Козацька історія, знищена двічі: що приховувало Каховське водосховище і чи слід відновлювати ГЕС

Через місяць після теракту вода відійшла від населених пунктів, які затопило після підриву ГЕС. Тепер же люди знаходять артефакти козацьких часів чи навіть більш ранніх епох, оскільки Каховське водосховище існувало на сакральних для українців землях. Та тепер перед нами стоїть вибір – відновлювати історичну спадщину чи будувати нову ГЕС.

Зверніть увагу Масштаби теракту Росії шокують: у мережі показали кадри "з дна Каховського моря"

Про втоплену історію Каховського водосховища та про те, що нам, українцям, робити далі – читайте у матеріалі 24 Каналу.

Вільний дух великого степу: короткий гайд з козацької історії України

У часи, коли український народ був пригнічений іноземними пануваннями, наші люди шукали будь-якої можливості, щоб здобути волю. І така можливість знайшлася – втеча на Дике Поле. Тоді так називали неосвоєні землі українського степу. Саме так в Україні зародилося козацтво.

З роками козаки з просто утікачів від неволі перетворилися на потужну військово-політичну організацію. Поштовх цьому дало укріплення на острові Хортиця, збудоване у середині XVI століття Дмитром Байдою Вишневецьким. Зараз точиться дискусія про те, чи можна вважати цю фортецю першою Січчю чи ні, але свою роль в українському козацтві вона відіграла й дала поштовх до подальшого розвитку і будівництва нових Січей.

Токмаківська Січ з’явилася в середині того ж таки XVI століття на острові Токмаківка. Тоді козаки відзначилися участю у повстанні під проводом Криштофа Косинського проти польського гніту, але воно, на жаль, закінчилося поразкою. Січ була зруйнована татарами у 1593 році і козаки переселилися на інший острів, де заснували нову Січ.

Січ на острові Базавлук проіснувала з 1593 по 1638 роки. З неї починалися найвизначніші походи українського козацтва. Наприклад, похід під проводом Петра Сагайдачного на Москву.

Також козаки Базавлуцької Січі були учасниками 5 масштабних козацьких повстань, починаючи від виступу під проводом Северина Наливайка до повстання Павлюка, Скидана, Гуні та Острянина. До слова, після поразки останнього повстання у 1638 році поляки зруйнували Базавлуцьку Січ.

Після знищення Січі чимало козаків втекли на Дон, але все ж тодішнє керівництво Речі Посполитої усвідомлювало важливість захисту південних кордонів, тому вирішило дати дозвіл на будівництво нової Січі на Микитиному Розі – стародавній переправі через Дніпро в районі сучасного Нікополя. Однак там була встановлена польська залога.

Микитинська Січ хоч і є найменш дослідженою з усіх, але чи не найбільше відзначилася в нашій історії. Саме тут навесні 1648 року Богдана Хмельницького обрали гетьманом і саме з Микитиного Рогу почалася Національно-визвольна війна.

Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького

Водночас ця Січ – одна з небагатьох, не знищена ворогами в часи козаччини. Після того, як в результаті визвольної війни була створена Гетьманщина, козаки вирішили перенести Січ у більш вигідне місце, оскільки стратегічно розташування Січі на Микитиному Розі було не надто хороше, адже місцевість була відкритою зі всіх сторін.

У 1652 році козаки перенесли Січ на острів Чортомлик. У добу Руїни, коли Гетьманщина була поділеною на Правобережну та Лівобережну, козаки виступали на стороні останньої. Наприклад, козаки були проти Івана Виговського та його намірів зробити державу частиною Речі Посполитої.

У 1701 році в ході Північної війни між Московським царством та Швецією, козаків уперше залучили до боїв проти шведів. Однак у 1709 році козаки на чолі з отаманом Костем Гордієнком вирішили підтримати Івана Мазепу, який уклав союз зі шведським королем та виступити проти російського царя. На жаль, шведсько-козацькі війська зазнали поразки під Полтавою, а для помсти цар Петро І не лише знищив гетьманську столицю Батурин, у якій вбили всіх мирних мешканців, але й віддав наказ на руйнування Чортомлицької Січі.

Полтавська битва, 1709 рік

Наступні 2 козацькі січі були на території Кримського ханства. Мова йде про Кам’янську та Олешківську. Однак з роками невдоволення від перебування під протекторатом ханства та конфлікти з кримськими татарами тільки наростали, тому козаки вирішили повернутися на історичну батьківщину козацтва, де була заснована Підпільненська Січ.

Підпільненська або ж Нова Січ існувала з 1734 року. Однак за наказом імператриці Катерини ІІ у 1775 році Січ була зруйнована, а кошовий отаман Петро Калнишевський – ув’язнений. Частина козаків втекла за Дунай, а козацький період на території України як такий практично завершився.

Перша трагедія ГЕС: як СРСР втопив козацьку історію

Від козацької доби минуло майже 2 століття. СРСР розпочав велику кампанію з будівництва каскадних водосховищ на Дніпрі. Це перетворило річку на ланцюг водних резервуарів, який складається з Київського, Канівського, Кременчуцького, Кам’янського, Дніпровського і Каховського водосховищ.

Загалом таке будівництво ГЕС мало на меті не тільки "втерти носа американцям", забезпечити резервуари з питною водою, системи зрошення чи виробництва електроенергії. Цілі були подекуди значно глобальніші.

Наприклад, СРСР після завершення Другої світової війни все одно готувався до нового протистояння. Система каскадних водосховищ на Дніпрі мала стати частиною радянської оборони – якщо противник наступатиме, потрібно підірвати всі дамби і тоді його подальше просування ускладниться або й унеможливиться.

Каховське водосховище було останнім серед каскадних водосховищ Дніпра за розташуванням, але збудували його одним із перших. Серед більш приземлених цілей будівництво мало забезпечити Крим питною водою, створити системи для зрошування південних регіонів, що підвищить родючість земель. Також водосховище мало слугувати засобом для розвитку судноплавства.

Та все ж були і більш глобальні цілі. Зрошування південних регіонів материкової України та північної частини Криму було потрібне не лише для виконання амбітних планів п’ятирічок та збільшення кількості посівів. У 1944 році Крим був спустошений унаслідок геноциду кримських татар. Відповідно, потрібно було освоїти півострів наново і цьому сприяв би розвиток сільського господарства.

І, звичайно, знищення сакральних місць для українського народу. При будівництві Каховської ГЕС СРСР відправив під воду місця, де існували Токмаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька та Підпільненська Січі. Частково під водою опинилася Кам’янська Січ.

Розташування козацьких Січей, які затопили при будівництві водосховища / Інфографіка 24 Каналу

Тобто радянська влада відправила під воду важливі місця для нашої історії. Крім того, під водою опинився Великий Луг – велетенські річкові плавні, де козаки полювали чи рибалили. Ця територія була годівницею козаків, тому вони часто казали "Великий Луг – батько, Січ – мати". Також на цих землях люди рятувалися від Голодомору в 1932 – 1933 роках.

Будівництво ГЕС відбувалося абсолютно варварським способом. Мешканців сіл, які для створення водосховища треба було пустити під воду, поставили перед фактом і змусили виселитися. Мало хто встиг забрати всі свої пожитки. Для багатьох людей найбільшою трагедією стало те, що поховання дідів-прадідів опинилися також під водою. Тільки одиницям дозволили викопати рештки своїх рідних, та й то лиш за окрему оплату.

Будівництво Каховської ГЕС / Фото Укргідроенерго

Письменник Олександр Довженко був свідком тих подій і відзначав у своїх записах, що люди проклинають і саме будівництво, і всіх, хто за ним стоїть. Крім того, люди ще тоді звертали увагу на те, що під воду йдуть козацькі землі – історичні для нашого народу. Та кому було до цього діло? Точно не совєтам.

Цей страшний сон переходив у дійсність майже непомітно. Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду Великий Запорожський Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років – все щезло,
– писав Довженко у "Поемі про море".

У результаті будівництва були не тільки вдруге зруйновані козацькі Січі, але й мала місце масштабна екологічна катастрофа. Чимало видів рослин та тварин просто зникли через зміну клімату.

З роками люди адаптувалися до нових умов, полюбили те водосховище, яке колись проклинали їхні батьки, і навіть називали його Каховським морем. Однак росіяни вирішили влаштувати ще одну трагедію.

Історик Олександр Алфьоров у коментарі 24 Каналу відзначив, що зовсім не виключено й те, що руйнація історичних козацьких земель була одним із планів радянського керівництва при створенні водосховища. 

Знаючи про ці території, про їхнє значення, совєти абсолютно свідомо пішли на цей крок. І незбереження територій козацьких січей, які затопили водами Каховського водосховища, доводить те, що це був свідомий крок, який в сталінські часи мав ідеологічні чинники,
– наголосив Алфьоров.

Запорізький історик Сергій Білівненко відзначив, що, до прикладу, перед будівництвом ДніпроГЕС на місцях, які згодом пішли під воду, були проведені розкопки та дослідження. Хоч тоді так само під водою опинилося чимало пам'яток, та все ж територія щонайменше була дослідженою і деякі артефакти збереглися. При будівництві Каховського водосховища жодних експедицій не проводили. Однак історик переконаний, що першочергово радянська влада при будівництві керувалася економічними та військовими чинниками.

У результаті будівництва водосховища під товщею води опинилися сакральні для українців місця. Крім того, Каховське водосховище призвело до змін в екосистемі. Одні види рослин і тварин зникли, інші ж навпаки – з'явилися.

Українці з роками адаптувалися до нових реалій, але 6 червня 2023 року стало днем нової катастрофи.

Козацька Атлантида: що знаходять люди після обміління водосховища

Після того, як 6 червня російські терористи підірвали дамбу Каховської ГЕС, водосховище обміліло. Тепер у мережі можна побачити відео, на яких люди знаходять історичні артефакти.

Наприклад, у мережі стало вірусним відео, де видно фундамент церкви, що роками перебувала під водою. Мова, ймовірно, йде про Покровську церкву поблизу однойменного села на Дніпропетровщині – кам'яну святиню, яку збудували після руйнування Нової Січі. При будівництві водосховища більшість реліквій з храму викрали совєти. Кілька цінних речей, які вдалося врятувати місцевим, зараз перебувають у місцевому музеї.

Цю церкву свого часу малював Тарас Шевченко, а Олександр Довженко писав про неї так:

Останній спогад про церкву. Мені 60 років. З 15 років не вірю в Бога і відтоді не був у церкві. Але в селі Покровському я пошкодував, що Бога немає. Мені страшенно захотілося, щоб він з’явився хоча б на п’ять хвилин і, побачивши зруйновану негідниками пам’ятку давньої архітектури, споруджену на честь його Божої матері, покарав лютою смертю темних і підлих юд, що вчинили цю мерзенну справу. Прощавай, Покровське. Віри в неіснуючого Бога в тебе не поменшало. Зменшилося краси.

Церква на дні Каховського водосховища: дивіться відео

 

Також на території колишнього водосховища знаходять артефакти козацьких часів – наприклад, мушкети, гроші та інші предмети. Однак знахідки там можуть бути і значно давніші, адже через ці землі пролягав торговельний шлях "Із варяг у греки" – від Балтійського до Чорного морів.

Крім того, вода вимила поховання. До прикладу, у мережі публікували кадри з черепом у німецькій касці – ймовірно, це солдат вермахту, який загинув під час війни з СРСР.

Знахідки поблизу Нікополя / Фото Дмитра Казанського

 

Історики переконані, що ці знахідки – це лише початок. Олександр Алфьоров зазначає, що у ході досліджень на території колишнього водосховища можна буде знайти артефакти Бронзового віку, скіфських часів та Середньовіччя – предмети часів Київської Русі. Ба більше, експерт підкреслив, що Каховське водосховище затопило важливу міжцивілізаційну артерію, адже за Великим Лугом починалися землі степу, які в різні часи приваблювали кочівників. Тому те, що ці племена залишили по собі, можна буде знайти при дослідженні колишньої водойми.

Тільки дослідження колишнього водосховища зараз є доволі проблемним. Якщо умовний Нікополь зараз під контролем України і з того берега можна досліджувати територію водосховища, то на протилежному березі водосховища перебувають росіяни. Така ж ситуація і в Херсонській області. Велику експедицію в таких умовах організувати складно, але вже виникає серйозна проблема – так звані "чорні археологи", які часто свавільно викопують пам'ятки для того, аби потім продавати їх.

Історик Олександр Алфьоров звертає увагу на те, що в нас досі такі питання не внормовані законодавчо, адже приватні експедиції можуть мати місце. Хоч зараз вони і є незаконними.

У нас існує пострадянський синдром заборони приватних колекцій та ініціативи. Хочу наголосити, що відому на весь світ Скіфську пектораль знайшов не працюючий археолог, якого вже потім комуністи почали записувати в академії наук та давати лаври,
– підкреслив Алфьоров.

Знахідки на території Каховського моря / Фото спілки археологів України

 

 

Ще однією проблемою, на яку звернув увагу історик, є те, що чимало українських археологів до повномасштабного вторгнення співпрацювали з російськими колегами, мовляв, "наука поза політикою". Тому стоїть питання, чи ці люди можуть зараз працювати на збереження нашої історії. Тому, за словами Алфьорова, води Каховського водосховища не тільки оголили історичні землі, але й відкрили скриньку пандори, яка може спрацювати і проти нашої держави.

Водночас запорізький історик Сергій Білівненко займає більш радикальну позицію щодо приватних експедицій та наголошує, що "чорні археологи" завдають непоправної шкоди, адже часто на артефакти полюють люди без відповідного досвіду. За словами історика, люди часто не знають справжньої цінності речей і можуть полювати виключно на те, що виглядає коштовно, однак іноді й старий дерев'яний човен часів Русі, який можна знайти зараз на місці колишнього водосховища, може бути набагато ціннішим за золоті вироби та прикраси. А хаотичні розкопки можуть завадити подальшим дослідженням, оскільки археологи описують знахідки та місце їх знайдення, щоб створити повноцінну картину.

Щодо археологічних експедицій під час вторгнення, Білівненко переконаний, що в час, коли наші захисники та захисниці ризикують власним життям для того, щоб зберегти нашу державу, ми можемо зробити свій внесок у збереження історії. Однак, за його словами, археологічні експедиції на територію водосховища можуть бути сформованими виключно з добровольців, а робота має бути обережною з адаптацією до сучасних реалій.

Ті, хто на фронті ризикують своїм життям заради майбутнього України, зокрема роблять це і для того, щоб не зупинявся культурний розвиток. Тут питання і до Міністерства культури, і до самих археологів, якщо це буде їхнє свідоме рішення. Якщо вони ухвалять таке рішення, то, я думаю, міністерство повинне дати відкритий лист для археологічних досліджень,
– відзначає Білівненко.

Залишити не можна відновити: що Україні робити з Каховським водосховищем

Після того, як росіяни підірвали дамбу ГЕС і водосховище обміліло, Укренерго заявило, що для відновлення потрібно щонайменше 1 мільярд доларів та кілька років часу, аби повернути водосховище. 

Однак зараз серед науковців триває дискусія. І не тільки серед них. Що нам робити тепер із Каховським водосховищем? 

Ще до теракту і навіть до повномасштабного вторгнення, окремі експерти переконували в необхідності поступового відкриття шлюзів на дамбі, аби спустити водосховище. Тоді це питання не привертало до себе багато уваги, адже довкола водойми сформувалася система зрошення полів, яка дуже важлива для аграрних регіонів Півдня. Та тепер ми на роздоріжжі – втопити козацькі землі знову та відновити ГЕС чи навпаки.

Історики проти повторного затоплення козацьких земель, тобто не підтримують відновлення водосховища. Водночас Сергій Білівненко наголошує, що найперше потрібно вивчити питання повністю, адже Каховське водосховище – це не тільки про втоплену історію, але й про забезпечення водою великих міст, про зрошування південних регіонів. Якщо вдасться знайти альтернативу без відновлення ГЕС, то потрібно скористатися таким варіантом. Якщо ж інших варіантів не буде, як відзначає історик, доведеться таки відновити водосховище. Однак перед тим місцевість потрібно добре дослідити. 

Незважаючи на любов до старовини, старожитності, до того, що відповідно формувало нас як націю, то насамперед зараз мусимо говорити про задоволення первинних потреб людей. Тобто, якщо виявиться, що неможливо водопостачати той же самий Кривий Ріг або інші великі міста без відновлення ГЕС то я думаю, що такі плани повинні бути реалізовані,
– наголошує історик.

Зокрема, Білівненко звертає увагу на те, що зараз військові проводять розвідку на місцевості, фіксують наслідки теракту росіян. Усі ці кадри не можуть бути у вільному доступі з об'єктивних причин, але на думку історика, ці кадри потрібно фондувати і зберегти для наступних поколінь.

Історик Олександр Алфьоров також проти відновлення Каховського водосховища, але з огляду на ймовірні економічні потреби держави відзначає, що все ж варіант спорудження нової дамби є можливим. Однак без попереднього вивчення території, яка десятки років була під водою, відновлювати ГЕС не варто.

Як історик я проти цього. Як людина, яка розуміє потребу і в принципі орієнтацію економічної зони на південних територіях, розумію, що там треба водосховище. Але в цілому ця історія зі знахідками  говорить про те, що ми їх можемо втратити, якщо не будемо робити, наприклад, волонтерських команд, які б допомагали археологам під їхнім наглядом, а не під забороною поліції. Сьогодні треба шукати гібридні рішення заради того, щоби якомога більше зробити для української держави, ніж потонути у чергових чварах і підштовхувати людей на нелегальні пошуки,
– наголошує Алфьоров.

Науковий співробітник Інституту морської біології НАН України Юрій Квач в інтерв'ю Суспільному теж виступив проти відновлення водосховища. За його словами, процес побудови нової дамби та наповнення водойми займе близько 10 років. За цей час люди в південних районах будуть вимушені адаптуватися до нових умов – вирощувати культури, які вимагають менше вологи і більш пристосовані до посушливого клімату. Науковець наголосив, що до побудови ГЕС люди століттями жили на цих землях та займались господарством. Однак якщо люди адаптуються до нових умов, то відновлення ГЕС призведе до того, що людям знову доведеться адаптовуватися до нових умов.

Каховське водосховище було збудоване для того, щоб пустити воду в Крим і щоб розвивати культуру зернових. А потім експортувати їх. Але це не дуже розумне ведення господарства. Люди жили у Херсонській області та на півострові до появи греблі. З голоду не вмирали, вели господарства. Це була необхідність. Там треба розвивати скотарство, садівництво. Особливо зараз, коли відбувається потепління. Можна вирощувати більш теплолюбні культури. Наприклад, горіхові, які не потребують багато води. Але вони коштують дорожче, ніж пшениця,
– наголосив Квач.

Тезу Юрія Квача підтверджує й заступник голови Всеукраїнської аграрної ради Денис Марчук, за словами якого агарагіям підвенних регіонів доведеться змінювати галузі господарства щонайменше на час відновлення ГЕС. Наприклад, вирощувати соняшник, рапс чи сою. Тобто поки триватимуть роботи, аграрії вже зможуть налагодити вирощування нових культур і тоді після наповнення водосховища потрібно буде знову вносити зміни.

Однак керівник громадської організації "Українська природоохоронна група" Олексій Василюк в коментарі "Радіо Свобода" заявив, що трагедія, яка трапилася, це шанс для України відмовитися від радянської практики розорювання земель, адже більш розорані землі, ніж у нас, тільки в Бангладеші. На його думку, на південних землях краще розвивати тваринництво, що допоможе відновити екосистему та запобігти опустеленню.

Офіційні представники влади все ж виступають за відновлення ГЕС. Наприклад, в "Укргідроенерго" вже заявили про те, що є проєкт тимчасової греблі, яку будуватимуть після деокупації територій.

Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський зазначив, що на відновлення зрошування південних регіонів потрібно від 3 до 7 років, тому пріоритетом для влади має стати відновлення ГЕС, бо без водосховища зрошування земель буде неможливим або вкрай важким.

Питання відновлення Каховської ГЕС є складним, адже в будь-якому випадку потрібно проробити багато роботи. Якщо все ж водосховище відновлюватимуть, то спершу потрібно провести оперативні експедиції в райони, які до російського теракту були під водою, а потім власне будувати нову дамбу. Якщо водосховище не відновлюватимуть – для таких міст як Кривий Ріг потрібно буде знайти нове джерело питної води, а на південних чорноземах вирощувати культури, які потребують значно менше води, чи повністю перепрофільовувати господарства. Це тільки ті завдання, які, скажімо так, на поверхні.