Широка коаліція розвалюється: що буде далі?

Коаліція довгий час існувала формально. До підписання об'єднавчої угоди вона передбачала, що альянс у Раді матиме дві окремі частини. Перша — "Блок Петра Порошенка" і "Народний фронт". Друга — три партії, що отримали найменше місць — "Самопоміч", "Радикальна партія", "Батьківщина".

Розстановка сил у коаліції

Формат коаліції з п’яти партій був чудовим репутаційним піар-ходом для усіх. Він демонстрував громадянам та західним партнерам: єдність усіх парламентаріїв, демократичну зрілість і розуміння загроз, що випали на долю держави.

Європа мала такі приклади під час Другої світової війни, коли у парламенті створювали коаліцію на основі усіх або більшості партій.

На відміну від Європи, в Україні широка коаліція почала давати тріщину майже одразу після створення. Найбільші фракції, розуміючи, що можуть приймати закони без участі трьох менших фракцій, спокійно обходитись без їхніх голосів. Однак така практика заклала бомбу уповільненої дії у парламентську більшість.

З часом це призвело до того, що "Самопоміч", "РПЛ" та "Батьківщина" не мали іншого варіанту, як зайняти опозиційні щаблі всередині коаліції. Механізм внутрішньої опозиції міг бути дієвим і виконувати важливу роль та сприяти демократичному процесу. Але виявилось, що така розстановка сил, лише поглиблює нерозуміння і розкол більшості.

Вихід Ляшка

Кожна з трьох менших фракцій мала політичне право залишити лави коаліції набагато раніше, через ті самі причини — прийняття рішень без їх участі. Усі члени коаліції розуміли, що потрібно "триматися купи", бо перебування всередині коаліції, попри ігнорування великих фракцій є вигіднішим, ніж піти геть і зайняти місця поряд з маргінальним "Опозиційним блоком".

Але вигоди від такої позиції для Ляшка на сьогодні вичерпались. Більшість політологів побачили у демарші "радикалів" очевидний політичний маневр — Ляшко тікає в опозицію, бо хоче перевести конкретні кримінальні провадження щодо своїх депутатів у політичну площину.

Зараз для ляшківців настав час "Ч", коли на тлі розподілу думок щодо доцільності змін Конституції, вони отримали можливість вбити одразу двох зайців — захиститися від ГПУ та об’єднати ненависників політики Президента.

Зараз важко говорити, чи зіграє така політика Ляшку в плюс чи в мінус. Найближчі місцеві вибори це продемонструють.

Очевидний негатив — вихід з коаліції супроводжувався популізмом і безпідставними звинуваченнями Порошенка у організації теракту під Радою. Такі дії ведуть до розколу суспільства і радикалізації сторін, що не можна назвати конструктивною поведінкою.

На чиєму боці м’яч?

Коаліція зможе вижити навіть, якщо Андрій Садовий і Юлія Тимошенко вирішать залишити більшість услід за "радикалами". Однак, політичні втрати будуть у обох сторін. За іншим сценарієм, якщо "НФ" і "БПП" спробують домовитись з цими фракціями, то очевидно, що вага "Самопомочі" та "Батьківщини" зросте.

Складність ситуації полягає ще й у тому, що обидві сили виступали проти змін до Конституції. Себто для збереження коаліції потрібно: або міняти текст закону і запускати нове коло розгляду змін до Основного закону (поступка з боку БПП і НФ — "24"), або змінювати позицію "Самопомочі" та "Батьківщині", що теж виглядає малоймовірно.

Майбутнє коаліції

"Самопоміч" та "Батьківщина" залишаться у більшості при умові, якщо "Народний фронт" і "Блок Петра Порошенка" приймуть їх протилежну позицію щодо не підтримки законопроекту по змінах до Конституції та не будуть тиснути.

Якщо коаліцію залишать ці дві сили, то вона все одно залишиться дієздатною і матиме 236 депутатів. Юридично тут немає питань, однак технічно — це вимагатиме найвищої відвідуваності засідань парламенту, а як відомо, у депутатів з цим зажди проблеми.

Формальне збереження коаліції не вирішить проблеми отримання 300 голосів за друге голосування за зміни у Конституції. Ідеологам оновлення Основного закону буде вкрай складно, навіть з урахуванням голосів групи "Воля народу", частини позафракційних та "Опозиційного блоку", провести ці зміни.