Красуня з поліції про хабарі, міліцію та селфі з порушниками

Сайт "24" розпочинає серію публікацій, де розповість історії тих офіцерів поліції, які після роботи перетворюються на дівчат. Вони не просто роблять селфі і прикрашають українські вулиці. Вони успішно справляються з тим, щоб правопорушень на них було якомога менше.

За словами Валерії, деякі з її фоловерів у соцмережах, стикаючись з нею під час патрулювання, щиро дивуються, що дівчина, як і всі інші офіцери нової поліції, може впоратись із абсолютно різними проблемами.

Про те, чому колишня юрист і стюардеса вирішила стати офіцером поліції, що змінило це рішення і як у мініатюрної дівчини виходить справлятися із правопорушниками Валерія розповіла сайту "24".

Іти в поліцію — це було суто ідеологічне рішення. Воно, жодною мірою, не пов'язане ані з пошуком нової роботи, ані з заробітною платою. У мене, об'єктивно, немає навичок, сил, тактичної підготовки щоб, наприклад, піти воювати на сході України. Але у мене є можливість змінити щось у державі в іншій сфері. І якщо держава дає можливість приєднатися до змінення країни, то просто неможливо сидіти вдома або робити щось на якійсь іншій роботі. За неї потрібно хапатися двома руками і реалізовувати разом з однодумцями.

Якщо скажу, що працювати легко, то це буде неправда. Але не можу виокремити якісь найважчі моменти. Напевно, найскладніше було побороти невпевненість у собі. Спочатку здавалося, що нічого не вийде. Не було впевненості у тому, що ця реформа спрацює. Коли ми вчилися, здавалося, що тільки вузьке коло людей, з якими ми навчаємось, горить цією справою, а більше ніхто про поліцію не знає і в нас не вірить. Лише після перших днів роботи стало зрозуміло, що у країні дійсно відбулася справжня реформа. Поки я безпосередньо не доторкнулась до громадян, які вселили у мене віру, сумнів був. Але коли бачиш, що робиш добрі справи, у тебе це виходить і люди за це дякують, розумієш, що система працює — всі страхи йдуть на другий план.

Часто звучала фраза, що ми отримали від громадян дуже великий кредит довіри. Це правда. Ми не можемо собі дозволити відступити назад або зробити якусь помилку. Це стосується і кожного патрульного особисто, і системи в цілому. Механізм запущений і потрібно виправдовувати довіру. Відповідальність колосальна. Але відповідальність — це приємно. Вона означає, що тобі довіряють.

Мені мініатюрність або краса не заважають працювати за інструкцією. У певних ситуаціях, якщо конфліктуючі сторони бачать такого поліцейського, вони кажуть: "Все! Ми більше не сваримося. Давайте селфі зробимо!". Це звучить, мабуть, смішно і безглуздо, але іноді на селфі конфлікт буває вичерпаний.

Іноді ображають, буває. Але я розумію, що якщо ображають мене, то ображають не мене як особистість, дівчину або патрульного. Ображають систему в цілому. Це, свого роду, відторгнення і неприязнь. Люди, у чомусь не злюбивши поліцію, невдоволення і негатив висловлюють мені, бо я приїхала на виклик. Приїхав би інший патруль — вислухав би все те ж саме. Відтак подібні речі сприймаю холодно і рівно. Не психую і не переживаю. Форма для мене — свого роду захисний бар'єр. Зі стресостійкістю теж усе в порядку.

Історії абсолютно різні кожен день трапляються. Бувають — прості і нецікаві. З деякими громадянами зустрічаєшся чи не кожен день. Це, як правило, якісь проблемні сім'ї, де зловживають алкоголем або наркотичними речовинами. Бувають — неординарні. Вранці може бути "виклик-свято", а ввечері — "виклик-трагедія". Дуже контрастна робота. Дуже. І динамічна.

Ніколи не знаєш, чим закінчиться виклик. Ми не знаємо, хто перебуває по той бік телефону. Це може бути звичайний конфлікт, коли сторони посварилися і розійшлися, а може бути, сварка, яка закінчується мордобоєм або розстрілом. Безглуздих викликів для нас немає. Хоча іноді бувають смішні. Один раз поліцію викликали через те, що дуже голосно кукурікає півень і заважає людям спати. Виклик прийшов — на нього потрібно реагувати. Ми ж не можемо натиснути кнопку "Відміна". Можливо, це не входить до компетенції поліції, але для заявника це реальна проблема — півень не дає спати. Так що зараз ми беремося практично за все: у нас хлопці і пожежі гасили, і колеса міняли, і півнів заспокоювали. У нас зараз такий внутрішній душевний порив, що ми гори готові звернути.

Сьогодні вночі, наприклад, затримали правопорушників, які вимагали викуп — досить велику суму в іноземній валюті — за людину. Згадана "жертва" у цей момент був вдома біля своєї матері. Вона, після того, як зловмисники зажадали викуп, викликала поліцію. Важливо було зловити цих людей, тому що по Києву таких випадків вже багато було. Ми підіграли їм. Добилися того, щоб зловмисники пішли на наші умови. У під'їзді будинку, куди вони приїхали по викуп, на них чекала поліція. Зловмисники одразу були затримані, їм уже не залишалося нічого іншого, окрім як, за фактом зізнатися. На те, щоб вивести їх на чисту воду пішло кілька годин. Все було майже як у кіно.

Нова поліція до самого кінця трималася у таємниці. Всі знали, що набір є, але ніхто не знав, як ми з'явимося. У мене, крім батьків і найближчих людей, навіть не всі родичі і друзі знали, що я пішла в поліцію. До присяги я це приховувала. Коли виклала фото у формі, думала, що буде шквал критики. Але отримала таку підтримку, що на зміни їжджу задоволена як слон, знаючи, що роблю важливу справу.

Я зараз лейтенант. Тато дуже пишається. Каже, що я його переплюнула. Коли я отримала звання — мене ніхто не критикував. Хоча сама вважаю, що, можливо, в чомусь це було поспішно. Такі звання люди роками заробляють. Але це хороший аванс. Тепер ми повинні довести, що звання гідні.

Знаю, як працювала стара система. Бачу, що є зараз. Різниця і в тому, як з нами поводяться і як підносять. Нас дійсно стараються мотивувати. Нам не дають зіскочити з цієї хвилі бажання реформувати. Нам задали високу планку, дали мотив і стимул, які не дозволяють зупинятися або йти на які-небудь негарні вчинки, типу хабарництва. У попередньому поколінні все було інакше. Не дбали про співробітників, таким чином, підштовхуючи їх до скоєння злочинів.

Хабарі пропонували не часто, але випадки були. За перший місяць протягом кількох тижнів пропонували різні суми — від 200 доларів до 100 гривень. Прям у відкриту. Бувало, гроші пропонували не за щось, а просто махали купюрами перед нами, перевіряючи, спокусимося ми чи ні. Але з нами це не працює. Немає ніякого бажання ці гроші брати. Такі спроби навіть ображають. У нас достатня заробітна плата і мотиви у нас абсолютно інші.

Попереднє покоління правоохоронців до нас відчуває навіть не заздрість чи ненависть. Мені важко залізти у їхню голову і зрозуміти, що там відбувається, коли вони бачать нас. Але, здається, що вони відчувають, скоріше, бажання до нас приєднатися. Впевнена, там багато професіоналів з величезним досвідом. Є багато людей, що зараз вже у відставці, які підходять і кажуть, що нами захоплюються.

Я не змінила свою думку про людей, змінила враження про рідне місто. Тепер бачу Київ навиворіт. Кожен раз, коли йду по місту, дивлюся на нього вже не як проста людина, якій подобається вулиця, музей, магазин або ресторан. Я бачу Київ поглядом поліцейського. Спокійно не можу пройти повз щось, де бачу правопорушення. Про Київ все своє життя я була кращої думки. Не уявляла, що тут такий рівень злочинності. Мені завжди здавалося, що це — дуже спокійне місто. Виявилося, що в кожному місті є і злочини, і адміністративні правопорушення. Не думала, що стикнуся з такою їхньою кількістю. А в громадянах не розчарувалася абсолютно. Я завжди знала, які люди живуть у Києві.

Ми офіцери поліції 24 години на добу, сім днів на тиждень, 365 днів на рік з того моменту, як прийняли присягу на вірність українському народу. Ясна річ, повернувшись додому, я одягаю цивільний одяг, розпускаю волосся і перетворююся на звичайну дівчину. Але психологічно — я офіцер вже цілодобово. Іноді їдеш кудись у домашніх справах, бачиш правопорушення, і хочеться одразу ж його ліквідувати. Але зробити цього не можна — ти вже у цивільному одязі. Тоді просто допомагаєш людям, підказуєш, що робити, кажеш, що треба викликати поліцію і тоді приїде інший екіпаж, який обов'язково допоможе.

Робота інтенсивна і напружена, але дуже скоординована і злагоджена. Змушує бути максимально чіткою і сконцентрованою. Своє особисте життя починаєш планувати так же, щоб встигнути все: і пожити, і відпочити, і побути з родиною, і досягти успіху в роботі. Мені робота допомагає планувати свій день і своє життя. Моя сім'я і рідні не страждають. Друзі трошки ображаються, з ними не завжди встигаю бачитися.

Я абсолютно різна. В інтересах, у житті, на фото. Все залежить від образу, який сама собі створю. Як офіцера мене всі знають дівчиною з туго затягнутим пучком, макіяжем і сережками-перлинами. Це мій образ і я намагаюся йому відповідати. Плюс — це зручно і практично. А в повсякденному житті я можу бути і з розпущеним волоссям, і з хвостиком, і звичайною дівчиною, і леді, і незвичайною дівчиною. Все по-різному. Ось так.