Пів року війни: коли путін ухвалив остаточне рішення атакувати Україну

Це був сонячний жовтневий ранок 2021 року. На термінову зустріч в Овальному кабінеті Білого дому прийшло все вище керівництво американських військових, розвідки та дипломатії: Ллойд Остін – міністр оборони, Марк Міллі – голова об'єднаного комітету начальників штабів, директор Національної розвідки Евріл Хейнс та директор ЦРУ Вільям Бернс, а також Ентоні Блінкен – керівник Держдепу США. Прибули вони із цілком секретною інформацією – аналізом, складеним із останніх супутникових знімків, перехоплень із каналів комунікацій та прослуховування.

Цікаво Як виникали імперські прагнення росії і чи можливо їх "вилікувати"

Це була доповідь для президента Джо Байдена та віцепрезидентки Камали Гарріс. Ілюстрацією до доповіді була карта України, і на цій карті схематично було зображено, як російська армія захоплюватиме Україну. Згідно з планами кремля, якими володіли в США, спочатку має бути оточений та захоплений протягом 3 – 4 днів Київ. Президент Володимир Зеленський має бути схоплений або вбитий спецназом, а у будівлі на Грушевського має з'явитися новий маріонетковий уряд. Після наступу з боку білорусі, Криму та Донбасу вся територія України має бути окупована протягом 3 тижнів.

Все це відбувалося того жовтневого сонячного ранку 2021 року і про це місяцями потому написала впливова американська газета The Washington Post у своєму спеціальному розслідуванні:

"Так, – підтверджували вони (військові та розвідка – 24 канал), – це реально!" Хоча протягом наступних місяців адміністрація публічно наполягала на тому, що не вірить в остаточне рішення путіна. Єдине, про що команда Байдена не могла сказати президенту того осіннього дня, то це про те, коли саме російський президент натисне на спусковий гачок. Місяцями адміністрація Байдена обережно спостерігала за тим, як путін збирав десятки тисяч військових та вибудовував танки та ракети вздовж українського кордону.
– йдеться у матеріалі видання.

До кінця жовтня 2021 року розміщення російських військ біля кордонів України набуло загрозливого вигляду. Саме так і групується армія під час підготовки до нападу.

Провал "м'якого приєднання": як путін кілька разів програв Україні

Білий дім не став чекати склавши руки, а включився у боротьбу, намагаючись змусити союзників та президента Зеленського повірити у реальність ризику повномасштабного вторгнення. Протягом кількох місяців американська адміністрація та союзники намагалися завадити цій війні, але, як виявилося, зупинити путіна було вже неможливо.

І ось через пів року після початку повномасштабного вторгнення ми спробуємо розібратися і знайти відповідь на питання "коли саме путін прийняв остаточне рішення піти на Україну війною?" Ми вже писали про те, що справжніх причин для війни кремлівський диктатор мав кілька. Однак все ж таки коли було ухвалено це рішення "надіслати патрон у патронник і покласти палець на спусковий гачок", щоб спустити його рано-вранці 24 лютого 2022 року?

Нещодавно радник Офісу Президента Олексій Арестович в інтерв'ю Дмитру Гордону сказав, що рішення про напад на Україну путін ухвалив ще в далекому 2005 році, після поразки Віктора Януковича на виборах, коли вкотре зірвався план "м'якого приєднання". Як мінімум, уже тоді путін зрозумів, що просто так Україну йому ніхто не віддасть, але й відмовлятися від своєї ідеї він не був готовий.

Трохи пізніше, у 2008 році, він почав регулярно твердити, що Україна – це не держава і ніколи нею не була. Протягом наступних 10 років він програвав українцям ще кілька разів: узимку 2013 – 2014 року, коли стався другий Майдан – Революція Гідності, і чергове "м'яке приєднання" за допомогою влади Януковича знову зірвалося. Потім мінські угоди, за допомогою яких він хотів "впхнути" Донбас назад до України, але вже на своїх умовах і фактично розвалити нашу країну. Не вийшло, українська сторона вміло саботувала їх виконання, і навіть влада за Петра Порошенка, якого він все ж таки схилив до підписання цих самих угод, не ризикнула втілити ці угоди в життя – український народ цього б і не прийняв і не дозволив би цій самій владі піти на такий крок.

Черговому плану путіна, коли він сподівався, що обрання президентом недосвідченого Зеленського може змінити ситуацію, теж не судилося збутися. Того хоч і було обрано з російськомовного середовища і під гаслами "миру для Донбасу" та "треба перестати стріляти", а з життєвого досвіду був артистом і коміком, але ніяк не політиком і державним діячем (що такий "клоун" може протиставити досвідченому та пропаленому стратегу та вихідцю зі спецслужб?).

У цей час у москві було багато впливових людей, які вважали, що із Зеленським можна легко домовитися, і саме з такими намірами путін зустрівся з українським президентом у грудні в Парижі, одразу після саміту Нормандської четвірки. У кремлі, затамувавши подих, чекали "позитивного" результату від цієї зустрічі, а в Києві Порошенко, який вже програв вибори, пробував піднімати "новий майдан" з гаслами про "зраду". 

Знову поразка. Досягти бажаного результату від Зеленського путіну не вдалося, і в москві зрозуміли, що Україну "продавити" знову не виходить.

Важлива подія сталася навесні 2020 року. Тоді головні переговорники з проблеми Донбасу – дмітрій козак з російської сторони та Андрій Єрмак від України – несподівано для всіх домовилися про створення нового "переговорного майданчика" (це ніби "майданчик на майданчику"). Усередині тристоронньої переговорної групи мала з'явитися "консультативна рада", куди мали увійти представники і Києва, і з квазіреспублік, і саме там вони мали домовлятися.

У кремлі знову спалахнув "вогник надії" на реалізацію свого підступного плану – їм уже практично вдалося посадити за стіл переговорів офіційну владу України та представників псевдо-республік. Та після того, як козак та Єрмак поставили свої підписи під документом про створення такої "ради", у Києві піднялася неймовірна хвиля протестів, і підпис української сторони був відкликаний. Можливо, саме в цей період у Москві були остаточно поховані надії на мінські угоди. І всі наступні зустрічі, консультації та переговори в будь-яких форматах – Нормандському чи іншому – все це було лише імітацією, прикриттям реального плану дій путіна. На той час він остаточно переконався, що "м'яке приєднання" України неможливо, Зеленського продавити не вийде, на вигідних москві умовах повернути Донбас в Україну неможливо, і взяти її можливо лише силою.

"Обов'язкова до прочитання": ідеологічна роль статті путіна

Приблизно в цей період путін реалізував свою чергову "спеціальну операцію" – продовження своїх повноважень, "обнулення" президентських термінів через внесення змін до конституції (щоб усе за законом, красиво було). Влітку всі ці поправки затвердили через всенародне голосування, а крім них у конституції росії з'явився пункт 3 статті 69 "про підтримку та захист інтересів співвітчизників, які проживають за кордоном".

І в цей же час фсб спробувала отруїти Навального "Новічком", намастивши смертельною отрутою труси опозиціонера. Це могло означати, як те, що в кремлі знову розширили інструментарій для боротьби з опозицією – її знову просто фізично усувають, так і те, що путін почав "зачищати" простір від усіх, хто "заважає" для реалізації більш масштабних планів. Наприклад – завоювання України.

Наприкінці 2021 року один із присутніх на пресконференції путіна журналістів, кореспондент ВВС Петро Козлов, запитав: "Скажіть, що сталося останнім часом у росії, що в ній так стрімко зросла кількість тих, кого влада вважає екстремістами та небажаними організаціями? " Тоді, наприкінці 2021 року відповідь на таке питання була не очевидною, хоча до цього моменту путін вже висунув ультиматум НАТО і погрожував своєю новою доктриною усьому світу. Але сьогодні вже очевидно, що є відповіддю на це питання. Рішення було ухвалено набагато раніше – путін вирішив напасти на Україну. Цим можна пояснити також черговий виток внутрішніх репресій – треба було позбавитися внутрішніх ворогів у рамках підготовки нападу.

Впевненості путіну надавали і безкарність усіх попередніх авантюр, починаючи з війни в Грузії у 2008 році, та найближче оточення, дуже обмежене коло довірених людей, з якими путін пройшов "в одній зв'язці" багато років. Усі вони переконували: "Захід "сцикуни", вони не полізуть у бійку, перевірено неодноразово!" Далі заяв та обурень нікуди не зайде. З урахуванням кількості "підгодованих" європейських політиків різних рівнів та важливість російського ринку для європейських виробників товарів, та до того ж повну залежність їх від вуглеводнів росії, ризик взагалі мінімальний.

У березні 2021 року путін, виступаючи з нагоди чергових роковин приєднання Криму, "застеріг" від використання "щедрих подарунків росії" на шкоду. Зрозуміло, що відверта загроза була у бік Києва. Після цього він разом зі своїм міністром оборони шойгу відлетів у тайгу, де, як кажуть, любив приймати омолоджувальні ванни з рогами молодих оленів. Але, можливо, саме під час цієї поїздки він і повідомив шойгу про план нападу, бо вже невдовзі до кордонів з Україною почали інтенсивно перекидати велику кількість батальйонно-тактичних груп, а інтенсивна мобілізація продовжилася протягом наступних місяців. То була підготовка до війни. І хоча кількості військ, техніки та ланцюжків забезпечення, іншої інфраструктури для підтримки великої військової операції вже тоді було достатньо, наступу не було. Деякі експерти вирішили, що таким чином путін пробував шантажувати Байдена, намагаючись домогтися зустрічі з ним, де він зміг би йому "пояснити", як робив це з іншими світовими лідерами, що "Україна – це не країна і територія її по праву належить саме росії".

Та насправді все було навпаки – путін почав готуватись до нападу на Україну, а Байден запропонував йому зустрітися у третій країні. путін погодився. Після саміту в Женеві американці заспокоїлися, на зустрічі не порушувалося жодних гострих питань, не було ухвалено жодних значних рішень, які могли спричинити тектонічні зміни геополітичного ландшафту у світі чи Європі.

Відлітаючи з Женеви, один із учасників команди Байдена писав: "Ми сідали в літак і поверталися додому, не думаючи, що світ стоїть на порозі великої війни в Європі".

Така думка могла спасти їм на думку вже за кілька тижнів – путін опублікував свою "знамениту" статтю про єдність росіян та українців, де він стверджував, що українського народу не існує, а на його переконання – це один російський народ.

Захід же, на його думку, намагається зробити з України "антиросію". путін і раніше під час приватних розмов на зустрічах із лідерами країн говорив про це, ця думка прослизала і під час його великих пресконференцій, коли питання заходило про Україну та історію. Але так відверто для широкої публіки – це було вперше, і було зрозуміло, що це основа та ідеологія для майбутнього вторгнення та захоплення. Тому статтю тут же почали вивчати і в армії росії – шойгу зобов'язав усіх військових робити це і складати заліки знання матеріалу. Усе це незабаром має стати ще одним доказом злочинів путінського режиму у міжнародному суді.

Викривлення даних для путіна – як агенти наживалися на планах кремля

Наприкінці жовтня 2021 року путін взяв участь в одному зі своїх улюблених заходів – форум на Валдаї. За іронією, там на Валдаї питання про Україну йому поставив радник віктора медведчука, михайло погребинський. Саме цей так званий соціолог і політолог протягом багатьох років передавав "криві", не справжні дані опитувань в Україні, які нібито свідчать про любов до путіна та росії. За цими вигаданими самими Погребінськими даними, в Україні до 2021 року була величезна кількість незадоволених владою в Києві, а більшість українців мріяла про возз'єднання з росією, і звичайно ж під путінським правлінням.

Річ у тім, що і Погребинський і вся "медведчуківська шобла" роками отримували та опановували гроші з москви. Фінансування йшло через спеціальну 5-ту службу фсб, було щедрим і саме призначалося на покращення ставлення до росії та "руского міра". Оскільки всі витрачені за роки мільярди були "освоєні", медведчуку було необхідно рапортувати москві про нові досягнення рівня лояльності населення України, що й зображував цей погребінський.

Так воно і працювало роками: кремль/фсб/москва давали гроші – з України йшли звіти з найкращими результатами опитувань, які готував погребинський. Ось чому саме він поставив тоді на Валдаї питання путіну, посилаючись на "знамениту" статтю та свої результати опитувань. Уже через кілька місяців, після повномасштабного вторгнення в Україну і після справді героїчної всенародної оборони українців, путін почав репресії проти керівництва свого улюбленого 5-го управління (офіційно – Служба оперативної інформації та міжнародних зв'язків), дізнавшись яка насправді "гаряча" зустріч була для його військ у кожному селі та кожному місті. Масштаби корупції, яка була в службі, ми можливо ніколи і не дізнаємося, але йдеться точно про мільярди доларів, витрачені москвою на "лояльність до неї" і які були "розпиляні" на всіх рівнях – від виконавців у Києві, до вищих чинів фсб у москві.

Тоді, запитуючи путіна, погребинський ще не знав, що рішення напасти на Україну вже прийнято. Він запитав чисто "технічно", йому доручили – і він виконав. А головна частина питання була у цифрі, яку він мав і озвучив – понад 40% населення України добре чи дуже добре ставляться до росії. І цю цифру на росТБ почули всі!

Понад 40% українців, отже, що на сході – практично все! "Та нас там квітами закидають, як тільки ми перейдемо кордон!" – саме так мали подумати солдати, які перед цим проштудіювали статтю путіна.

Насправді, звичайно ж, ставлення до росіян і персонально до путіна не було таким позитивним, як його зображували. Понад 80% українців за даними соціологічної групи "Рейтинг" тоді негативно чи дуже негативно ставилися до путіна, понад 55% не вважали себе одним народом із росіянами.

The Washington Post опублікувала продовження свого розслідування, цього разу наголосивши на провалі російських спецслужб, насамперед фсб, при плануванні та проведенні вторгнення. Виявилося, фсб мала інформацію про реальний стан справ, реальне ставлення до "русского міра" та путіна в Україні.

Є записи, які додають таємничості російським неправильним підрахункам. Опитування на замовлення фсб показували, що величезні верстви населення України були готові чинити опір російському вторгненню, а очікування, що російські війська зустрінуть як визволителів, були безпідставними. Незважаючи на це, за словами офіційних осіб, фсб продовжувала годувати кремль райдужними обіцянками, мовляв, українські народні маси вітатимуть прибуття російських військових та відновлення при владі промосковських сил.

Були дані про кількість українців, яких у січні 2022 року, за місяць до вторгнення, на запитання про те, чи готові вони захищати свою країну зі зброєю в руках. На це відповіли "так" – 48%! Та чи то тупі, чи боялися суперечити вищому керівництву, яке місяцями виношувала в голові операцію з вторгнення, але інтерпретували вони цю цифру так: "Менше половини!" І саме така доповідь, зважаючи на все, лягла на стіл і путіну: "Менше половини українців готові захищати свою країну".

Не факт, що якби путін отримав інший висновок, він би зупинився. Здається, тепер його плани напасти на Україну не могли зупинити вже ніщо. Він жадав слави "відновника російської імперії", але ще більше він жадав крові "українських націоналістів", які роками не давали йому прибрати до рук те, що "належало йому по праву" і просто жадав крові.

І він натиснув на спусковий гачок.