Життя іноземця в Україні: "люди посміхаються тільки тоді, коли вони дійсно хочуть цього"
Впродовж перельоту розмовляти дешево, а мріяти весело, але речі стають реальними дуже швидко після того, як приземляєшся. Більше не можна мріяти в хмарах.
Більше не можна весело розмовляти, дивлячись на червоний захід сонця над Тихим океаном з комфортабельного будинку.
Читайте також: Переїзд у Київ із Сан-Франциско: враження іноземця від життя у столиці України
Під час перельоту мрійливі думки буквально падали з неба. Але марення перетнуло лінію в реальність від звичайного до невідомого світу.
Існує два звуки, більш важливіші за будь-які інші, коли ти покидаєш свою рідну країну: звук штампу у вашому паспорті, а також – банкоматів, що видають вам нову валюту. Те, що я почув обидва ці звуки, зробило Україну для мене офіційною.
Хоча це може здатися серйозним для когось, я з того типу людини, які розцвітають, коли знаходять шлях у невідомому. Коли небо в Америці стало для мене ясним і передбачуваним, я захотів змін на новій землі, я хотів відкриттів.
Той листопад 2016 року був кроком в інший вимір мого розуму, в нові почуття моєї нервової системи та у нові пейзажі, що замерехтіли в очах. Київ так само не мав нічого чарівного, як і влітку: сіре небо, злиті в єдине одноманіття будівлі, як один широкий і довгий штрих пензлем по полотну.
Але я не хотів, щоб все було здорово; я не хотів, щоб погода була ідеальною. Я хотів текстури, глибини та зернистості... і Україна передає усі ці явища, як досвідчений професіонал.
Кожне місце викликає єдине асоціативне почуття у перші двадцять чотири години. Ірландія – пити. Балі – відпочинок. Лас Вегас – надлишок. Нью-Йорк – суєта. Україна ... автентичність.
Країна має невтішну здатність зберігати все автентичним. Є цілий набір чинників, які призводять до цього результату, але зазвичай більшість сучасного світу намагається зробити шоу, Україна ж є одним із тих місць, які цього не роблять. У певному сенсі, це дуже просто; люди посміхаються тільки тоді, коли вони дійсно хочуть цього. Немає жодних "гарячих" жестів, лише ті, які надходять від справжніх намірів: чи добрих, чи поганих.
І хоча це не звучить затишно – і це так – насправді досить бадьорить.
Тому я прийшов у свою нову реальність з оптимізмом і відкритими очима, мій розум збиває на нову культурну інформацію. Одним із головних моїх інтересів є порівняння та протидія культурним невідповідностям та поведінці. Ось що я відчув під час мого першого тижня у Києві:
Попри те, що українці спочатку не були самими товариськими, я виявив, що як і хороше вино, час робить їх набагато кращими. У моєму багатоквартирному будинку розташовувалася "Бабуся мафіоза" (старша леді), яка весь час крутилась біля вхідних дверей, як охорона. Це був перший тиждень, погляди були в основному жорсткими і яструбиними. Але до кінця цього тижня двоє з тих всіх поглядів почали посміхатися. А тепер одна з них називає мене її сином.
Заходи безпеки в Америці є безпрецендентними. Там є або попередження, або знак "ні", "стоп" майже для всього. Україна ж обирає інший бік. Тут немає попереджень, так само як і ніяких знаків. Все має вигляд безкоштовної гри, де є тільки кращий, чи гірший. Існує певна підтримка, яка проведе тебе крізь емоції від дискомфорту та незручностей.
Впродовж мого першого тижня я зрозумів, що якщо я помру в Україні, то, швидше за все, я зникну в занедбаному ліфті радянського зразку, який або забере мене, або відмовиться від моєї смерті. Це і досі мій найбільший страх у цій країні.
Прості речі вимагають докладання зусиль і терпіння. Я хотів записати дещо, тому мені потрібно було купити ноутбук; його пошуки зайняли в мене більше, ніж пів дня. У продуктовому магазині ноутбуки не продавались, як це було вдома, тому після тривалого запису набору вказівок від хлопця на вулиці, я опинився в комп'ютерному магазині з проханням продати мені ноут. Представник підвів мене до нових портативних комп'ютерів і сказав: "оце ноутбук".
Читайте також: Україна потрапила до списку найнебезпечніших країн світу для туристів
Хоча тут набагато менше коментарів, штибу "Привіт, як ти"?, зате є глибокі очі, які говорять про те ж саме в невербальній формі.
Хоча знання мови не є серйозною проблемою, воно також є перевагою. Всі ці маркетингові повідомлення, призначені лише для того, щоб вкрасти нашу увагу, стають неефективними.
Я одразу відчув усю глибину тут. Це таке почуття, яке ніколи не можна пояснити, і його треба відчути, щоб зрозуміти. Київ почався більше тисячі років тому.
Час простою не повинен був заповнюватися пустою балаканиною. Люди в цілому тут думають глибше і довгі мовчання є нормальними.
Загальний темп життя у Києві значно повільніший. У перші вихідні вранці мені було цікаво, можливо, виникла надзвичайна ситуація, оскільки нікого не було на вулицях Києва.
Метро було чистішим, ефективнішим і швидшим, ніж у Нью-Йорку, а проміжки між поїздами занчно менші, ніж у метро сан-Франциско.
Як іноземцю навчитись жити в Україні
В перший тиждень я мав неприємну історію у продуктовому магазині. Вся продукція повинна бути зважена. Позаду мене вже зібралась черга і я відчував тиск, поки прокручував у своїй голові слово "перець" російською мовою, шукаючи правильні літери кирилицею, щоб ввести у комп’ютер на вагах. Перехожі почували себе розумніше. Тут відчувалось різке зниження кількості божевільних і бездомних, порівняно з Сан-Франциско.
Вихід із зони комфорту і "ризик" переїзду в Україну виявився одним із найкращих вражень у моєму житті, і тепер це моє життя. Це вже не та думка, мрія в небі, тепер це реальність замість мого "звичайного світу".
Більше про Пітера можна знайти тут: Facebook; Instagram; www.petersantenello.com
Переклад: Анастасія Ковач-Петрушенко
Читайте також: Нічний Тайвань зачарував урбаністичною красою: дивовижні фото