"Я живу в пеклі": NYT побували у київській психіатричній лікарні, де гоять душевні рани бійці

Цю лікарню часто називають просто "Павлівка". Там у червні 2022 року відкрили тимчасове відділення для військових на 40 ліжок, але за 6 тижнів їхня кількість зросла до 100.

Важливо Куди звертатись по допомогу для ветеранів та їхніх родин: детальне пояснення

Вони страждають від безсоння, кошмарів та спогадів

Солдатська палата – тихе місце з високими стелями, з шаховими дошками та столом для пінг-понгу. Нагадує будинок відпочинку, єдина відмінність – на дверях немає ручок,
 – написало видання.  

З ліжка підіймається чоловік. Він завмирає і дивиться в підлогу, ковтає повітря та не може цього сказати. Не може сказати, що з часу трагедії минув місяць. За військового починає говорити лікар. 

"Їх було четверо. Вони стояли біля лінії фронту на Сході України. Тієї ночі у небі збили російський безпілотник. Маленька перемога. Потім його уламки полетіли вниз, шматки обірваного металу врізалися в людей внизу. Він єдиний залишився стояти", – розповів лікар. 

Після цього всю ніч та наступний день військовий самотужки утримував позицію. Адже двоє військових були поранені й один – вбитий. 

Коли за ним прийшли, військовий вже не міг знайти слів. Психіатр каже: "Ось і все. Він замкнувся в собі та нічого не хоче".

Після трагедії боєць замкнувся в собі / Фото The New York Times

53-річний Віктор розповів, що він був у школі вчителем, потім деякі учні стали побратимами. Вони з початку війни були в одних окопах. Він вижив, а вони – ні. 

"Мені сняться побратими. Ніби ми сидимо в окопі, і вони запитують: "Вітю, чому ти не стріляєш, бачиш, вони ж наближаються?" А я панікую. Це дуже, дуже боляче", – розповів Віктор.

 
Віктор каже, що він вижив, а його побратими – ні /Фото The New York Times

45-річний Руслан під час звільнення Херсона отримав контузію. Серед рідних у нього тільки тітка та двоюрідні брати. Дружина померла 4 роки тому, дітей у них не було. 

Ми могли по п'ять днів не спати й не їсти. Коли брали правий берег Херсона, багато моїх хлопців загинули. Вони згоріли в БТРах – я бачив все на власні очі. В мене влучила граната, але не вибухнула. Вдарилась об бронежилет і відлетіла на 20 метрів. Контузія,
– розповів Руслан. 

Зауважує, що до нього інколи дзвонять родичі, бо він "один". 

Кожен з бійців переживає біль у лікарні / Фото The New York Times

Молодший лейтенант Руслан до вторгнення Росії був учителем мистецтва. Тепер він не може позбутися відчуття, що станеться щось жахливе.

У Бахмуті він командував саперним підрозділом і отримав завдання замінувати українські лінії, керуючи машиною, навантаженою боєприпасами та людьми. Він все зробив, але тепер цей досвід з ним увесь час.

Усі жахи в Бахмуті зараз починають мене переслідувати. Це було пекло. Я живу в пеклі,
– сказав Руслан.  

Інший солдат – не може спати, ще один – втратив апетит. Деякі страждають від кошмарів і спогадів. Військові скаржаться, що їхні організми дають збій, відмовляються "працювати". І таких історій в лікарні багато.

Орієнтовно 70% солдатів повернуться до служби

Директор лікарні Вячеслав Мішиєв розповів, що стандартне лікування – медикаментами. Через 3 – 4 тижні солдати повертаються до своїх частин, щоб їх оглянула медична комісія. За оцінками Мішиєва, орієнтовно 70 % з них повернуться до служби.

Це реальність, у якій ми працюємо. Або ми повертаємо їх до лав Збройних Сил, або рекомендуємо визнати їх непридатними до військової служби через виражені зміни особистості та психологічну травму,
– розповів лікар. 

Лікарка Антоніна Андрієнко пригадує, що інколи слухає військових у своєму кабінеті годинами. Починає з питань про прості речі – біль у спині чи животі солдата, обходить тему жахливих речей, які вони бачили. 

За словами Андрієнко, інколи солдатів важко зупинити. Був солдат, батьки якого жили в сірій зоні, і вони сиділи на кухні, коли хтось кинув у вікно гранату. Він пішов додому за їхніми останками й взяв дві сумки. Одну для батька, одну для матері.

У нинішній ситуації ніякі таблетки не допоможуть,
 – сказала лікарка.

Додає, що потрібно вислухати їхні історії, адже дружини та діти не можуть цього зробити.