Нас просто розстрілювали з танків, – директор Українського дому про порятунок з Маріуполя

Цивільні також помирали без важливих для них медикаментів та своєчасного лікування. Про ці та інші нюанси виживання у блокадному місті – ексклюзивно сайту 24 каналу розповів директор Українського дому в Маріуполі Ігор Павлюк.

Важливо Десятки тисяч вбитих, фільтраційні табори та епідемічна катастрофа: інтерв'ю з мером Маріуполя

Розстріл із танків 

Ігор народився та виріс у Маріуполі. Він пригадує своє рідне місто красивим і таким, яке розвивалося. І до кінця не міг повірити, що у 21-му столітті можливе все те, що зробили окупаційні війська. Адже у його розумінні війна, навіть ідеологічна, не може тривати з таким фізичним знищенням.

24 лютого ранок Ігоря розпочався як і в більшості українців – з повідомлень від рідних. Він одразу поїхав на роботу, де вже на той час зібралася велика кількість українських військових. Це був найбільший заклад за об'ємом у місті. Тому бійці звідси вирушали на передову. Чоловік зауважив, що українські захисники були добре налаштовані та з думкою, що це все швидко закінчиться.

Всі йшли на свої позиції з бажанням закінчити це якнайшвидше. Вони в цьому і не сумнівалися, але, на жаль, не вийшло так, як вони хотіли,
– зазначив він.

Кладовище замість скверу

У Маріуполі зараз багато масових поховань. Одне з них розташоване біля будинку культури, де працював Ігор. Раніше там був сквер, де відпочивали місцеві жителі. 

Зараз там кладовище. Коли там почали хоронити людей, я вже хоронив біля свого будинку. Я це не бачив, але знаю, що там багато вбитих,
– сказав він.

Ігор Павлюк / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

В Українському домі працювали 200 людей. Близько 50 з них на сьогодні так і не вийшли на зв'язок. За словами чоловіка, авіабомби падали поруч, але прямого попадання у будівлю не було.

У нас було веселіше. Нас просто розстрілювали з танків. Передня частина будинку вся була розстріляна. При тому, що близько 150 людей в цей момент перебували у підвалі. Мене вже там не було. Я перебував у своєму районі й не міг туди приходити,
– розповів він.

Люди знаходили щось біле та вибігали, бо боялися, що їх просто завалять у підвалі. Там було кілька співробітників, а більшість – це ті, які жили у сусідніх будинках. Звичайні цивільні з дітьми, бабусями, дідусями, з собаками, котами, папугами.

Маріуполь / Telegram-канал "Мариуполь сейчас"

"Якби не покликали їх, то, мабуть, моїх дітей вже не було"

Перше попадання у дім, де проживав чоловік разом з родиною, було 9 березня. До цього "прилітало" у сусідні будинки. Тому люди, опинившись без води, газу, світла та зв'язку, готували вже на вогнищах і сподівалися, що до них все це може й не дійде. Адже це був центр міста і тут розташована важлива інфраструктура.

У моєму розумінні, якщо ви хочете у цьому місті продовжувати жити та щось налаштовувати, то не треба його так знищувати. А воно вийшло рівно навпаки,
– зазначив Ігор Павлюк.

9 березня родина піднялася з вулиці від вогнища до себе у квартиру, що на шостому поверсі. Діти чоловіка пішли до себе у спальню. І тільки як їх покликали на кухню, то рівно через 20 секунд прилетіло в їхню кімнату.

Якби не покликали їх, то, мабуть, моїх дітей вже не було. Ми схопили свої документи, вони вже були готові. Єдине, що ми не думали, що ми спустимося 9 березня у підвал і більше у квартиру фактично не повернемося,
– додав він.

Ігор Павлюк розповів, як ледь не втратив дітей / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

За словами чоловіка, він намагався кілька разів підійматися, щоб знайти хоч якісь продукти. Але це було дуже небезпечно, адже вже працювали снайпери. 16 березня у будинок було пряме попадання, він загорівся. Полум'я розійшлося по всій будівлі.

У нас падали балкони, була пожежа, температура була високою. А ми в цей час сиділи у підвалі. Ми намагалися затушити, але дим був сильним і це було неможливо. Ми просто стояли й дивилися, як все це згорає,
– розповів співрозмовник.

"Як мінімум, одна людина в день з нашого будинку помирала"

Машину Ігоря спалили, тому виїхати було неможливо. Як мінімум, одна людина в день з будинку, де проживав чоловік, помирала. Це, зокрема, були люди літнього віку, які залишилися без необхідних ліків, ті, які мали онкологію чи входили в діабетичні коми. Вони залишилися без медичного догляду та помирали, бо їм не могли надати своєчасну допомогу.

9 березня наша сусідка гуляла з двома собаками на вулиці. ЇЇ розірвало на двоє. Ми не хоронили її кілька днів, бо думали, що будуть тіло забирати. Але забирати було нікуди й нам запропонували віднести її на балкон. Скажу страшні речі, але дві частини тіла у двох різних покривалах. Так ми її похоронили внизу,
– розповів він.

Маріуполь / Telegram-канал "Мариуполь сейчас"

Жінка літнього віку, яка проживала на четвертому поверсі, також загинула в день першого обстрілу. ЇЇ намагалися віддати, щоб хтось забрав та похоронив. Але ніхто не забирав тіло загиблої.

Ми замотали її в її ж килим. Вона довго ще лежала. Ми все думали, що ж з нею робити, бо довкола все сильно обстрілювали. Ми боялися хоронити її. Страшна доля, бо потрапив осколок і вона ще й згоріла. Так вона й залишилася там,
– розповів він.

Ховати людей доводилося і з сусідніх будинків. Це також було дуже швидко і назвати це захороненням дуже складно. За словами Ігоря, вбитих присипали землею, бо викопати нормальну яму було неможливо. З померлими намагалися залишати документи на випадок, якщо раптом хтось колись їх знайде, щоб розуміли хто це.

"Підвальна родина"

В укриттях жили всі, як велика дружня "підвальна родина". Чоловіки розпалювали вогнище, яке постійно намагалися підтримувати. Адже розпалювати його ще раз не було часу та було небезпечно.

У підвалі з Ігорем перебувало близько 150 людей. Чоловік називає це своєрідною "підвальною міграцією", коли люди з одних підвалів перебігали в інші. Десь зупинялися, пожили й пішли далі. Пересуватися містом було неможливо.

Я вийшов на вулицю перевірити залишки моєї машини. Ніяк не міг повірити, що вона не заводиться та не їде. У цей час під'їхали російські "Гради" та почали обстрілювати. Не можу сказати, що контузило, але два дні після цього я не чув взагалі нічого. І в цей день я сказав: "Все, ми йдемо",
– розповів Ігор.

Маріуполь / Telegram-канал "Мариуполь сейчас"

По місту не було блокпостів. Просто хаотично пересувалися російські військові. За словами чоловіка, вони не були їхньою мішенню, але ніхто з них і не дивився, щоб цивільні кудись не попали.

Бо коли вже окупанти зайшли до нас, я казав: "Зробіть хоча б якийсь пішохідний коридор, щоб в мене могли люди з підвалу вийти". На що вони відповіли: "Ми цим не займаємося. Для нас вас тут взагалі немає. Це ваші питання". Тому люди вибігали просто на свій страх і ризик,
– пригадав він.

Актуально Це жах, скрізь діри, – житель Харкова розповів, як у 50 років став безпритульним через Росію

Порятунок пішки

З підвалу власного будинку вони вийшли 22 березня о 11:00 ранку та пішки дійшли до ТРЦ "ПортCity". Боячись, щоб не депортували у Росію, родина звернула у Старий Крим і переночувала у близького друга.

До цього Ігор познайомився у підвалі з людьми, які мали машину, але вони ще боялися виходити. Їм він залишив записки, щоб приблизно розуміти, як будуть йти, щоб потім зустрітися в одному місці. Всього з Маріуполя виходило дев'ятеро людей, включно з Ігорем.

Маріуполь / Telegram-канал "Мариуполь сейчас"

На той час вже діяли так звані "фільтраційні табори". Однак, чоловіку вийшло обійти їх в Донецькій області. В Запорізькій – "фільтрації" ще не було, але чоловіків на блокпостах роздягали та принижували. За словами Ігоря, він своїм сказав, що це треба перетерпіти, щоб поїхати далі.

Все залишилося там, але ми живі. Ми вийшли на руках з собакою. Вона у нас вже старого віку й одна лапа фактично не ходила. У Києві вона на диво почала ходити на всіх чотирьох. Мабуть, стрес,
– підсумував Ігор Павлюк.

За темою – Маріуполь. Хроніки пекла: дивіться відео