Нація, що їде – сумний підсумок 30 років Незалежності
На жаль, в Україні поки немає державної програми. Зате є політика посилення фіскального навантаження. Вона "вичавлює" з країни бізнес і таланти.
Українці за останні понад сто років отримали репутацію "нації, що їде". Так було за часів панування Російської імперії, комуністів та, на жаль, в роки Незалежності. 1990-і стали часом великих випробувань – тоді з України у пошуках кращої долі виїхали мільйони людей. Проблема залишилася у ХХІ столітті й тільки зараз влада звернула на неї увагу, щоправда, розв'язати її не може.
До теми Нація, що їде: як повернути українських трудових мігрантів додому
У 90-х це були економічні злидні та соціальна катастрофа, яка знищила медичну сферу та поставила на межу виживання мільйони людей. До цього додалась політична нестабільність і байдужість держави, а у 2014-му – війна. Все це позбавило багатьох українців впевненості у завтрашньому дні й примусило тікати з Батьківщини.
За кордоном колишні інженери, доктори та викладачі погоджувались на низькокваліфіковану роботу за гроші, значно менші, ніж отримували місцеві. Люди змушені віддавати значну частину заробленого "посередникам" та мафії – працювали у найскладніших умовах та за мінімальною ставкою. Вони ризикували не лише заробленим, але здоров'ям та життям.
У ХХІ столітті темпи міграції набули загрозливого характеру. За оцінками колишнього міністра Дмитра Дубілета, за минуле десятиліття, з України виїхали й не повернулися майже 4 мільйони українців, тобто трохи менш як 10% населення країни.
У сучасному цивілізованому світі головний ресурс – зовсім не нафта чи інші природні копалини, і навіть – не вода та їжа, а люди. Саме тому в освіту та соціальні програми розвинуті держави вкладають величезні кошти, створюють умови для життя та не бояться платити мільйони за створення нових робочих місць. Натомість бідні та неуспішні країни своїх громадян не шанують й роблять все, щоб люди шукали кращої долі десь-інде.
Цю аксіому в Україні почали нарешті розуміти наприкінці другого десятиліття ХХІ століття. Втім, до її виришення ще далеко й це – головний сумний підсумок 30-річчя Незалежності. Щоб зупинити трудову міграцію Україні потрібно стати успішною державою, а для цього необхідно стимулювати прискореними темпами розвиток української економіки, необхідно залучати більше інвестицій, які будуть стимулювати створення робочих місць. Потрібно створювати і більше умов для якісної освіти і конкуренції.
Українець не хоче заробляти 400 – 500 доларів в Україні, а їде за 1000 – 1500 євро до Польщі. При цьому, якщо врахувати податки, купівельну спроможність зарплат та витрати на посередницькі послуги при працевлаштуванні – вигоди від трудової міграції виявляються не такими ж вже й привабливими.