Обіцянки – цяцянки: що дав Україні Будапештський меморандум

22 лютого 2022, 12:43

19 лютого Президент України у Мюнхені голосно нагадав світу про існування "Будапештського меморандуму", який мав би гарантувати територіальну цілісність нашої держави, натомість перетворився на символ провалу міжнародної системи світової безпеки.

Сайт 24 каналу розповідає, що таке "Будапештський меморандум", чому був підписаний, чому він ніколи не виконувався та чому тривалий час все всіх влаштовувало.

Читайте також Цинічна заява лідера Кремля, нищівна реакція світу та України: як Путін "легалізував" бойовиків

Передумови підписання Будапештського меморандуму

Україна здобула Незалежність у 1991 році, а разом з нею – спадок СРСР у вигляді третього за потужністю ядерного арсеналу в світі. Це були 176 міжконтинентальних та понад 2500 тактичних ракет, здатних нести ядерні боєголовки. Більшість була націлена на США як головного суперника СРСР у "Холодній війні".

Розпад радянської імперії був стрімким та далеко не завжди передбачуваним – замість однієї держави з ядерною зброєю на політичній мапі світу утворилися декілька країн з могутнім ядерним потенціалом, до того ж – голодних і злих. У цих умовах США на правах переможця у "Холодній війні" вимагали для себе нових гарантій.

23 травня 1992 року Україна разом з Росією, Білоруссю та Казахстаном підписали з США так званий "Лісабонський протокол". Стаття 5 Угоди передбачала, що Україна, Казахстан і Білорусь мають позбутися свого ядерного арсеналу у максимально стислі строки та приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року. За півроку до цього 24 жовтня 1991 року – Верховна Рада оголосила, що "наявність на території України ядерної зброї колишнього
Союзу РСР є тимчасовою".

Після цього в України не залишилося вибору, крім того, щоб "віддати" свої ракети. Власне, його не було й раніше. Навіть попри лише "часткову" ратифікацію Верховною Радою "Лісабонського протоколу".

Чи можна було зберегти Україні ядерний статус

Ні. Одразу після здобуття Незалежності Україна опинилася під жорстким тиском США та Росії, які вимагали відмови від ядерної зброї.

Самі ракети для України у той час були "валізою без ручки". Вони мали обмежену придатність – у більшості з них термін статутного використання ядерних боєголовок закінчувався в 1997 році. Власних "сервісних" центрів в України не було. Самі ракети-носії виготовлялися на "Південмаші" у Дніпрі (тоді – Дніпропетровськ), а боєголовки – в Росії, ба більше – за словами президента Кравчука, "валіза з червоною кнопкою" зберігалася у Москві, тобто, де-факто, запуски ракет контролювалися Росією.

У 1993-му році в Україні точилися з цього приводу жорсткі дискусії, лідером "партії" прихильників збереження ядерного статусу був тодішній прем'єр Кучма, колишній директор "Південмашу" переконував, що Україна може собі дозволити залишити 46 твердопаливних ракет. Після перемоги на виборах у наступному році преиздента Кучма про свої слова "забув".

Україна мала (та має досі) відповідні технології (вперше збагачення Урану в СРСР відбулося саме на території сучасної України), проте, не мала грошей для реалізації проєкту. За оцінками того ж Кравчука, мова йшла про 55 мільярдів доларів (Кучма пізніше називав цифру у 200 мільярдів та вказував на 10 років для реалізації проєкту). Таких грошей, звісно, не було (як нема й зараз). Також Україна не мала грошей для простої підтримки інфраструктури – двох сотень пускових шахтних установок (приблизна вартість лише однієї – 1 мільярд доларів).

До теми Будапештський меморандум не має юридичних зобов'язань, – у Німеччині відповіли Зеленському

Фактично, відмова від ядерної зброї була тоді безальтернативною. Іншою справою була питання компенсації.

Ситуація в Україні напередодні підписання "Меморандуму"

"Будапештський меморандум" був підписаний 5 грудня 1994 року.

Для України це були непрості часи. Держава та 52 мільйони її мешканців жили в умовах жорстокої економічної кризи. Керівництво країни, яке складалося з колишніх та чинних комуністів, не мало потрібної компетенції для здійснення успішних реформ, а відтак здебільшого лише "вмикало станок для друку нових грошей", породжуючи нові витки гіперінфляції.

До теми Як Росія 30 років намагалася знищити українську державність

Традиційний для комуністів "рятівник" – Росія – рятувати Україну не поспішав, адже Москва сама ледь дихала. Втім, навіть напівжива колишня імперія не забувала про свої імперські амбіції – якраз на 1994 рік припадає спроба росіян влаштувати у Криму маленьку "революцію" на чолі з зіц-президентом Мєшковим. Також тривала епопея з Чорноморським флотом, а за рік до того Україна відбулася переляком у так званій "першій газовій війні" та кількох торговельних війнах з Росією.

Відмова від ядерного статусу позбавляла Україну необхідності платити за "валізу без ручки", а також надавала можливість отримання кредитів від Заходу.

У січні 1994 року у Москві було підписано спільну заяву про умови приєднання Росії і України до Договору нерозповсюдження ядерної зброї. Там було визначено ціну.

Після підписання "Будапештського меморандуму" Україна отримала від США 850 мільйонів доларів допомоги, а від Росії – знижку на газ та паливо для АЕС. Росія ж натомість за скорочення ядерного арсеналу отримала 60 мільярдів доларів.

Московський вояж президента Кравчука спровокував політичну кризу в Україні – парламент звинуватив Кравчука в перевищенні повноважень, тоді президент погодився на дострокові президентські вибори, на яких програв Леоніду Кучмі та передав йому право на поїздку до Будапешту.

18 листопада 1994 року Верховна Рада після жорстких дебатів погодилася на без'ядерний статус України, але дала настанову президенту – в Будапешті він має отримати чіткі безпекові та фінансові гарантії від США та Росії, лише тоді документ має бути ратифікований (забігаючи наперед, вкажемо, що цього етапу не було передбачено й Кучма про це вже знав).

Що передбачав "Меморандум"

5 грудня 1994 року у Будапешті на саміті ОБСЄ був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї або просто "Будапештський меморандум".

Згідно з документом, США, Велика Британія та Росія зобов'язувалися поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, а також утримуватися від загрози силою, використання зброї проти України.

Даний документ складався з 6 параграфів на 16 аркушах різними мовами (оригінальний текст – це менше 400 слів та всього півтори сторінки) та фактично був декларацією, адже не мав жодних механізмів впливу на його порушників.

Також не обійшлося без "складнощів перекладу" – в українській версії документ містить термін "гарантії", натомість в англійській замість "гарантій" (guarantees) з'явився інший термін – " запевнення" (assurances). Начебто і синоніми, проте, з різним змістом і наповненням. Україна вважала, що отримає гарантії безпеки, а решта підписантів – "запевнення щодо безпеки" політичного характеру.

Важливо Кулеба вважає помилкою відмову України від ядерної зброї

Також документ не передбачав процедури ратифікації парламентами країн-підписантів. На цьому наполягли США та Росія.

Фактично президент Кучма від імені України у Будапешті підписав звичайний клаптик паперу, який ні на що не впливав. Зі слів самого Кучми, він це розумів одразу, але просто не мав вибору, адже Україна тоді опинилась між двох вогнів.

Найбільша помилка

За 15 років після підписання "Меморандуму" на конференції в Ізраїлі (ця держава має власну цікаву "ядерну" історію) Кучма розповів історичну бувальщину – нібито одразу після підписання документу тодішній президент Франції Франсуа Міттеран сказав своєму українському колезі наступне: "Синку, не вір цьому документу, тебе обдурять".

Показово, що нині Кучма цілком визнає своє помилку, але намагається розділити її з попередником – президентом Кравчуком.

Те, як ми відмовилися від ядерної зброї та підписали Будапештський меморандум без справжніх гарантій безпеки від усіх великих держав. Ми (і я, і попередня влада, яка й розробляла цей документ) виявилися не готовими до того, що у світовій політиці такого рівня обіцянки можуть бути порожніми, що можливі такі лицемірство та цинізм,
– говорив Леонід Кучма в інтерв'ю "Радіо Свобода" у серпні 2018 року розповідає про одну зі своїх найбільших помилок на посту президента України.

Натомість президент Кравчук перекладає провину на свого наступника.

Ми готували для Верховної Ради внутрішній документ про ядерний і без'ядерний статус України. Для цього запросили до парламенту командувача 43-ї ракетної армії. Там лише було сформовано питання про без'ядерний статус України і про форми досягнення цього без’ядерного статусу. А вже самі пропозиції до Будапештського меморандуму готували президент Кучма і його команда. Тільки вони, ми навіть не приступали до цієї роботи,
– президент Кравчук в інтерв'ю "Лівому берегу" у серпні 2021 року вмиває руки.

Слова колишнього патрона заперечує Борис Тарасюк – тодішній перший заступник міністра закордонних справ, що і за часів Кравчука, і за часів Кучми опікувався переговорами.

В ефірі телеканалу "Дом" у жовтні 2020 року Тарасюк повідомив переговори щодо тексту "Меморандуму" почалися ще в серпні 1993 року, коли Кравчук був президентом (навіть не думав про вибори).

Зрештою, сам Кравчук визнає, що Кучма не мав іншого виходу, як підписати "Меморандум". З ним важко не погодитись.

Чому "Будапештський меморандум" не працює

"Будапештський меморандум" наразі є чинним документом, зареєстрованим в ООН. Втім, він не працює.

Україна переконалася в цьому у 2014 році, коли Росія, яка, згідно з документом, мала гарантувати безпеку України та поважати її територіальну цілісність, підступно загарбала український Крим та окупувала частину Донбасу.

Тоді ж Україна спробувала застосувати механізм, прописаний в угоді, тобто – скликати консультації держав–гарантів Будапештського меморандуму. Росія тричі саботувала цю ініціативу та заявила, що плювати на неї хотіла.

Відповідь росіян, до речі, датована 1 квітня 2014 – на день дурня – вражає своїм цинізмом та безжальністю. Це дійсно – "класичний ніж у спину".

Цинічна брехня Росії – пряма мова

Росія на саміті ОБСЄ в Будапешті в 1994 році і в ході заходів "на полях" цього саміту не брала на себе зобов'язання примушувати частину України залишатися у її складі проти волі місцевого населення, а положення "Будапештського меморандуму" не поширюються на обставини, що стали наслідком дії внутрішньополітичних або соціально-економічних факторів. Як відомо, 97 відсотків виборців Криму під час референдуму 16 березня цього року, який проводився під контролем міжнародних спостерігачів, висловилися за входження до Російської Федерації. Таким чином, втрата Україною територіальної цілісності стала результатом складних внутрішніх процесів, до яких Росія та її зобов'язання щодо Будапештського меморандуму стосунку не мають. Російська Федерація суворо дотримувалася і дотримується передбачених у "Будапештському меморандумі" зобов'язань з поваги до суверенітету України, у тому числі в ході багатомісячного внутрішньополітичного протистояння в Києві, чого не можна сказати про політику західних країн, які під час подій на Майдані цим суверенітетом відверто знехтували.

19 лютого 2022 року президент Зеленський заявив на Мюнхенській безпековій конференції, що Україна вчетверте ініціює консультації країн-гарантів.

Україна матиме повне право вважати, що Будапештський меморандум не працює і усі пакетні рішення 1994 року були поставлені під сумнів,
– заявив президент України нагадує світу про Будапештський меморандум на Мюнхенській конференції 19 лютого 2022 року.

Результат звернення відомий заздалегідь. І проблема тут не в Україні, США або Великій Британії, або Франції чи Китаї. Проблема лише в Росії. Саме ця держава порушила "Будапештський меморандум", до речі, робила це й до 2014 року, наприклад, намагаючись загарбати українську Тузлу тощо.

Президент Зеленський ставить під сумнів доброчесність гарантів безпеки України / Офіс Президента України

Але Росія порушує не лише "Будапештський меморандум". Ця держава плювати хотіла не все міжнародне право – їй нема діла ні до Гельсінського акту, ні до резолюцій Радбезу ООН чи взагалі статуту Організації, Росія регулярно порушує Женевські конвенції, а також безліч інших міжнародних документів. Росія збиває мирні літаки та вбиває людей, влаштовує масові етнічні чистки та депортації, фінансує міжнародний тероризм та сама фактично є державою-терористом. Все це робить практично безкарно та словами своїх топових дипломатів знущається з міжнародних санкцій.

Світ має зрозуміти, що проблема не в документах, а лише в Росії. Та вжити заходів. Іншого шляху нема.