Історія Слов'янська: сіль, козаки та вакцина від "русского міра"

17 серпня 2022, 15:30

Місто Слов’янськ має давню історію, воно виникло як фортеця на кордоні двох світів. У 2022 році це порівняння знову актуальне.

У дні битви за Донбас сайт 24 каналу розповідає історію славного українського міста Слов'янськ.

Читайте Історія Краматорська: життя міста, Україна та швейцарський "хрещений батько"

Найдавніше місто Донеччини

Датою заснування міста Слов'янськ вважається 1676 рік, проте відомі й раніші поселення в цьому районі. Тоді було закладено фортецю Тор за назвою тамтешньої річки Тор (нині – Казенний Торець). Цей факт робить Слов'янськ найдавнішим містом Донецької області (з цим могли посперечатись мешканці Бахмута, проте дата заснування їх міста у 1571 році не підтверджена історично).

Ще однією датою заснування Слов'янська вважається 1645 рік, коли на річці Тор було закладено "острог", що проіснував менш як рік и був потім спалений татарами, які мали всі підстави вважати ці землі своїми. Останній факт не завадив відзначили "ювілей" мало на державному рівні та навіть випустити пам'ятну монету у 2020 році. Нею Нацбанк привітав нумізматів з "375-річчям" Слов'янська.

Пам'ятна монета до 375-річчя Слов'янська / Нацбанк

За майже 350 років своєї історії Слов'янськ був сотенним містечком Ізюмського полку, після ліквідації полкового устрою України опинився частиною Азовської, а потім – Київської та Слобідсько-Української губерній, Бахмутської провінції, Катеринославського намісництва, Слобідської, а згодом Харківської губернії, в часи УНР став центром землі "Донеччина", потім знову частиною Харківської губернії, далі – Донецької губернії та Бахмутської округи, з 1932 року став частиною Донецької області, потім сталінської, в німецькій окупації часів Другої світової – юзівської області, нарешті з 1961 року – Донецької області. Такою залишається й нині – у складі незалежної України.

Доброго вечора, ми – зі Слов'янська:

Фронтир

У 16 – 17 століттях ці землі формально належали vосковії, проте, де-факто, були нічиїми, адже ані московити, ані, запорожці, ані донські козаки, ані кримські татари не могли встановити над ними повний контроль. Назва "Дике поле" як ніяка інша пасувала цьому пограниччю та дуже точно передавала його сутність.

Після поразки у битві під Берестечком гетьман Хмельницький видає універсал, яким дозволяє українським козакам селитися на землях свого союзника – царя. Так юридично оформлюється процес, що почався на кілька десятиліть раніше, – заселення Дикого поля та перетворення його на Слобідську Україну.

Для чого було "черкасам" (так називали українських козаків у офіційних документах московити) селитися в степах біля Муравського Шляху, де ніколи не був нульовим ризик стати здобиччю кримців або хижих одновірців, які у ті часи також гуманністю не відзначалися?

По-перше, свобода та зиск (цар не вимагав податків, натомість сам платив за службу).
По-друге, земля – її було багато, потрібно було лише обробити та захистити.
По-третє, як не дивно – мирне життя, адже українці тікали від "Руїни", тоді в Наддніпрянщині було просто небезпечно жити, адже тривала кривава українсько-польська війна, а татар було не менше, ніж в "Дикому полі".
По-четверте, сіль – на Донеччині у ті часи то був головний скарб, знамениті Торські озера забезпечували сіллю мільйони людей вже тоді, чумацький промисел був по тих часах надзвичайно прибутковим, але потребував не тільки тяжкої праці, бізнесової вдачі, але й надійного захисту.

Крім українців, до Дикого поля у пошуках кращої долі тікали кріпаки та селяни з московщини та інших регіонів. Тут також було багато донських козаків. А згодом з'явилися свої.

Свої козаки

Московити хоч і сплачували данину кримцям (так звану – "казну" або "поминки") за ненапад аж до 1700 року, проте шукали варіанти, щоб захистити себе у більш надійний спосіб. Таким стала побудова мережі фортець у Дикому полі.

Однією з них стала Торська фортеця. Вона захищала соляні "заводи" від татар і дончаків та відігравала роль прикордонного форпосту Російської імперії.

Як і російське ППО зараз, "спрацьовували" фортеці не завжди. Наприклад, році 1697 кримці розорили Торські промисли та зруйнували фортецю. А за кілька років по тому Тор і Бахмут стали епіцентром великого повстання проти царя Петра, який монополізував видобуток солі державою та забрав такий привілей у козаків.

Жили там торські козаки – нащадки "черкасів". Вони чітко розрізняли себе від запорізьких та донських козаків та мали з ними часті конфлікти, в основному – через землі та сіль, проте, об'єднувалися з ними заради походів на татар і турків.

У російських документах їх називають "Торська і маяцька козацька компанія" (від німецького Kompanie – рота), хоча спочатку формально вони не входили до складу жодного з козацьких слобідських полків. І лише в 1748 році місцевих козаків об'єднали у Бахмутський кінний козацький полк чисельністю 300 осіб.

Дещо пізніше Торська сотня стала частиною Ізюмского козацького полку. Саме цих козаків та їх нащадків слід вважати першими мешканцями майбутнього міста.

Походження назви міста

Нове місто отримало назву Тор – від місцевої річки та озер. Етимологія назви не пов'язана ніяк зі скандинавським богом грому, а походить чи то від давнього народу таврів, чи то середньовічних кочівників торків (ця версія є більш вірогідною).

На початку 1677 року в ньому мешкали 245 родин. Пізніше Тор перейменували – містечко називали Солеварськ або Солеванськ, щоб всім було зрозуміло, чим там займаються люди.

У 1784 році містечко знову перейменували – на співзвучне Словенськ, а згодом назву дещо осучаснили – так Слов'янськ став Слов'янськом. Річ у тім, що після загарбання Криму тамтешня сіль витіснила з ринку торську, а тому у 1782 році соляні промисли на озерах закрилися, проте, про них нагадувала стара назва, яку терміново переробили.

За 40 років соляні промисли на Донбасі відродили (їх знову зупинило російське вторгнення 2022 року) , але назву міста міняти вже не стали.

Курортне серце Донбасу

На відміну від сусіднього Краматорська Слов'янськ не став промисловим центром у класичному розумінні (хоч тут були свої керамічні, чавуноливарні, хімічні виробництва). Більшість великих промислових заводів у Слов'янську запрацюють лише у 20 століття. Натомість у 19-му Слов'янськ був відомим курортом, мабуть, одним з найпопулярніших в Російській імперії.

У 1832 році на місцевому Рапному озері лікар Чугуївського військового госпіталю Яковлєв застосував солону воду та грязі для лікування – це стало початком Слов'янська як бальнеологічного курорту.

Донбаське Віші – забута історія легендарного курорту:

У другій половині ХІХ — на початку ХХ століття курорт, відомий як "Слов'янські мінеральні води" (нині просто "Славкурорт"), мав славу "донбаського Віші".

Весной я еду на Кубань, а летом буду жить с семьей в Славянске. Не хотите ли жить вместе? Прожить в Славянске стоит в 3 раза дешевле, чем в питере. Будет не скучно, – російський письменник українського походження А.П. Чехов у листі до свого товариша та колеги І.Л.Леонтьєва, 22 січня 1888 року.

Наприкінці 19 – початку 20 століття Слов'янськ вважався успішним містом, де мешкали заможні люди – купці та промисловці, й куди з'їзджалися на курорт ті, кому не вистачало часу чи грошей на Баден-Баден, Спа або Ніццу. Тут були свої банки, багатоповерхові будинки, міська лікарня та багато інших атрибутів цивілізації.

Червоне століття

Перша світова війна та революція все змінили. Ані УНР, ані Гетьманат не змогли втримати Слов'янськ – більшовики його щоразу відбивали. Нічого не вийшло ні в білих, ні в махновців. Селянський повстанський в цих землях був дуже потужним – більшовики тут були биті не один раз. Українці чинили шалений спротив, адже не бажали коритися "продразвьорстці".

Червоноармійці, за що ви холодуєте й голодуєте? Що змушує вас плюндрувати і без того вже сплюндровану країну? Не вір комісарам, Україно, вони вчинили з тобою те, що зробили з Поволжям! Люди вбиватимуть одне одного за кусок хліба, а коли хліба забракне, їстимемо мертвих. Ні, не бувати цьому, вдосталь Україна звідала горя, селяни не давайте свого останнього хліба комісарам для відправки в Кацапію, – 1921-й рік, листівка невідомих українських патріотів зі Слов'янська видає "базу".

Щоб придушити повстання були задіяні регулярні частини Червоної армії та навіть облаштовано концтабір. Потопити народні протести у крові вдалося лише за кілька років.

До теми Фальсифікатор історії: де, як і чому Путін набрехав у скандальній статті

Слов'янск пройшов усі випробування, що йому приготувало "Червоне століття" – терор і голод, криваву сталінську індустріалізацію, другу світову війну та Голокост, нові репресії та тотальну русифікацію. Остання залишила в місті та й всьому Донбасі свій страшний слід.

Слов'янськ – це Україна

Нині фото Слов'янська та його мешканців, датовані 19 – першою половини 20 століття, викликають здивування. Адже на них – типові українські хати та усміхнені люди в вишиванках – національному одязі українців.

Поза школою в перші роки й усі інші учні говорили рідною — українською мовою. Однак викладова російська мова на третій приближно рік навчання робила своє: учні вже силкувалися й поза школою розмовляти "по-русски". В тім стали відчувати свою якусь вищість над тими, хто не знав "по-русски". Ні що не робило противаги русифікаційному впливові, принаймні свідомо: всім здавалося, що інакше й бути не може, – уродженець села Ново-Олександрівка Бахмутського повіту (нині Луганська область) діяч УНР Олександр Мицюк (1883 – 1943) згадував про своє дитинство.

Розмовляли мешканці Слов'янська українською мовою. Перепис населення Російської імперії 1897 року чітко називає 74% населення Ізюмського повіту (до його складу тоді входив Слов’янськ) носіями саме української мови. У сусідньому Бахмутському повіті українці становили мінімум 58%, росіяни (або русифіковані) – 31%. І це попри страшну русифікацію та утиски українців.

Важливо Звільнення Слов'янська та Краматорська: як усе відбувалося

Українці повернули свою батьківщину у 1991 році, а в 2022 році українцями стали ті, хто в 2014 році вірив в "громадянську війну" на Донбасі. У 2014 році Слов'янськ отримав щеплення проти "руського міра". До того росіянам вдавалося дурити українців міфами про "один народ", нині ж слова російських пропагандистів про нібито "російський Донбас" і заяви путіна про "штучно створену Україну" більшість українців сприймають як балачки божевільних. Небезпечних та все ще могутніх, але божевільних. Українці дізналися свою історію та мають свою правду. А значить – у росіян немає жодних шансів повторити свій "трюк".