Що робитиме Туреччина, якщо Путін нападе на Україну: ексклюзивне інтерв’ю з експерткою
Президент Туреччини Реджеп Ердоган прагне вирішальним чином впливати на перебіг багатьох процесів на міжнародній арені. Яскравим свідченням цього є його раптове бажання взяти активну участь у питанні врегулювання ситуації на Сході України.
Про перспективи перенесення переговорів Тристоронньої контактної групи до Туреччини, дії офіційної Анкари у випадку атаки Росії на Україну та вибір Ердогана між Києвом і Москвою – у ексклюзивному інтерв'ю сайту 24 каналу розповіла кандидатка політичних наук, старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини Євгенія Габер.
До теми Україна готова, – Єрмак про перспективи перенесення засідань ТКГ із Мінська до Туреччини
Пані Євгеніє, Ердоган заявив, що Туреччина діятиме як країна НАТО у разі, якщо Росія наступатиме на Україну. Що конкретно він мав на увазі?
Мені здається, потрібно дуже зважено реагувати на подібні заяви. Часто вони висмикуються із загального контексту. Деякі українські ЗМІ одразу вийшли із заголовками про те, що Ердоган заявив про "жорстку відповідь Туреччини на атаку Росії спільно із союзниками по НАТО".
Це не зовсім так. Якихось кардинальних змін у політиці, я думаю, очікувати не варто. Йдеться про те, що Туреччина, як член Північноатлантичного альянсу з 1952 року, що має другі за потужністю Збройні сили у блоці після США, а також як чорноморська держава, що контролює протоки, має вдосталь важелів впливу на Росію.
Оскільки Путін неодноразово відкидав попередні, більш м'які, пропозиції Туреччини повернутися до діалогу, слова про спільні з союзниками дії Анкари варто сприймати радше крізь призму посилення тиску на Москву в дипломатичній площині.
Не слід мати перебільшені очікування щодо можливої реакції президента Ердогана на дії Кремля. Я не думаю, що він вдаватиметься до якихось радикальних кроків, скоріше, це буде низка стримувальних заходів.З якою метою Ердоган запросив Путіна до Анкари? Адже той раніше вже давав зрозуміти, що пропозиції щодо участі турецької сторони у переговорах стосовно Донбасу його не надто сильно цікавлять. А потім Путін несподівано взяв і погодився…
Для турків важливо зберігати робочі відносини і з Україною, і з Росією. В нашому випадку – це стратегічне партнерство, у випадку з Росією – скоріше вимушена співпраця. Але в будь-якому випадку очевидно, що перехід тривалої війни у гостру фазу ставить перед Туреччиною дуже багато складних запитань. Так само було з Грузією у 2008 році. І на початку російсько-української війни у 2014-му відповідно.
Тож склалася ситуація, коли з одного боку є принципова позиція Анкари у питанні невизнання незаконної анексії Криму, захисту прав кримських татар, стратегічному партнерстві з Україною, в тому числі й у ВПК.
Важливу роль у турецько-російських відносинах відіграє економічний фактор. Товарообіг між двома державами в декілька разів перевищує обсяги торгівлі з Україною, хоча вони значно зросли останнім часом.
Ердоган і Путін намагаються один одного переграти / Фото Getty Images
Інтереси Туреччини і Росії тісно переплетені між собою. З огляду на такий стан справ, Анкара не хоче ризиків у відносинах з Москвою. І в той же час послідовно підтримує територіальну цілісність України і наше прагнення бути членом НАТО. Тож Анкара робитиме все можливе, аби не допустити подальшої ескалації конфлікту.
Водночас не варто сприймати коментарі Пєскова як власне згоду на турецьке посередництво. Розпливчасту відповідь російського президента про "готовність відвідати Туреччину" слід тлумачити, як спробу зберегти простір для маневру.
В разі якщо перемовини із Заходом зайдуть у глухий кут, Москва зможе повернутися до турецького варіанту. А поки росіяни тільки обтічно говорять, що ця зустріч може відбутися в тому разі, якщо графіки обох глав держав співпадуть і ситуація це дозволить. Тобто, на цьому етапі ні про яку конкретику не може бути й мови.
Не виключаю, що варіант із Туреччиною у Москві розглядають і як шанс (в разі необхідності) показати західним країнам свою готовність до конструктивних дій. Мовляв, дивіться, нам запропонували турки зустрітися, от ми це й зробили. Хоча зовсім не факт, що ця зустріч матиме якісь практичні результати.
Читайте "Дружба" заради миру: чи зможе Ердоган відмовити Путіна від нападу на Україну
Туреччина – найбільш нейтральний майданчик
Оцініть перспективи перенесення засідань ТКГ до Стамбула.
Стамбул – це хороший варіант. По-перше, тому що багато російських посадовців перебувають під європейськими санкціями і це унеможливлює перенесення переговорів до будь-якої іншої держави на європейському континенті.
А по-друге, Туреччина – для обох сторін конфлікту є найбільш нейтральним майданчиком. Якби пропозиція про зміну місця проведення перемовин надійшла, приміром, від Польщі чи від країн Балтії, то Росія навряд чи б погодилася з цим.
Хоча, навіть при всіх перевагах зміни місця проведення переговорів, включаючи не тільки дипломатичну, а й безпекову складову, росіяни все одно не погоджуються на цю пропозицію, посилаючись на "складну логістику".А як щодо зміни самого формату переговорів слід за зміною місця їх проведення?
Навіть у випадку фізичного перенесення переговорів на інший майданчик, це не обов'язково означатиме зміну переговорного формату. В цьому сенсі важливо розуміти, хто братиме участь у переговорах. Чи це будуть ті самі представники, що були й раніше, чи Анкара запропонує створення нового альтернативного формату за участі представників Росії – Туреччини – України.
Цей варіант мені видається малоймовірним. В будь-якому разі нині ми ще не на тому етапі, коли можна говорити про переформатування переговорного процесу і перехід до якісно нових форм врегулювання.
Євгенія Габер / Фото надано сайту 24 каналу
Між Києвом та Москвою
На чий бік стане Туреччина за умови долучення до мирного процесу: Росії, України чи себе самої?
Вибір, безумовно, буде зроблено на користь турецьких національних інтересів – і це нормально. Для нас важливо, що ці інтереси повністю співпадають з нашими. Туреччина всіляко підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, виступає на захист прав кримських татар, а також прагне недопустити посилення Москви у регіоні.
Проте, знову ж таки, не варто забувати про тісні торгівельно-економічні зв'язки Москви та Анкари. Втрата Туреччиною великого торгового партнера означатиме додаткові труднощі для турецької економіки.На користь Росії грає також і геополітичний фактор. Взяти, до прикладу, співпрацю по С-400 або сирійський напрямок і чинник міграції. Будь-яке загострення у Сирії автоматично спричинить нову хвилю біженців до Туреччини.
Як наслідок, маючи багато способів натиснути на больові точки Туреччини, Росія намагатиметься, за першої ліпшої нагоди, їх задіяти, щоб змусити Ердогана повсякчас озиратися на Москву, будуючи співпрацю із Києвом.
Пані Євгеніє, як зрозуміти слова турецького представника про те, що напруження невигідне ні Росії, ні Україні? Хіба не очевидно, що росіянам, якраз таки, вигідно тримати нас постійно у напрузі?
Це традиційна турецька позиція, незмінна вже протягом багатьох років. Вона полягає в тому, що Чорне море має бути морем миру і стабільності.
Якщо подивитися на заяви турецьких посадовців, ще починаючи з 1990-х років, після закінчення Холодної війни, всюди червоною ниткою проходить меседж про те, що Чорне море повинно залишатися демілітаризованою зоною. І будь-яка напруга в регіоні не вигідна жодній із сторін. Цього наративу Туреччина дотримується завжди і всюди.
Тому, власне, говорячи про відсутність вигоди від напруги у чорноморському регіоні, турки закликають росіян до відновлення стабільності, повернення (наскільки це можливо) до статусу-кво. З цієї точки зору, ми поділяємо таку позицію, якщо йдеться про мілітаризацію регіону з боку держави-агресора. З іншого боку, Туреччина не бажає посилення присутності НАТО у басейні Чорного моря на постійній основі, що обмежує можливості військово-морської співпраці України з країнами Альянсу, зводячи їх до спорадичних візитів у наші порти та спільних навчань.
На тлі ескалації з боку Росії та фактичної окупації значної частини Азовського та Чорного морів, включно з українськими територіальними водами та запасами енергоресурсів, очевидно, що цього недостатньо. І в разі відсутності більш активних кроків на цьому напрямку, це вочевидь спровокує ще більше нарощування військової присутності російських сил, подальше блокування окремих ділянок Чорноморського басейну, перешкоджання вільному мореплавству тощо.
Як Туреччина відреагувала на події в Казахстані
Армія Туреччини – одна з найсильніших у світі / Фото Getty Images
Чому Анкара ніяк не відреагувала на дії ОДКБ в Казахстані? Хіба ж він не входить до зони поширення ідеології пантюркізму?
По-перше, Туреччина офіційно відкидає будь-які закиди у спробах повернення до ідеології пантюркізму, принаймні у його розумінні початку 1990-х років. По-друге, Анкара достатньо швидко відреагувала на введення військ ОДКБ в Казахстан. Політичні консультації відбулися майже відразу. Зокрема, у форматі відео-конференції був проведений саміт Організації тюркських держав.
Більш того, ще в листопаді минулого року відбувся черговий саміт Ради співробітництва тюркомовних держав, або Тюркської ради, на якому організацію було перейменовано на Організацію тюркських держав. Це свідчить насамперед про посилення політичної і економічної складової у її діяльності, на відміну від розвитку переважно культурно-гуманітарних зв'язків, як це було досі.
Тоді ж у Стамбулі було відкрито штаб-квартиру Організації, ухвалено документ стратегічного рівня під назвою "Візія 2040". В ньому зазначені подальші кроки щодо розвитку цієї організації. Тобто відбувається подальше оформлення цієї співпраці, її інституціоналізація.Більш маргінальні націоналістичні сили в Туреччині після подій в Казахстані навіть закликали створити власну "армію" Тюркської ради, посилаючись на зразок спільних військових сил ОДКБ.
Зверніть увагу Розкритикував західні ЗМІ та підтримав Україну: заяви Ердогана на зустрічі з Зеленським
На офіційному рівні турки наразі не розглядають створення подібних збройних формувань, але й не відкидають такої можливості на майбутнє. Військове керівництво країни заявляло про те, що буде стежити за розвитком подій і, в разі необхідності, винесе на порядок денний спільні безпекові ініціативи.
Тож, якщо раніше пантюркізм зводився до зміцнення зв'язків на основі спільної культурної спадщини і спорідненості тюркських спільнот, то тепер, зі зміцненням російських позицій в регіоні, політика Туреччини на тюркському напрямку набуває дещо іншої форми та змісту з акцентом на економіку та безпеку. Звичайно, що про жодні реінкарнації "Великого Турану" у формі конфедеративної квазі-держави від західного Китаю до Балкан, теж не йдеться.
Скоріше, існує бажання Анкари вибудовувати на нових засадах систему взаємодії з державами Центральної Азії задля стримування посилення російського і китайського впливу в регіоні.Ердоган хитрує – Туреччина не хоче сваритися з Росією, допомагаючи Україні: дивіться відео