"Котли" для росіян і повний розгром: який контрнаступ потрібен Україні

Просто поразка не підійде, ворога треба розгромити

Зауважте, не про план наступу, що є військовою таємницею, а про те, чого ми від цього наступу прагнемо. Тоді стане зрозуміло, що вважати успіхом чи, відповідно, невдачею наступу.

Цікаво Американський генерал применшив втрати росіян: чому тут нема зради

Метою є деокупація українських земель? Безперечно. Але звільнити всі землі цього літа не вийде, це зрозуміло. А якщо не всі, то це вже зрада чи ще перемога?

Насправді логіка війни в тому, що наступом ми прагнемо перемоги – як умови максимально міцного світу. Для цього необхідно завдати недоімперії не просто чергової поразки. Потрібний розгром.

Тобто успішним результатом наступу, по-перше, буде явна, незаперечна та принизлива поразка недоімперії. Таку поразку не зможуть приховати чи перекрутити російські пропагандисти. По-друге, необхідно завдати недоімперії суттєвих втрат у живій силі та техніці.

Сподіваємось і віримо у вихід ЗСУ до Азовського моря зі звільненням Мелітополя, Бердянська та, можливо, Маріуполя. Також безумовним успіхом, який не проковтне пропаганда недоімперії, стане визволення Луганська.

Але це не все! Не можна допустити, щоб війська агресора просто відступили, зберігши живу силу та техніку, як це сталося під Києвом, Харковом та Херсоном. Для розгрому треба, щоб вони потрапили в "котел" або кілька "котлів", були знищені й більше не могли брати участь у війні. Щоб з усіх російських телеящиків лунало жалобне скиглення й маразм про атаки Вашингтона через річку Потомак неіснуючим ядерним дроном "Посейдон".

Запорука успіху ЗСУ

Як цього досягти? Відомо з багатьох публікацій, що зараз у країнах-союзниках проходять підготовку приблизно 60 тисяч українських воїнів. Їх навчать вести бій за тактиками НАТО і оснастять озброєнням НАТО.

Читайте також Яку гру затіяли Путін та Сі Цзіньпін, і як не обпектися Зеленському

Однак тотальної чисельної переваги над агресором ми не отримаємо. Таку перевагу доведеться створювати на конкретних ділянках фронтів завдяки швидким прихованим маневрам. Це не просто.

Сама собою наявність сучасного озброєння – всіх цих танків, бронетранспортерів, крилатих бомб та іншого – не забезпечує автоматичної переваги на полі бою. Той же британський танк Challenger за 20 із лишком років бойового застосування отримав серйозні пошкодження лише одного разу. Та й то це сталося, коли в нього помилково вистрілив інший Challenger.

Але це було в Іраку, коли оборонні позиції противника були знищені штурмовою авіацією. Це стало можливим після придушення іракської ППО ракетними ударами НАТО. У нинішній період протистояння з недоімперією це, на жаль, неможливо. Техніка НАТО для наступу – умова необхідна, але не достатня. Умовно кажучи, для шахового турніру фігури та дошка, звичайно, потрібні, але перемогу в ньому забезпечує шаховий талант гросмейстера, уміння вибудувати виграшну тактику та нейтралізувати контргру суперника.

Запорука нашого успіху – у стрімких атаках там, де ворог їх не чекає. У застосуванні отриманого арсеналу з розумом та за місцем, а не для лобових атак. У проривах ДРГ у тил ворога, щоб кошмарити його, наводячи паніку. У реалізації праведного гніву, яким палають наші воїни та більшість українців.

Я не кажу про щось фантастичне чи таємне. Впевнений, що всі це розуміють у нашому Генштабі. Як і у Генштабі ворога. Я хочу, щоб і ми розуміли: ще нічого не вирішено. Війна – процес вкрай складний. Нелінійний і неарифметичний. Результат у ній дають не лише продуманий план кампанії, а й військовий успіх, який супроводжує справедливу справу звільнення рідної країни.