфами та запереченнями.

Лондонська угода від 8 серпня 1945 року, яка заснувала Трибунал, стала безпрецедентним юридичним проривом. Саме тоді у міжнародне право імплементували термін "злочини проти людяності". Це означало, що вбивства, винищення, поневолення та депортація цивільного населення більше не могли виправдовуватися "державною необхідністю".

Головний обвинувач від США Роберт Джексон побудував справу не на емоційних свідченнях жертв, хоча вони теж були, а на педантичній бюрократії самих нацистів – мільйони сторінок захоплених німецьких документів, наказів, щоденників та кінохронік стали тим зашморгом, який підсудні самі собі сплели.

Як відбувався Нюрнберзький процес та якими були вироки: дивіться відео Document_history

Захист намагався апелювати до принципу nullum crimen sine lege (немає злочину без закону), стверджуючи, що на момент скоєння діянь міжнародного закону, який би їх карав, не існувало. Вони також ховалися за аргументом "ми лише виконували накази". Трибунал категорично відкинув цю лінію – стаття 8 Статуту трибуналу чітко встановила, що виконання злочинного наказу не звільняє від персональної відповідальності.

Як вироки Нюрнберга 1946 року назавжди змінили архітектуру світової безпеки?

1 жовтня 1946 року у залі суду панувала мертва тиша, коли голова Трибуналу британський лорд-суддя Джеффрі Лоуренс зачитував остаточні рішення. 12 підсудних засудили до смертної кари через повішення (серед них Герінг, який згодом накладе на себе руки, Ріббентроп, Кейтель, Кальтенбруннер, Розенберг, Франк, Штрейхер, Йодль та заочно Борман). Довічне ув'язнення дістали 3 (Гесс, Функ, Редер), 4 – тривалі терміни (Шпеєр, Ширах, Нейрат, Деніц).

Але найважливішим доказом того, що Нюрнберг був справжнім судом, а не "правосуддям переможців" (kangaroo court), стало виправдання 3 осіб – Ялмара Шахта, Франца фон Папена та Ганса Фріче. Судді ретельно зважували докази щодо кожного пункту звинувачення (змова, злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людяності) і визнали, що провина цих трьох не доведена поза розумним сумнівом. Це рішення спричинило обурення у багатьох країнах, але саме воно легітимізувало весь процес в очах майбутніх поколінь юристів.

Спадок Нюрнберзьких вироків залишається фундаментом сучасного світоустрою. Принципи Нюрнберга, згодом закріплені Організацією Об'єднаних Націй, стали основою для Женевських конвенцій 1949 року, Конвенції про запобігання злочину геноциду та, зрештою, Римського статуту, який створив постійний Міжнародний кримінальний суд у Гаазі.

А ще Нюрнберг довів фундаментальну істину, яка залишається актуальною і через вісім десятиліть – жоден диктатор, жоден міністр і жоден генерал не можуть сховатися від правосуддя за фасадом державного суверенітету. Злочини проти людяності не мають терміну давності, а посадовий імунітет згорає там, де починається масовий терор. 1 жовтня 1946 року світ не просто покарав винних – він встановив новий моральний та юридичний компас для всієї людської цивілізації.