Про канал Standup UA, взаємини з Яремієм, війну й "Квартал": інтерв'ю з коміком Дмитром Носовим

Ексклюзивно для Show 24 у рамках "Інтерв'ю24" гуморист розповів про створення та продаж каналу, чому телебачення було відстороненим від стендапу та чим український гумор відрізняється від російського.

Дивіться також Там можна заробляти гроші, – комік Тарас Яремій про стендап, шоубіз, скандали та війну

Я вдячний хлопцю, який дуже сильно облажався, – про перші кроки у стендапі

Дмитре, розкажіть, коли та як ви прийшли до стендапу?

В університеті я дуже любив дивитись "Мамахохотала-шоу". Одного дня побачив в університетській групі, що планується лекція з Романом Грищуком. Зараз він депутат, а тоді був ведучим "Мамахохотала". Я дивився його виступи, для мене він був зіркою великого масштабу.

Я не знав, як ходити на такі зустрічі. Там всі були у звичайному одязі, а я прийшов в костюмі як охорона. Тема зустрічі була "Я – бренд". Грищук розповідав, як стати Роналду чи Мессі у своїй сфері. А також роздавав два квитки на стендап Юри Громового. Тоді я вперше почув про стендап в Україні, як про жанр, і вперше прийшов на стендап.

Потім дізнався, що є відкриті мікрофони. Спочатку пішов подивитись, як це відбувається. Я дуже вдячний одному хлопцю, який сильно облажався. Я зрозумів, що якщо так можна виступати, то теж не побоюсь і спробую.

Після цього виступав на відкритих мікрофонах разів з двадцять, але нічого серйозного з цього в мене не вийшло. Приблизно через рік паузи я познайомився з хлопцями з львівської тусовки – з Романом Щербаном, Славіком Мартинюком, Олегом Грюндіком, Андрієм Пілатом, Вадимом Коваликом. Ми домовились разом поїхати у Львів і розвивати клуб "Вільний".

Ви родом з Києва, але розпочали будувати кар'єру у Львові. Чому так сталося?

Я не знав, як розвиватися, а доєднатися до якоїсь тусовки мені не вдавалося. Тому в якийсь момент просто перевів фокус на інші речі. Шукав роботу, щоб хоча б на щось були гроші. Робив курси імпровізації в Києві, був у громадській організації.

Я отримував життєвий досвід, з ним приїхав до Львова і в мене почало виходити. Тоді ми жили на квартирі всі разом. Точніше, я жив з Грюндіком й Коваликом, а Роман Щербан, Мартинюк Славік, Пілат Андрій часто були у нас, і ми штормили всякі ідеї. Я жив в оточенні дуже смішних людей і це мені допомагало набиратися впевненості.

Дмитро Носов на виступі / Фото з особистого архіву коміка

Здається, що основні регіони розвитку стендапу – це саме Київ і Львів. Яка ситуація з цією сферою інших областях?

Ще є потенціал у Тернополі, в Івано-Франківську. В Луцьку був, але зараз менший. Хтось з коміків на війні, хтось займається іншою роботою.

Гумор там є, але мало тих, хто притягує увагу. Притягують увагу якісь зірки, хедлайнери, люди, які на слуху. Наприклад, у Тернополі є Євген Королько. Але йому немає з ким займатися комедією. Він так само тягнеться у Київ або Львів.

В Івано-Франківську теж є дуже багато коміків. Там є Please StandUp, наприклад, але він не на видноті. Щоб дізнатися, що там коміки роблять, треба зайти спеціально подивитися. Вони не кричать про себе.

Здавалося, що будемо сидіти у підвалах, – про війну, створення каналу Standup UA та продаж гумористичного бізнесу

Ви з Тарасом Яремієм заснували канал Standup UA. Як виникла така ідея?

Це був кінець 2021 року. Ми спілкувалися, виступали в CULT Comedy Hall дуже часто. Тарас вів тік-ток і вже був на слуху як комік. А я був просто смішним хлопцем, у якого лише почало вдаватися жартувати. Тарас же був коміком, що міг збирати аудиторію.

Ми здружилися, а коли Тарас пішов з CULT Comedy Club, запропонував мені робити концерти. У Києві я організував декілька виступів і показав себе як організатор. Бо я й у Львів їхав, у "Вільний стендап", як організатор. Але мені не дуже вдалося, бо не мав досвіду.

Потім вже набив руку, зробив кілька концертів. Тарас сказав, що готовий до перших сольників і запропонував мені організувати концерт. Ми вирішили зробити концерти в Луцьку і Тернополі. Продали квитків на 150 – 200 людей. Це був фурор, ми очікували, що збереться максимум 30. На березень планували Київ і Львів, але почалась війна. Всі концерти анулювалися, а людям сказали, що гроші за квитки ми відправимо на донати. Ніхто нам не заперечив.

Далі Тарас поїхав в Новояворівськ і я думав, що на цьому все. Пам'ятаю його слова, він сказав: "Мені здається, все – будемо тепер сидіти по підвалах, їсти картоплю і закрутки, бо не зрозуміло, як все буде". Тобто, яка комедія, про що взагалі мова?

У перший день війни ми з дівчиною поїхали у Тернопіль на 10 днів. Там я побув трохи у шоці, у страху, як, мабуть, більшість людей. Коли приїхав у Львів, запропонував Тарасу щось робити. Він спочатку не хотів повертатися. А тоді CULT зробили першу "Культурну оборону". Це було справжнім промінчиком світла, бо у цьому страху і нерозумінні коміки роблять в укритті першу вечірку. Всі, хто міг, прийшли на цю вечірку, щоб відчути цю атмосферу. І все, після цього Тарас приїхав і вирішили робити свій проєкт, який і назвали Standup UA.

Чому ви обрали саме таку назву? Коли ви отримали перший результат роботи?

Назву Standup UA придумав Тарас. Коли він став популярним в тік-тоці, хтось почав робити вирізки з ютуб-стендапу і постити їх на акаунті під назвою Standup UA. Нам ця назва сподобалась, і Тарас запропонував взяти її під канал. 

Ми почали робити відкриті мікрофони, перші вечірки. Канал "вистрілив" після успішного стендапу в Горіховому. Тарас записав там свій перший монолог. Записали і монолог Славіка Мартинюка "Життя під час війни". Він розірвав аудиторію і дав Мартинюку дуже сильний поштовх популярності. Ми з Тарасом продовжували розвивати цей проєкт. Славіка задіяли в шоу "Біографія", так трималися разом тривалий час.

Ви нещодавно пішли з проєкту Standup UA, хоча були засновником. Чому так сталося?

У нас з Тарасом розділилося бачення. Сказав би, що виникло певне непорозуміння в ролях на цьому каналі. Мені не дуже подобалось співвідношення впливу та конкретних дій Тараса. Тому я вирішив, що буде простіше продати свою частку, аніж доводити щось та сперечатися. Йти далі своїм шляхом, взявши весь досвід, який маю, з собою.

Ви згадали, що продали свою частку в Standup UA. Скільки зараз в Україні коштує гумористичний бізнес?

Я у захваті, що мені вдалося продати частину в гумористичному бізнесі. Скажу так: у стендап-тусовці всі й так знають, за скільки. Тарас випадково виклав у телеграм-канал договір, у якому все було написано. Тому я просто скажу, як ми рахували.

Ми брали монетизацію каналу, помножену на 12 місяців. У нас був попередній договір, що ми власники каналу 50 на 50, – то ми цю суму поділили навпіл і все.

Декілька тисяч можна накинути, залежно від того, що за жанр. Наприклад, якщо це навіть 100-тисячний канал про рибалку і його вирішили продати комікам, то після зміни контенту це ніхто не буде дивитися. Якщо це гумористичний контент, то він коштує трішки дорожче. Туди можна всякого різного напихати.

Вони думали, що це буде нудно, – про появу стендапу на телебаченні та популярність "Кварталу"

Довгий час в Україні найбільшими провідниками гумору були "Квартал 95", "Дизель Шоу", "Мамахохотала–шоу". Деякі з них вже десятки років продовжують утримувати свою популярність. Як їм це вдається?

Їхній пік, мені здається, пройшов. Просто досі є люди, які дивляться телевізор, а там нема з чого обирати. До того ж це дивились роками, і це своєрідна звичка.

Чи може стендап зараз конкурувати з телевізійними проєктами?

Стендап уже знімається на телебаченні. Наприклад, як телевізійний проєкт на "Суспільному". Я не знаю метрик і не скажу, чи він конкурує. Наразі, думаю, навряд чи, бо це все питання грошей.

Стендап – це не лише про те, що коміки виступають і все. Він повинен мати середовище, в якому коміки розвиваються і зростають. Якесь шоу, де буде не тільки стендап, а й інші гумористичні формати. Якісь програми, які буде цікаво дивитися як дорослим, так і молоді. Тоді, звісно, стендап зможе конкурувати.

Наприклад, кварталівці не закриті суто в "Кварталі 95". Вони знімаються в серіалах, фільмах, їх запрошують на різні українські шоу. Їхні обличчя рекламують бренди. Вони світяться, у них є потреба. Коли такі можливості з'являться для молодих стендап-коміків, – а вони вже потроху з'являються, – то вони 100% зможуть конкурувати та навіть виграти.

Стендап-коміків почали запрошувати на телевізійні шоу лише в останні роки. Чому телебачення було настільки закритим для цього жанру?

Всі рішення про те, що буде або не буде на телебаченні, приймали продюсери. Вони не давали на це гроші, бо вважали стендап не цікавим. Бачили це, як просто голову, що стоїть і говорить без динаміки і рухів – без нічого. Вони думали, що це ніхто не буде дивитися, що це буде нудно і канал втрачатиме рейтинги. Тому краще зробити, наприклад, "Дизель Шоу" зі скетчами на побутові теми, які смішні та звичні людям.

Український гумор добрий, – про відмінності від Росії та українську мову

Американський гумор часто називають різким та "чорним", британський характерний незворушністю та сарказмом. Чи існує український гумор?

Добре, що ви сказали український гумор, а не гумор пострадянського простору. Бо український гумор відрізняється навіть від Росії чи Казахстану. Наш гумор дуже добрий, мені здається, хороший.

Якщо інші країни можуть казати з позиції "ви всі дурні, а я класний", то український гумор більше самоіронічний. Ти можеш пожартувати над собою, над ситуаціями, які з тобою трапляються. На мою думку, український гумор добрий.

До вторгнення багато коміків виступали російською і орієнтувалися на російську аудиторію. Зараз українські коміки перейшли на українську, але досі лишаються люди, які споживають російський контент. Як думаєте, чому так відбувається?

Так само, чому і "Квартал" досить популярний. Тому що це справа звички, важко відмовитись. Людям важко перейти з російської на українську мову.

Я мав однокласника, який казав, що ніколи не одружиться з україномовною дівчиною. Він казав, що це "сільська мова". І навряд чи 2022-й рік змінив його думку. Такі люди не бачать сенсу переходити на український контент та мову. На мою думку, це досить тупо. Але факт є фактом.

Гумор – це побачити незвичне у звичних речах, – про природу стендапу, толерантність та погані жарти

Чи є серед українського гумору так звана культура відміни?

Практика показує, що так. Але на цю мить, чи добре, чи погано це – я не знаю. Та навіть попри те, що тебе закенселили, тебе можуть потім відкенселити. Відміна існує, проте вона тимчасова.

Однак я знаю приклад, де це дуже погано повпливало. Всі знали цю людину, цього коміка. Але чи додала відміна йому популярності, чи ходили після того люди на їхні концерти? Ні, абсолютно. Це його розбило, це його підкосило, і зруйнувало кар'єру.

Чи може гумор бути толерантним?

Тем, на які можеш жартувати, дуже багато. Ти можеш жартувати над собою, над обставинами, над тваринами. Проте мені здається, що дуже легко стати в чиїхось очах нетолерантним.

Але гумор – це завжди якоюсь мірою підкол. Це побачити щось незвичне в ніби звичайних речах. Коли ти це помічаєш, можеш когось образити. Тому, враховуючи, як сьогодні люди ставляться до поняття "толерантний", можливо, гумор і не може бути таким. Це дуже розмите, широке поняття. От я буду жартувати над своїми вусами, а мені скажуть: "Ти нетолерантний до вусів". Як це буде?

Чи є для вас теми табу?

Не можу сказати табу, але це теми, в яких я не є до кінця обізнаний. Це, мабуть, політичні речі. Їх можна порівняти з англійською мовою – я її знаю, можу говорити, але жартувати нею я не можу. Так само і це, я в політиці розбираюсь, але робити аналіз і жартувати над цим – не дуже.

Над смертю теж мені важко було б жартувати. Ну і якийсь "унітазний" гумор. В мене є вульгарність у жартах, але без бруду. І точно не жартував би над темами, від яких комусь було дуже погано. "Чорний" гумор може бути. Я можу з такого посміятися, якщо це доречний жарт, але особисто мені не дуже подобається таке писати.

Який гумор, на вашу думку, можна вважати поганим? Чи існує він взагалі?

Я б не казав, що є поганий чи хороший гумор. Якщо це в когось викликало сміх, то нехай живе собі той гумор, та й все. Не буду оцінювати гумор як щось хороше чи погане.

Як людині зробити з себе бренд?

Точно треба асоціюватися у людей з чимось, брати якусь конкретну тематику. Коли відростив вуса, то помітив більше уваги до мене. Люди говорили: "О, це цей, вусатий". Це класно, бо таким чином ти запам'ятовуєшся як "вусатий", а не просто сіре обличчя.

Треба бути дотичним до чогось унікального – мати щось конкретне, з чим ти будеш асоціюватися. Наприклад, Тарас Яремій – це галицький гумор: він домашній, про батьків і так далі. Потрібно, щоб людям було легко описати, про кого вони говорять, знайти якусь точку. А далі треба розвивати свій матеріал.

Ви плануєте розвиватися, як самостійний артист? 

Я вже розвиваюся як самостійний артист. Просто планую обрати інший шлях. Раніше працювала стратегія, на якій ми взяли хороший старт, –  записувати відео, "різати" на тік-токи та розповсюджувати. Люди репостили, ти починав подобатися і тебе впізнавали, на твої концерти приходили. Зараз кожен так робить, у цьому немає унікальності.

Якщо раніше такі відео сприймали як щось нове, то зараз це вже як мейнстрим. Це просто перегортують, а дивляться лише тих, хто закріпився на цьому п'єдесталі. Іншим, мені здається, зараз дуже важко схопити трохи людської уваги.

У мене є ідея шоу, яке хочу втілити. Сподіваюсь, до вересня буде як мінімум пілот цього шоу. Концепція полягає у тому, що до мене приходить гість, і ми виконуємо різні завдання англійською мовою. Називається "Interesting English". Це буде веселий спосіб вивчити англійську. Я колись робив такий формат, але воно нікуди не рухалось. Тепер придумав нові формати, нові рубрики, як можна покращити структуру цього шоу. Сподіваюсь, що воно вийде набагато краще.

Дмитро Носов / Фото з особистого архіву коміка

Я долучився до іншого ютуб-каналу, де можу реалізовувати свої ідеї. Мені подобається бути в тусовці, з кимось працювати, з кимось радитись, з кимось придумувати нове. Самітником нудно. Мені важливо відчувати підтримку.