Рада небезпеки: місяць Росії в ООН

Повноваження російських агентів за Правилами процедури, які через внутрішні протиріччя з 1946 року змінювали 11 разів, так і не змігши адаптувати остаточний варіант

Читайте також Російські еліти думають, що все зрозуміли, але це не так

1/ Росіяни "за кермом адженди"

Тепер Росія буде вирішувати коли і як проводити засідання Радбезу, зокрема, затверджуючи порядок денний. Вона може скликати зустрічі щодня, а може – раз у 2 тижні, гальмуючи діяльність і так не надто активного органу.

Президент виступає своєрідним модератором дискусії всередині органу. Він має останнє слово для призначення спеціальних доповідачів з важливих для міжнародного миру та безпеки викликів. Президент дає згоду для розгляду нагальних питань. Він вирішує пріоритетність запропонованих рішень для голосування. Президент керує всіма проєктами резолюцій. І хоча повноваження президента не безкінечні та можуть бути оскаржені Радою в цілому, враховуючи різницю між англійським та французьким текстом Правил процедури, щоб скасувати рішення Радбезу потрібно 9 голосів, а щоб підтримати – 7. На щастя, навіть 7 голосів у Радбезі Росія не має.

2/ Росія – обличчя Радбезу

Найчастіше представницька функція полягає у можливості "в ситуаціях напруженості чи конфлікту закликати сторони до стриманості…" і подавати "проєкти резолюцій або рішень, а також робити усні заяви або резюме".

Аномальність становища полягає в тому, що Росія є стороною конфлікту і відповідно до статті 27 Статуту ООН не може брати участь в ухваленні рішень щодо нього. Навіть більше, за утопічною логікою укладачів Правил процедури Василь Небензя має відмовитися головувати в Раді під час розгляду конкретного питання, пов'язаного з агресією Росії.

Цікаво, що тимчасові Правила процедури (які без того не найпростіший для тлумачення документ) є не єдиним джерелом регулювання функцій президента Радбезу. Серед інших – рішення та практика самого Радбезу, які дають широкий простір для маніпуляцій та зловживань.

Девальвація Радбезу – стратегічне завдання Росії в ООН

Росія неодноразово зловживала своїм головуванням з метою досягти цілей власної геополітики. Цього разу, не встигнувши сісти в президентське крісло, оголосила, що "використає всі права, надані таким статусом".

Цікаво З Росії "з любов'ю": як прискорити вихід західного бізнесу з Росії

Саме лютий 2022 року (який був місяцем держави в ООН) Росія використала задля підготовки та реалізації нового витка агресії проти України – повномасштабного вторгнення. Тоді росіяни поширювали міф про нелегітимний київський режим, активістів-захисників з Донбасу та шкідливий вплив економічних санкцій на права людини. Надалі Росія зловживала правом вето, перешкоджаючи ухваленню резолюцій, які засуджували її вторгнення в Україну та закликали до скасування анексії територій іншої суверенної держави.

Цікаво, що Росія – не лише нелегітимний постійний член Радбезу, а й один з найбільших злиднів ООН. Лише 2% бюджету ООН складають внески Росії. Це в 11 разів менше, ніж внески США, і у 2 рази менше – ніж Італії та маленьких Нідерландів. Як "борець" за міжнародний мир та безпеку СРСР, так і його правонаступниця були одними з найменших донорів в миротворчі операції ООН.

Юридична ложка дьогтю

Росія продовжує бути членом ООН та мати право вето (і не тільки) в Радбезі. З нагоди головування в Росії уже оголосили як "пріоритети", так і те, що одну з зустрічей має намір проводити сам Сєргєй Лавров.

Щоправда, в Росії не згадали про те, що він – під санкціями, зокрема, що стосується перетину кордону США. Повертаючись до озвучених "запланованих" у голові росіян зустрічей, на сьогодні їх – три:

1. щодо "ризиків, пов'язаних з порушенням угод, які регулюють експорт озброєння та військової техніки". Мета – нашкодити поставкам західної зброї в Україну;
2. щодо "мультиполярного світу". Мета – поширити байку про "агресивний Захід" та спробувати переконати власне населення, що Радбез залишається серед лідерів;
3. щодо ситуації на Близькому Сході. Мета – каральна акція проти Ізраїлю, який допомагає Україні віддзеркалити російську агресію.

Не вдаючись до аналізу варіантів вирішення "російської проблеми" (членства) в ООН, які передбачають біг на довгу дистанцію, слід згадати про все ті ж Правила процедури, якими, зазвичай, зловживає сама Рада безпеки.

Відтак, російського представника можна відсторонити від участі в засіданнях шляхом використання процедури заперечення його присутності. На практиці один з членів органу має висловити заперечення, інші – проголосувати за відсторонення. Оскільки таке рішення вважається процедурним, то для ухвалення достатньо 9 голосів. Вето не застосовується. Подібного ще не було в історії органу.

На жаль, держави, які підтримують Україну, не готові підтримати таку ініціативу.

Серед інших опцій – бойкот. Але єдиною державою, яка впродовж історії бойкотувала Раду був СРСР, який при тому завершив цю піврічну практику в серпні 1950 році, як тільки прийшов час головувати, адже це відкривало простір для зловживань у контексті Корейської війни.

Рекомендуємо Who is Mr Putin?

Бутафорія безпеки та миру

Росія реалізує стратегію руйнування системи зсередини: нівелюючи роль Ради безпеки, вона свідомо знецінює міжнародне право в цілому, підштовхуючи держави до інших форм регулювання відносин – сили. Міжнародне співтовариство продовжує боятися надати Росії рішучу відповідь. У виключенні її з міжнародних організацій воно вбачає ризики ескалації та втрати контролю над ситуацією.

Правда в тому, що цього контролю більше немає, а Рада безпеки – точно не гарантує мир та безпеку. Росія піде на ескалацію ситуації незалежно від того, чи буде головувати в Радбезі, чи буде членом ООН, чи видадуть Владіміра Путіна в Гаагу.

Історія свідчить, що за виключенням з об'єднань часто слідували війни, однак Росія вже ініціювала повномасштабне вторгнення. Правда в тому, що найстрашніше вже стало реальністю, а, якщо це так, то чому б не спробувати іншу стратегію? Врешті, виключені у свій час з Ліги Націй Японія, Німеччина та СРСР нікуди не поділися й стали членами ООН.