Кривава Варшавська битва: як Україна та Польща об'єдналися проти Росії

Підписання Комп'єнського перемир'я завершило Першу світову. Європа перейшла у фазу народження нових країн на руїнах переможених імперій. Це також був час внутрішніх конфліктів, повідомляє 24 канал.

Цікаво Свої серед чужих: шокуючі історії солдатів, які воювали під прапорами декількох країн

Наприкінці 1918 року в Німеччині спалахнула революція. Залишки німецьких армій, розсіяні по територіях колишньої Російської імперії стягувались додому. У 1919 році марксистська революція охопила Угорщину. На відміну від Берліна і Будапешту, де комуністам не вдалося закріпитись, на території Росії більшовикам доля посміхнулася.

"На початок 1920 року більшовики розбили всіх основних ворогів у Громадянській війні. Колчак був розгромлений і розстріляний. Війська Денікіна відступили на Крим. Юденич розбитий – до столиці, до Петрограду він не добрався. Білі війська під проводом генерала Міллера на півночі також розтрощили. На всіх основних фронтах білі були знищені", – сказав кандидат історичних наук Андрій Руккас.

Великий похід на Захід

Звільнені, після перемог, резерви дозволяли готувався до великого походу на Захід.

Планувалося об'єднатися з німецьким пролетаріатом, італійським, чехословацьким і так далі,
– зауважив історик Артем Папакін.

З наказу №14 – 23 командуючого Західним Фронтом Міхаіла Тухачевского від 2 липня 1920 року: "Бійці робочої революції. Спрямувати свої погляди на захід. На заході вирішуються долі світової революції. Через труп білої Польщі лежить шлях до світової пожежі. На багнетах понесемо щастя і мир працьовитому людству. Настав час наступу. На Вільнюс, Мінськ, Варшаву – марш".

Серед головних перешкод цього революційного походу була Польща – як країна з найчисельнішим і найбоєздатнішим серед сусідів військом. І головна людина Речі Посполитої – маршал Юзеф Пілсудський – добре це розумів.

Юзеф Пілсудський / Фото meme-arsenal

"Пілсудський розумів це. Польська розвідка працювала, намагалася видобути від більшовиків більше інформації. Ми розуміли, що наближається великий наступ. І це були такі перегони з часом", – зазначив директор Польського Інституту у Києві Роберт Чижевський Козз.

Більшовики перекидали на західний напрямок найбоєздатніші частини.

Коли починався цей наступ більшовики йшли 2 напрямками: білоруським та українським. І в той момент сили більшовиків майже у 2 рази перевищували сили поляків, чи сили польсько-українські, адже це була наша спільна війна. Українська армія обороняла найпівденнішу ділянку фронту,
– сказав Чижевський Козз.

Польську армію більшовики поховали авансом. Розраховували на те, що Річ Посполита переживає не найкращі часи через внутрішні проблеми. "Додатково ті конфлікти, які виникли відразу після проголошення незалежності Польщі. Польсько-українська війна, польсько-литовський конфлікт. Не до кінця приязна атмосфера з чехами, говорячи дипломатично. Там не дійшло до війни, але ситуація була дуже напружена. А крім того, складні стосунки з Прусами і Німеччиною. Сказати, що ситуація була дуже важкою, це не сказати нічого", – заявив координатор проєкту "Przystanek Historia. Lwow" Артур Жак.

Угода Польщі з УНР

Свого роду підготовкою до майбутнього зіткнення з Більшовицькою Росією була угода Польщі з Українською Народною Республікою. Війська УНР і Симон Петлюра стали єдиним союзником Речі Посполитої серед її сусідів, з якими Варшава мала незавершені конфлікти на кордонах.

Симон Петлюра / Фото 1news

"Вже на початку січня 1920 року вийшов наказ про те, що українських вояків на території Польщі треба трактувати не як ворогів, полонених чи інтернованих – а як вояків союзної армії, – зазначив Руккас.

Війська Пілсудського допомогли українцям звільнити правобережну Україну і 9 травня 1920 року разом з українськими підрозділами пройшли парадом у Києві.

"Те, що ми бачили в першій половині 1920 року – це була спроба, образно кажучи, роздачі карт по-новому. Пілсудський підписав соз з Петлюрою, Пілсудський пробував зайти в Україну, допомогти Петлюрі відбудувати Українську державу. Якби це вдалося, то сформована українська армія могла б перейняти частину оборони південного фронту, а польські війська могли б більше зайнятися обороною північного фронту", – сказав Чижевський Козз.

► Ситуація швидко розвернулася на 180 градусів

Артем Папакін розповів, що на територію України було перекинуто першу кінну армію Будьонного, потім Чапаєвську армію. Деякі інші військові частини, які не були виснажені в боях, були краще оснащені і озброєні – їх кинули, щоб ліквідувати прориви у фронті.

Загалом у Варшавській битві під червоними прапорами виступили до 114 тисяч солдат. Вони використовували 600 гармат і майже 2,5 тисячі кулеметів.

Вже наприкінці травня більшовики знову зайняли Київ і стрімко ураганним темпом почали наступ на Захід. Північне крило Тухачевського – через Білорусь, південне під командуванням Єгорова, Будьонного і комісара Сталіна – через Україну.

Єгоров, Будьонний, Сталін / Фото колаж 24 каналу

"Весь червень, липень і першу половину серпня. 2,5 місяці перша кінна армія швидко наступала вперед – дійшла до передмість Львова. А з липня в наступ перейшов і західний фронт Тухачевського. Коли вони там 4 липня перейшли у наступ, через пару днів упав Мінськ. 1 серпня червоні були в Бресті. 14 серпня червоний західний фронт стояв на передпіллях Варшави", – розповів історик Руккас.

У Варшаві панувала паніка

За словами Папакіна, були проблеми з постачанням амуніції, постачанням боєприпасів і уніформ. У такий спосіб бойові частини, які брали участь у Варшавській битві, виглядали не найкраще. Попри це, бої були виснажливими і запеклими. Польща збирала останні резерви, щоб закривати проблемні ділянки фронту.

Цікаво КДБ по вуха у крові: зухвалі операції кремлівських агентів на території Східної Європи

Як розповів Чижевський, в Варшаві панувала паніка. Дипломати іноземних країн виїжджали, залишали Варшаву. Ватиканська нунціатура – Папа залишив свого нунція-представника попри те, що для поляків католицизм був символом національно-визвольної боротьби впродовж всього XIX століття. Однак втеча дипломатів інших країн негативно впливала на дух поляків.

Навала більшовиків супроводжувалося червоним терором. Нові порядки насаджувалися силою і містам і селам. "Одразу після того, як радянські війська увійшли до Галичини – були спроби створення Галицької Радянської Республіки. Окремої. Не української, а окремої Галицької Радянської Соціалістичної Республіки. Відразу після зайняття східної частини Польщі в Бялистоці був створений Польревком – Польський революційний комітет, який мав далі комунізувати Польщу", – зазначив Папаків.

Російська пропаганда говорила, що червоноармійці несуть звільнення від панів і тріумф свободи та справедливості. Чим ближче до Варшави, тим менше цим гаслам вірили. Польське селянство завдяки церкві, і польські робітники під впливом глави уряду Вінцента Вітоса, який прийшов у велику політику з посади війта – мали імунітет до кремлівської пропаганди.

Вінцент Вітос / Фото dzieje.pl

"В Європі, наприклад, в Німеччині хтось міг вірити в справедливість, яку несуть на багнетах більшовики. Однак в Польщі існувала свідомість, що незалежно від того, чи це чобіт царський, чи більшовицький – це буде завжди чобіт, який давить свободу", – сказав Артур Жак.

Наступ совєтів через Україну був повільнішим ніж на півночі, але вже незабаром впав Проскурів, Кам'янець Подільський. 25 липня перша Кінна армія Будьонного захопила Броди. 26 липня впав Тернопіль. Далі був Львів.

Наступ на Львів

На Львів йшло 16 тисяч бійців. Загалом армія Будьонного нараховувала понад 30 тисяч. Вони мали 4 бронепотяги, багато літаків. Лише польових радіостанцій у них було 30, і це було більше, ніж у всьому війську польському. Вони розраховували, що без проблем візьмуть Львів. Але Львів для червоних став "чорним лебедем". Захопити місто одразу не вдалося.

Спочатку поперек горла став опір батальйону поляків у Задвір'ї, за 33 кілометри від Львова. "Задвір'я – це така природна брама до Львова, ворота до Львова. Але капітан Зайончковський і його батальйон практично випадково вийшли на авангарди Будьонного. Вони патрулювали в околицях Задвір'я. Провели розвідку, можна сказати, і мали вже повертатися до Львова. А найкоротша дорога була вздовж залізниці і вони там зустрілися з потужним обстрілом армії Будьонного", – розповів Артур Жак.

Капітан Зайончковський / Фото dic.academic

Червоні не думали, що поляків так мало, а тому їх не намагалися оточувати.

Дуже швидко закінчились набої. Попри це, вони тримались впродовж 11 годин,
– запевнив Жак.

Те, що польський батальйон мужньо тримав позиції до останнього набою було пов'язано з низкою причин. Одна з них – вони добре знали, що в полоні більшовиків їм не вижити.

Виграний завдяки битві під Задвір'ям час допоміг захисникам Львова завершити приготування для оборони. Позиції тримали бійці 6 польської армії Владислава Єнджеєвського і українські війська під командуванням Михайла Омельяновича-Павленка. І коли будьонівці підійшли до міста, вони їх добряче зустріли зав'язавши боями на кілька днів увесь південно-західний фронт.

Зверніть увагу Таємні експерименти ЦРУ із наркотиками: "піддослідними кроликами" були психічно хворі люди

Величезний трофей. Велике місто. Зрозуміло, що козаки Будьонного не дуже хотіли з нього відходити. Плюс дуже невиразна позиція була в члена Військової ради Південно-Західного фронту Йосипа Сталіна, який хотів здобути лаври переможця Львова. І от ця перша кінна армія. Ледь не Леніну особисто доводилося втручатись, щоб заставити Будьонного відійти від Львова і піти на північ і північний захід", – наголосив Руккас.

► Українські 300 спартанців

Згодом, вже після укладення перемир'я, історія батальйону капітана Зайончковського, який складався переважно з молоді, у польській історії була прирівнювана до подвигу 300 спартанців. Задвір'я називають "польськими фермопілами".

Думаю, що це через безпосередні аналогії. Їх було теж майже 300. Капітан Зайончковський не дозволив пройти набагато більшим ворожим силам через вузький перехід, як колись цар Леонід. І тут аналогія дуже добре розчитується,
– пояснив Жак.

Поки Будьонний і Сталін "топтались" під Львовом – під Варшавою розігрались головні події радянсько-польської війни 1920 року. Детальніше про Варшавську битву читайте та дивіться у наступному випуску "Конфліктів".