Ми не знали, виліземо з підвалу чи ні, – історія жінки, яка евакуювалася з пекельного Харкова

Місцева жителька Наталя розповіла сайту 24 каналу про те, чим жило місто у дні війни, як вона та її родина виживала під обстрілами й у підвалах, та коли все ж вирішили евакуюватися з Харкова.

Читайте Синєгубов показав фото кабінету після ракетного удару окупантів: тоді загинуло 29 людей

11 діб усі разом ми просиділи у підвалі

Наталя розповіла, що коли почалася війна, вони всі були вдома, у Харкові. Почули вибухи рано-вранці 24 лютого і зрозуміли, що щось не те. Тоді одразу побігли до аптеки, бо через проблеми зі здоров'ям потрібно були купити "Тироксин". Жінка зізналася, що одразу зрозуміла: раптом почнеться війна – з цим препаратом будуть проблеми, а він їй буде необхідний.

Родина Наталі вирішила залишатися у Харкові / Фото надано сайту 24 каналу

Ми тоді вирішили нікуди не їхати, залишатися у Харкові. До нас приїхали діти, ми привезли батьків. Усі зібралися в одній великій квартирі та вирішили, що будемо всі разом. 11 діб усі разом ми просиділи у підвалі. Діти були там майже весь час, а ми з чоловіком піднімалися іноді щось приготувати поїсти. У нас ще велика кількість живності: на всю сім'ю вийшло шість йоркширських тер'єрів та ще дві кішки. У нас була велика банда і всією цією бандою ми жили у підвалі,
– розповіла Наталя.

Так доводилося жити у підвалі / Фото надані сайту 24 каналу

Наталя розповіла, що спочатку у підвалі було дуже багато тварин і людей, а потім всі почали потихеньку виїжджати. У когось нерви здавали швидше, тому людей щодня ставало дедалі менше.

Ми так просиділи 11 днів, а потім була дуже важка ніч, коли ми не знали, чи виліземо з підвалу чи ні. Тому вранці ми покидали речі, все, що могли, забрали онучку, їй рік і дев'ять місяців, вона була вся покусана комарами. Тоді і я захворіла, моя донька теж, бо в підвалі було холодно. І ми всі поїхали, нас чекали у Кременчуку. Коли ми виїхали з Харкова – все було інакше, наприклад, уже в Полтаві було зовсім інше життя, тихе,
– поділилася спогадами жителька Харкова.

Наталя розповіла, що спочатку вони переночували у Кременчуку, потім – в Умані. Скрізь були тривоги, і хоча це страшно, але, коли тривога і немає обстрілів – це сприймається трохи інакше. Зараз сім'я зупинилася у Кам'янці-Подільському, кажуть, що там теж є тривоги, але не стріляють, і місто живе звичайним життям.

Важливо Всі підіймаються, не лише українці: як громадяни інших країн воюють проти Росії

З житлом допомогли друзі, бо дуже складно зараз знайти квартиру, особливо для великої сім'ї (8 дорослих, маленька дитина та 8 тварин).

Ми виїжджали майже останніми, дуже великий наплив був перед нами, тоді були великі затори. А ми їхали 7 березня, і тоді вже всі, хто хотіли поїхати, поїхали раніше. Тому, коли ми виїжджали, заторів не було, тільки блокпости й все. Щодня ми сподівалися, що все це закінчиться, але коли захворіла дитина і коли була ця остання ніч, коли будинок трясся і ми сиділи в підвалі, тоді ми вирішили виїжджати,
– зазначила Наталя.

Вона додала, що виїзд у них був можливий лише в один бік – на Пісочин, бо на всіх інших напрямках були російські війська чи велися активні обстріли.

Онучка Наталі у харківському підвалі / Фото надані сайту 24 каналу

Те, що колись не було зруйновано німцями, зруйнували зараз

Жителька розповіла, що у Харкові ППО не працювало із самого початку, тому було дуже складно. У їхньому районі, ближче до центру, сирени зовсім не чути. Спочатку чули літаки, потім вибухи, а потім уже була якась віддалена сирена і на телефони надходили сповіщення про повітряну тривогу. Звичайно, є райони, від яких взагалі незрозуміло, що лишилося, – Салтівка, Північна Салтівка. Їх почали обстрілювати від самого початку.

Усі ці 11 днів тиші не було. Ми в центрі жили, і коли снаряд прилетів до Харківської ОДА, ми з чоловіком піднялися нагору, щоб приготувати їжу. Будинок хитнуло дуже сильно, і ще цей свистячий звук літаків,
– уточнила Наталя.

Зараз жінка перебуває на зв'язку з друзями, які там залишилися, і вони кажуть, що нічого не змінилося – вибухи та обстріли чутно постійно. Це триває цілодобово.

Втім, попри активні обстріли, всі комунікації у місті роблять дуже швидко, Харків продовжує жити. Вивозиться сміття, як тільки зникало світло – його лагодили протягом кількох годин. Там, де не зруйновано так, як Салтівка, все дуже швидко робиться. Комунальні служби всі працюють.

Онучка Наталі у харківському підвалі / Фото надані сайту 24 каналу

Коли ми проїжджали Харковом, – все скрізь прибрано, дороги розчищені, немає такого, що завали, й не можна проїхати. Є райони, які дуже сильно постраждали, є ті, які не так сильно обстріляли. А центр, який ти знав, весь зруйнований. Те, що колись не було зруйновано німцями, зруйнували зараз. У мене донька архітекторка, вона каже, що роботи тепер буде дуже багато. Хочеться повернутись, щоб усе це відновлювати,
– зауважила Наталя.

Хочемо якнайшвидше повернутися додому

От з чим у місті зараз проблема – так це з ліками. Наталя розповіла, що ті, хто залишився у Харкові, постійно пишуть, і вони бігають аптеками, шукають, що потрібно, щоб все відправити. Тому що аптеки практично не працюють, місто велике, а через те, що постійні обстріли, немає можливості кудись дістатися. Тож ситуація там складна.

В аптеках немає навіть найпростіших препаратів – від температури чи чогось такого. А зараз багато хто сидить у підвалах, на парковках, і хворіє, бо холодно, а лікуватися нема чим.

Також постійно відправляємо корм для тварин, на щастя працює "Нова пошта". Багатьох тварин покинули, і місцеві дівчата їх підгодовують. По продуктах зараз кажуть, що все є. Хліб, вода, м'ясо, крупи – все є. Просто не всі магазини працюють. Ще тоді, коли ми перебували у місті, у магазинах були величезні черги, і магазини відкривалися не за часом, а тоді, коли вони мали товар,
– поділилася Наталя.

Вона також зауважила, що російських військових у їхньому районі не було, туди ніхто не доходив, а ось околицями міста ходили.

Зруйновані домівки людей у Харкові: дивіться відео Марини Борейко

За словами жінки, вони досі перебувають у Кам'янці-Подільському, і це чудове місто, де привітні люди, та всі хочуть допомогти, але дуже хочеться повернутися додому.

Тут багато російськомовних, але коли люди запитують, звідки ми й чують, що ми з Харкова, нам колосально допомагають і підтримують. Але все одно хочеться додому. Ми не хочемо навіть виїжджати кудись за кордон, хочемо якнайшвидше повернутися додому,
– підсумувала жінка.

Хороші новини скоро? З Путіним завжди їздить 10 – 12 лікарів і серед них онколог: дивіться відео